Ухвала
від 09.10.2012 по справі 2-9866/12
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


Справа: № 2034/9866/12 Головуючий: 1 інстанції

Провадження: 22-ц-/2090/6962/2012 ОСОБА_1

Категорія: стягнення заборгованості Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2012 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Піддубного Р.М.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 Шмуєла на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_2 Шмуєла про стягнення кредитної заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі: ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 22 червня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» (на теперішній час: ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») та відповідачем ОСОБА_2 Шмуєлем було укладено Договір про відновлювальну кредитну лінію № 163/06-Ф, в межах якого останньому було надано кредит в сумі 9 870 000,00 дол. США з кінцевим строком його погашення 20 червня 2012 року та сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 12,7 % річних.

Банківська установа свої договірні зобов’язання виконала в повному обсязі, надавши позичальнику ОСОБА_2 Шмуєлу кредитні кошти в зазначеному вище розмірі.

Проте, останній узяті на себе зобов’язання не виконав і в установлений договором строк запозичені грошові кошти кредитору не повернув, у зв’язку з чим виникла значна кредитна заборгованість, загальний розмір якої в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 144 300 251,55 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 Шмуєла на його користь вищезазначену суму кредитної заборгованості в примусовому порядку.

При цьому позивач подав до суду й письмову заяву, в якій посилаючись на відсутність у відповідача необхідних грошових коштів для погашення боргу, просив суд вжити заходи забезпечення заявленого ним позову, а саме:

1. Накласти арешт на нерухоме майно, яке є власністю відповідача:

- нежитлові приміщення підвалу I, II, IV-VII, 1-го поверху 1-8, площею 539,4 кв.м по вул. Полтавський шлях, 39 в м. Харкові;

- нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 2-а, площею 58,3 кв.м. в літ. «А-2» по вул. Полтавський Шлях, 41 в м. Харкові;

- нежитлові приміщення літ. «Б-1», площею 453,7 кв.м.; літ. «В-1», площею 630,6 кв.м.; літ. «А-1», площею 332,4 кв.м.; літ. «Л-1», площею 73,3 кв.м.; літ. «Д-1», площею 61,3 кв.м.; літ. «Г-1», площею 359,0 кв.м.; літ. «З-1», площею 234,2 кв.м.; літ. «Е-1», площею 437,8 кв.м.; літ. «И-1», площею 555,4 кв.м.; літ. «К-1», площею 518,7 кв.м. по проспекту Фрунзе, 1-Б у м. Харкові.

2. Накласти арешт на автомобіль «Мерседес Бенц», державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

3. Накласти арешт на автомобіль «Лексус», державний номер II 0596 II, 1999 року випуску.

4. Заборонити відповідачу відчужувати частку статутного капіталу Торгівельно-комерційного Товариства з обмеженою відповідальністю фірми з іноземними інвестиціями «ХАРКІВ-МОСКВА», код ЄДРПОУ 14344275, розмір внеску 944 971,90 грн.

Заборонити відповідачу відчужувати частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Харків-Москва», код ЄДРПОУ 33291313, розмір внеску 13 100,00 грн.

Накласти арешт на акції Публічного акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ», код ЄДРПОУ 03115293, які є власністю ОСОБА_2 Шмуєла.

5. Накласти арешт на грошові кошти у межах суми заборгованості у розмірі 144 300 251,55 грн., які знаходяться у банківських установах на розрахункових рахунках та банківських вкладах (депозитах), відкритих на ім’я ОСОБА_2 Шмуєла.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року заяву позивача - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про забезпечення заявленого ним позову задоволено частково:

Накладено арешт на нерухоме майно, яке є власністю відповідача ОСОБА_2 Шмуєла:

- нежитлові приміщення підвалу I, II, IV-VII, 1-го поверху 1-8, площею 539,4 кв.м. по вул. Полтавський шлях, 39 в м. Харкові;

- нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 2-а, площею 58,3 кв.м. в літ. «А-2» по вул. Полтавський Шлях, 41 в м. Харкові;

- нежитлові приміщення літ. «Б-1», площею 453,7 кв.м.; літ. «В-1», площею 630,6 кв.м.; літ. «А-1», площею 332,4 кв.м.; літ. «Л-1», площею 73,3 кв.м.; літ. «Д-1», площею 61,3 кв.м.; літ. «Г-1», площею 359,0 кв.м.; літ. «З-1», площею 234,2 кв.м.; літ. «Е-1», площею 437,8 кв.м.; літ. «И-1», площею 555,4 кв.м.; літ. «К-1», площею 518,7 кв.м. по проспекту Фрунзе, 1-Б у м. Харкові.

