Ухвала

від 28.10.2015 по справі 623/4043/15-ц

ІЗЮМСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 623/4043/15-ц

Номер провадження 2/623/1041/2015

У Х В А Л А

іменем України

28.10.2015 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Бутенка В.М.

при секретарі судового засідання - Костенко В.В.

судового розпорядника - ОСОБА_1

за участю: представника позивача - прокурора Дудник В.В.

представників відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі справу за позовом в.о. Ізюмського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах держави до ОСОБА_5 управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, ОСОБА_2, третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, про визнання незаконними та скасування наказів ОСОБА_5 управління Держземагенства у Харківській області, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок, -

в с т а н о в и в:

31 серпня 2015 року в.о. Ізюмський міжрайонний прокурор Харківської області (далі - прокурор) звернувся до суду з указаним вище позовом в інтересах держави до ОСОБА_5 управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_2, третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, про визнання незаконними та скасування наказів ОСОБА_5 управління Держземагенства у Харківській області від 30 жовтня 2014 року № 2896-СГ та від 30 жовтня 2014 року № 2897-СГ, визнання недійсними договорів оренди землі від 13 листопада 2014 року та повернення земельних ділянок площею 49,0315 га і загальною площею 269,4327 га (а.с. 2-9).

23 жовтня 2015 року, до початку розгляду справи по суті, відповідач ОСОБА_2 надав письмове клопотання про закриття провадження у справі № 623/4043/15-ц на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України (а.с. 65-69).

Представники відповідача ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримали клопотання відповідача на зазначених у клопотанні підставах, просили суд задовольнити клопотання та закрити провадження у справі № 623/4043/15-ц на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України.

Представник позивача прокурор Дудник В.В. у судовому засіданні заперечував у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2, посилаючись на безпідставність клопотання, мотивуючи, що громадянин ОСОБА_2 набував право користування земельними ділянками із земель державної власності за рішенням органу виконавчої влади, тому справа № 623/4043/15-ц за предметом позову повинна розглядатися і вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Представник відповідача ОСОБА_5 управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області у судове засідання не прибув, про час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, від відповідача надано заперечення на позов із заявою про розгляд справи без участі представника відповідача.

Представник третьої особи - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, у судове засідання не прибув, про час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, заяви про розгляд справи без участі представника не надавав.

Вислухавши представників відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 і ОСОБА_4, думку прокурора Дудника В.В., який просив суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, перевіривши клопотання і матеріали у справі, суд прийшов до наступного висновку.

Позовні вимоги прокурор мотивує тим, що наказом ОСОБА_5 управління Держземагентства у Харківській області від 30.10.2014 року №2896-СГ ОСОБА_2 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення (ріллю), площею 49,0315 га із кадастровим номером 6322885000:02:000:0143, що розташована за межами населених пунктів на території Комарівської сільської ради Ізюмського району.

13.11.2014 року між відповідачами укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, який 19.11.2014 року зареєстровано Реєстраційною службою Ізюмського міжрайонного управління юстиції.

Наказом ОСОБА_5 управління Держземагентства у Харківській області від 30.10.2014 року №2897-СГ ОСОБА_2 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (ріллю), загальною площею 269,4327 га, а саме: земельну ділянку площею 32,1138 га із кадастровим номером 6322888000:02:000:0488; земельну ділянку площею 95,5780 га із кадастровим номером 6322888000:02:000:0480; земельну ділянку площею 43,2034 га із кадастровим номером 6322888000:02:000:0481; земельну ділянку площею 98,5375 га із кадастровим номером 6322888000:02:000:0479. Зазначені земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів Червонооскільської сільської ради Ізюмського району.

13.11.2014 року між відповідачами укладено договір оренди цих земельних ділянок, який 19.11.2014 року зареєстровано Реєстраційною службою Ізюмського міжрайонного управління юстиції.

Земельні ділянки, які надані ОСОБА_2 в оренду на підставі наказів ОСОБА_5 управління Держземагентства у Харківській області від 30.10.2014 року №2896-СГ та №2897-СГ розташовані на території різних сільських рад, знаходяться на різних полях і не межують одна з одною, тобто не являються єдиним масивом, що підтверджується інформацією Управління Держземагентства в Ізюмському районі від 19.08.2015 №4436 та актами встановлення та погодження меж вказаних земельних ділянок, які є додатками до вищезазначених договорів оренди землі.

Накази ОСОБА_5 управління Держземагентства у Харківській області від 30.10.2014 року №2896-СГ та №2897-СГ підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а укладені на підставі них договори оренди землі від 13.11.2014 року недійсними.

Відповідач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зазначили на те, що спір у даній справі є публічно-правовим спором, на частину якого поширюється юрисдикція адміністративних судів та на частину якого поширюється юрисдикція господарських судів, так як прокурор оспорює законність набуття права оренди земельних ділянок другим відповідачем - фізичною особою ОСОБА_2, яким створено фермерське господарство «Золота нива +» (код в ЄДР 39663598), та перший відповідач ГУ Держгеокадастру виступає як суб'єкт владних повноважень. Тобто ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно копії виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців фермерське господарство «Золота нива +» (код 39663598) є юридична особа, запис про проведення державної реєстрації: 26.02.2015 року, керівник юридичної особи ОСОБА_2 (а.с. 70-71).

Суд, проаналізувавши предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог прокурора прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 16 ЦПК Українине допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

За змістом п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо визнання недійсними угод, укладених в порушення чинного законодавства.

Так, господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати таке.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підвідомчі господарським судам.

Згідно статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється ЗК України та Законом України «Про фермерське господарство».

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

У заяві зазначаються бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частиною 7 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Вирішуючи спір по суті, суд звертає увагу на те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач ГУ Держгеокадастру, як власник землі, вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС.

Таким чином, суддійшов висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14 та колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 09 грудня 2014 року у справі № 31-308а14.

Згідно з ч.2 ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Оскільки відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими, суд дійшов до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного чи господарського судочинства, тому позивач для захисту прав та законних інтересів держави мав право звернутись до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 168, 205 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі № 623/4043/15-ц на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в 5-денний строк з дня проголошення ухвали, а неприсутніми особами, які приймають участь у справі, в той же строк з дня отримання копії ухвали, апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд.

Головуючий: суддя -