Постанова

від 20.03.2007 по справі 15/2пд-ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/2пд-ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20.03.07                                                                                 Справа № 15/2пд-ад.

Суддя Пономаренко Є.Ю.

при секретарі Подколзіній С.С.,

розглянувши матеріали справи за позовом

Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська

до 1. Дочірнього підприємства “Альфа-Схід-Трейдінг”, м. Луганськ

     2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Дом-Брок”, м. Луганськ     

про визнання угоди недійсною

в присутності представників:

від позивача –Врембяк А.Ч. - гол. держ. податк. інсп. від., довіреність № 7394/10 від 05.06.06, Юрченко О.М. - нач. юр. від., довіреність № 9308/10 від 12.06.06.;

від 1-го відповідача –Коновалов А.Ю. - директор;

від 2-го відповідача –не прибув.

Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 1 вересня 2005 року, до початку  діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України,  вирішуються відповідним господарським  судом  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Позов заявлено на підставі Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому, з огляду на суб‘єктний склад сторін у справі, де позивачем виступає суб‘єкт владних повноважень, який звернувся у випадку передбаченому Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Суть спору: позивачем первісно за позовною заявою заявлені вимоги про:

- визнання угоди купівлі-продажу за травень 2005 року, укладену між ТОВ «Дом-Брок»та ДП «Альфа-Схід-Трейдінг»на загальну суму 5606620 грн. недійсною на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України, як таку, що скоєна з метою, завідомо противною інтересам держави та суспільства, та застосування до сторін правових наслідків, передбачених ч.1 ст. 208 ГК України.

Письмовими поясненнями до позовної заяви про визнання угоди недійсною №б/н/10 від 27.02.2007р., позивач змінив позовні вимоги та просить суд визнати господарське зобов'язання між ТОВ «Дом-Брок»та ДП «Альфа-Схід-Трейдінг»- недійсним на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України, як таке, що скоєно з метою, завідомо противною інтересам держави та суспільства, та застосувати до сторін правові наслідки, передбачені ч.1 ст. 208 ГК України, а саме стягнути з ТОВ «Дом-Брок»на користь ДП «Альфа-Схід-Трейдінг»суму перерахованих коштів, а з ДП «Альфа-Схід-Трейдінг»на користь держави вартість отриманого брухту металів в сумі 5 606 620 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може змінити позовні вимоги протягом всього часу судового розгляду, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.

Тому, змінена позовна вимога прийнята судом до провадження.

В судовому засіданні представники позивача надали суду пояснення, якими підтримали змінені позовні вимоги, з підстав наведених у поясненні до позовної заяви про визнання угоди недійсною № б/н/10 від 27.02.2007р. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що постановою Господарського суду Луганської області від 27.01.2006р. у справі №8/756пн-ад визнано недійсним реєстраційний запис про державну реєстрацію ТОВ «Дом-Брок».

Представник першого відповідача проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві на позовну заяву № 27/02 від 27.02.2007р.

Другий відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про час та місце слухання справи йому було повідомлено належним чином, відзив на позовну заяву та інші витребувані судом документи не надав.

Клопотання позивача про зобов'язання установ банків надати суду та ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська розпечатки по розрахунковим рахункам відповідачів за взаєморозрахунками відповідачів у справі судом відхилено з наступних підстав.

Представники позивача в судовому засіданні повідомили, що рішення з даного питання вже надіслано до банків та відповідно інформація має бути надана, тобто і без відповідного рішення суду.

В клопотанні не вказано з яких банківських установ та за якими рахунками слід витребувати розпечатки.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Так, якщо позивач вважав, що вказані відомості є необхідними при вирішенні спору у справі по суті, то він мав вжити заходів для їх одержання до звернення до суду з позовом та відповідно додати їх до позовної заяви.

Вказані відомості, як зазначає представник позивача, є необхідними у разі задоволення позову в частині визнання недійсним зобов'язання для вирішення питання проведення реституції. На підстави визнання зобов'язання недійсним вказані відомості не впливають.

Сторони не досягли примирення.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши представників позивача та відповідача, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

За позовною вимогою (зміненою), яка є предметом судового розгляду позивач просить суд визнати господарське зобов'язання між ТОВ «Дом-Брок»та ДП «Альфа-Схід-Трейдінг»- недійсним на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України.

Так, при цьому навіть не вказуються будь-які ідентифікуючі ознаки вчинення даного зобов'язання (дата, номер документу, яким оформлено дане зобов'язання, тощо, та взагалі дата, коли на думку позивача дане зобов'язання було вчинено сторонами). За первісною позовною вимогою, що була змінена, таких даних, що є обов'язковими при визнанні недійсним зобов'язання, теж чітко визначено не було, але було вказано що оскаржувана угода укладена за травень 2005р.