Заборонено відповідачу ОСОБА_2 Шмуєлу відчужувати частку статутного капіталу Торгівельно-комерційного Товариства з обмеженою відповідальністю фірми з іноземними інвестиціями «ХАРКІВ-МОСКВА», код ЄДРПОУ 14344275, розмір внеску 944 971,90 грн.

Заборонено відповідачу ОСОБА_2 Шмуєлу відчужувати частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Харків-Москва», код ЄДРПОУ 33291313, розмір внеску 13 100,00 грн.

Накладено арешт на акції Публічного акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ», код ЄДРПОУ 03115293, які є власністю ОСОБА_2 Шмуєла.

Накладено арешт на грошові кошти у межах суми заборгованості у розмірі 144 300 251,55 грн., які знаходяться у банківських установах на розрахункових рахунках та банківських вкладах (депозитах), відкритих на ім’я ОСОБА_2 Шмуєла.

У застосуванні інших, запропонованих позивачем заходів забезпечення заявленого ним позову, судом першої інстанції відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 Шмуєла ставиться питання про скасування зазначеної вище ухвали районного суду як такої, що постановлена з порушенням норм процесуального права, які регулюють питання забезпечення позову, та постановлення нової ухвали з розглянутого питання про відмову у задоволенні заяви позивача - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» щодо вжиття судом заходів забезпечення заявленого ним позову за її безпідставністю.

При цьому апелянт ОСОБА_2 Шмуєл посилається на необґрунтованість оскаржуваної ухвали, що стосується необхідності вжиття судом заходів забезпечення заявленого банківською установою позову, та неспівмірність вжитих судом першої інстанції заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Зокрема, апелянт вказує на те, що виконання ним своїх кредитних зобов’язань за Договором про відновлювальну кредитну лінію № 163/06-Ф від 22 червня 2007 року забезпечено відповідними договорами іпотеки, за якими він передав у заставу банківській установі належне йому нерухоме майно загальною вартістю 76 327 425,00 грн.

Проте, позивач приховав цю інформацію від суду, в зв’язку з чим суд першої інстанції безпідставно задовольнив заяву останнього про забезпечення позову, в тому числі й шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках у межах всієї суми заявленого боргу, не зазначивши при цьому навіть номерів розрахункових чи депозитних рахунків відповідача , та не вказавши, в яких саме банківських установах вони знаходяться.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали районного суду відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Задовольняючи заяву позивача - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про забезпечення заявленого ним позову та застосовуючи вищезазначені види його забезпечення, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача ОСОБА_2 Шмуєла відсутні кошти для задоволення вимог кредитора, а тому не вжиття цих засобів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Проте, цілком із таким висновком районного суду судова колегія в даному випадку погодитися не може, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Статтею 151 ЦПК України передбачено, що за заявою осіб, які беруть участь у справі, суд може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Під забезпеченням позову розуміється вжиття судом передбачених законом заходів, які створюють реальну гарантовану можливість для виконання в майбутньому рішення по справі в разі задоволення заявленого позову.

При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.

Так, загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

При цьому відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов’язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Види забезпечення позову визначені законодавцем у ст. 152 ЦПК України.

Згідно вказаної правової норми позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно, що належать відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії .

У разі необхідності судом можуть бути застосовані й інші види забезпечення, які не передбачені цією процесуальною нормою, чи застосовано кілька видів забезпечення позову.

Проте, у будь-якому випадку види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз’яснено в п.п. 4, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 р . «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Таким чином, керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз’яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має з’ясувати факти про наявність у відповідача (боржника) майна, на яке може бути звернуто стягнення, або знаходження такого належного відповідачеві майна у інших осіб, а також брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Що ж стосується особи, яка подала заяву про забезпечення позову, то ця особа повинна обгрунтувати причини звернення з такою заявою до суду. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 11, п. 3 ч. 2 ст. 151 ЦПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обгрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Однак, у даному випадку, вирішуючи питання про забезпечення заявленого ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» позову, суддя районного суду не в повній мірі керувався зазначеними вище нормами процесуального закону та роз’ясненнями Верховного Суду України, в зв’язку з чим належним чином не визначився як з обґрунтованістю підстав для застосування запропонованих позивачем заходів забезпечення заявленого ним позову, так і доцільністю та можливістю застосування цих заходів з метою забезпечення реального виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.

Так, приймаючи рішення про накладення арешту на грошові кошти у межах суми заборгованості у розмірі 144 300 251,55 грн. (що з урахуванням інших вжитих судом засобів забезпечення вже є явно неспівмірним із розміром заявлених позовних вимог), які знаходяться у банківських установах на розрахункових рахунках та банківських вкладах (депозитах), відкритих на ім’я відповідача, суддя районного суду не врахував положень ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо вимог до виконавчого документу, яким є оскаржувана ухвала про забезпечення позову, а тому не зазначивши даних про рахунки, їх номери та назви відповідних банківських установ, в яких вони відкриті та на яких обліковуються грошові кошти відповідача, відомості про що повинен був надати суду позивач, фактично прийняв безперспективне рішення, яке взагалі не може бути виконане, позаяк згідно зі ст.ст. 11, 32, 52, 57 Закону України «Про виконавче провадження» виявлення (розшук) державним виконавцем грошових коштів боржника, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, можливе лише в процесі примусового виконання судового рішення майнового характеру, яке набрало законної сили, шляхом звернення стягнення на кошти та майно боржника.

Крім того, приймаючи процесуальне рішення про накладення арешту на акції Публічного акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ», які нібито є власністю відповідача ОСОБА_2 Шмуєла, суддя районного суду не перевірив, чи дійсно існують такі акції, та не з’ясував яким же чином зазначений засіб забезпечення позову банківської установи може вплинути на можливість виконання майбутнього рішення суду, позаяк в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які об’єктивні докази на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 Шмуєл є акціонером вказаного товариства чи власником випущених ним цінних паперів.

Поза увагою судді районного суду залишилися й приписи ч. 1 ст. 149 ЦК України, згідно якої звернення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів, у зв’язку з чим заборона відповідачу ОСОБА_2 Шмуєлу відчужувати належні йому частки статутного капіталу Торгівельно-комерційного Товариства з обмеженою відповідальністю фірми з іноземними інвестиціями «ХАРКІВ-МОСКВА» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Харків-Москва» також не може бути визнана адекватним та дієвим засобом забезпечення можливості реального виконання майбутнього рішення суду, оскільки як вбачається з пункту 5.1.1.1 укладеного між сторонами спору Договору про відновлювальну кредитну лінію № 163/06-Ф від 22 червня 2007 року, відповідачу ОСОБА_2 Шмуєлу окрім нерухомого майна, на яке накладено арешт оскаржуваною ухвалою, та яке було передано останнім у заставу (іпотеку) банківській установі (про що йтиметься нижче), на праві приватної власності належить і ще цілий перелік об’єктів нерухомості як житлового так і нежитлового призначення, розташованих на території м. Харкова та Харківської області, на які в разі задоволення заявленого позову може бути звернуто стягнення для задоволення вимог кредитора (а.с. 31-32).