Постановою Господарського суду Луганської області від 27.01.2006р. у справі №8/756пн-ад визнано недійсним реєстраційний запис про державну реєстрацію ТОВ «Дом-Брок»та ухвалено рішення про припинення даної юридичної особи.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 13.02.2006р. до реєстру внесено запис про судове  рішення щодо припинення юридичної особи. Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

На час вирішення даного спору в господарському суді запис  про  державну реєстрацію припинення юридичної особи –другого відповідача у справі до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ще не внесено та відповідно другий відповідач ще не втратив статусу юридичної особи.

Відомостей про те, що відносно посадових осіб ТОВ «Дом-Брок»порушувалися кримінальні справи за фактами ухилення від сплати податків і по признакам фіктивного підприємництва або за іншими фактами, що свідчили б  про укладення оскаржуваного зобов'язання з метою завідомо противною інтересам держави, суду не надано. На запитання суду про те, чи звертався позивач до правоохоронних органів за порушенням кримінальної справи надана відповідь, що відповідна заява про порушення кримінальної справи не подавалась, а лише орган податкової міліції надав відповідну інформацію позивачу, а останній звернувся з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України “Про  державну  податкову службу  в Україні” однією із функцій Державних  податкових  інспекцій є подання до судів і господарських судів  позовів  до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних  ними  за такими  угодами.

Відповідно  до ч. 1  ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до Постанови Верховного суду України від 28.04.1978 р. № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.

Згідно п.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки», вирішуючи спори за позовами органів державної податкової служби про визнання угод недійсними, господарські суди повинні враховувати, що дія статті 49 ЦК України поширюється на угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого ладу. До таких, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів.

Суд при вирішенні спорів про визнання угод недійсними не обмежений у визначенні доказів умислу суб'єктів господарювання, спрямованого на досягнення завідомо суперечної інтересам держави мети або свідомого допущення настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами у справі є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 86 КАС України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності.

Необхідними умовами визнання угоди недійсною на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України є не тільки доведення факту наявності завідомо суперечної інтересом держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а і наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Задовольняючи позов у такій справі суд повинен у рішенні вказати у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Наявність умислу у сторін при укладанні угоди означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка суперечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави і суспільства.

Проте, позивачем до матеріалів справи не додано жодного документу, який би підтверджував протиправну мету підприємства другого відповідача, наявність злочину, не доведено в чому саме порушені інтереси держави при укладенні оскаржуваного зобов'язання.

Лише факт визнання недійсним запису про державну реєстрацію юридичної особи не тягне за собою автоматично недійсність всіх зобов'язань, укладених з моменту державної реєстрації підприємства.

Рішенням суду не встановлений факт навмисного приховування підприємством оподатковуваного прибутку та ухилення від оподаткування взагалі та при укладенні спірного правочину зокрема.

Рішення суду в іншій справі, на яке посилається позивач, не звільняє його від обов‘язку доводити умисел саме за конкретним оспорюваним зобов'язанням.

Позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між визнанням недійсним запису про державну реєстрацію та конкретним зобов'язанням, що оскаржується у даній справі, наявність при укладенні зобов'язання мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства та наявність умислу у другого відповідача.

Крім того, постанова Господарського суду Луганської області від 27.01.2006р. у справі 8/756пн-ад прийнята після вчинення оскаржуваного зобов'язання, якщо вважати, що його вчинено в травні 2005р.

Відповідно до протоколу №2 загальних зборів ТОВ «Дом-Брок»(а.с. 16) на  посаду директора підприємства призначено Бочалову Т.А. Постановою від 27.01.2006р. у справі 8/756пн-ад крім іншого не встановлено також факту, що вказана особа є нелегітимним керівником та що оскаржуване у даній справі зобов'язання підписано не уповноваженою особою від ТОВ «Дом-Брок». Не надано позивачем і доказів щодо оскарження та визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Дом-Брок»оформленого протоколом №2 щодо призначення Бочалової Т.А. на посаду директора підприємства.

На підставі вищевикладеного, у суду відсутні підстави для визнання зобов'язання недійсним на підставі ст. 207 Господарського кодексу України та відповідно застосування правових наслідків заявлених у позові.

Крім того, висновок щодо відсутності підстав визнання угоди недійсною за аналогічних обставин також викладено в Постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 14.02.2006 р.

Таким чином, за викладених підстав у задоволенні даного позову слід відмовити повністю.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено осіб, які брали участь у справі про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

п о с т а н о в и в:

1.          У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 23.03.2007р.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

Є.Ю.Пономаренко