Окрім того, як вбачається з наданих апелянтом копій Іпотечних договорів (що також залишилося поза увагою судді районного суду при прийнятті оскаржуваної ухвали), в забезпечення виконання своїх договірних зобов’язань за Договором про відновлювальну кредитну лінію № 163/06-Ф від 22 червня 2007 року ним було передано в заставу (іпотеку) банку належне йому на праві приватної власності нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. «А-2», площею 2 502,2 кв.м. у будинку № 45 по вул. Людвига Свободи в м. Харкові, нежитлові будівлі літ. «А-1», «Б-1», площею 290,3 кв.м. по вул. Університетській, 22 у м. Харкові, житловий будинок літ. «Б-3», площею 864,1 кв.м., що знаходиться в будинку під № 3, розташованому по вул. Пушкінській у м. Харкові, та інше нерухоме майно, загальна узгоджена вартість якого з урахуванням звіту про експертну оцінку становить 76 327 425,00 грн. та складає більш ніж половину заявленої суми кредитного боргу, що представниками позивача визнається й не заперечується.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, а також те, що судом першої інстанції у більшій їх частині вжито заходи забезпечення заявленого ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» позову, які по своїй суті не є дієвими, адекватними й співмірними із заявленими позовними вимогами та такими, що спрямовані на реальне забезпечення можливості виконання рішення суду, в разі їх задоволення, ухвала судді Харківського районного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року не може бути визнана цілком законною, обґрунтованою й такою, що постановлена з дотриманням норм цивільного процесуального права, а тому судова колегія вважає за необхідне на підставі п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України змінити цю ухвалу районного суду, скасувавши її у частині, що стосується заборони відповідачу ОСОБА_2 Шмуєлу відчужувати належні йому частки статутного капіталу Торгівельно-комерційного Товариства з обмеженою відповідальністю фірми з іноземними інвестиціями «ХАРКІВ-МОСКВА» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Харків-Москва»; накладення арешту на акції Публічного акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ», які є власністю відповідача, а також накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться у банківських установах на розрахункових рахунках та банківських вкладах (депозитах), відкритих на ім’я ОСОБА_2 Шмуєла, та відмовивши у задоволенні заяви ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про вжиття судом зазначених заходів забезпечення заявленого ним позову за їх необґрунтованістю.

При цьому з урахуванням ціни заявленого позову судова колегія вважає доцільним також зазначити, що за наявності об’єктивних даних про недостатність загальної вартості нерухомого майна відповідача, переданого ним в іпотеку кредитору, та нерухомого майна, на яке вже накладено арешт оскаржуваною ухвалою (загальна площа останнього майже дорівнює площі іпотечного майна), для погашення існуючої кредитної заборгованості перед банком, позивач - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» не позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про застосування судом додаткових заходів забезпечення заявленого ним позову, в тому числі й шляхом накладення арешту на інші належні відповідачеві об’єкти нерухомості, що знаходяться на території м. Харкова та Харківської області, перелік яких, до речі міститься в Договорі про відновлювальну кредитну лінію № 163/06-Ф.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 151-153, 303, 304, 307, 312-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Шмуєла - задовольнити частково.

Ухвалу судді Харківського районного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року - змінити, скасувавши її в частині, що стосується заборони ОСОБА_2 Шмуєлу відчужувати: частку статутного капіталу Торгівельно-комерційного Товариства з обмеженою відповідальністю фірми з іноземними інвестиціями «ХАРКІВ-МОСКВА», код ЄДРПОУ 14344275, розмір внеску 944 971,90 грн. та частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Харків-Москва», код ЄДРПОУ 33291313, розмір внеску 13 100,00 грн.; накладення арешту на акції Публічного акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ», код ЄДРПОУ 03115293, які є власністю ОСОБА_2 Шмуєла, а також накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться у банківських установах на розрахункових рахунках та банківських вкладах (депозитах), відкритих на ім’я ОСОБА_2 Шмуєла, та відмовивши у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про вжиття судом зазначених заходів забезпечення заявленого ним позову за їх необґрунтованістю.

У решті ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно з моменту її проголошення, є остаточною й згідно п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді:

СудАпеляційний суд Харківської області
Дата ухвалення рішення09.10.2012
Оприлюднено04.11.2015
Номер документу52895071
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —2-9866/12

Ухвала від 09.10.2012

Цивільне

Апеляційний суд Харківської області

Даниленко В. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні