Рішення

від 20.10.2015 по справі 910/21692/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015Справа №910/21692/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Неос Діджитал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Маркетингова Група Три Кити»

про стягнення заборгованості у розмірі 137 749,67 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Падасенко Н.В. (дов.№20/08 від 20.08.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Неос Діджитал" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Маркетингова Група Три Кити" про стягнення заборгованості у розмірі 137 749,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання з боку відповідача обов'язку оплати отриманих послуг, згідно укладеного договору №090214/ТК про надання послуг з проведення рекламно-маркетингових кампаній в мережі інтернет від 09.02.2014 року

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21692/15 та призначено її до розгляду на 22.09.2015 року.

За наслідками судового засідання 22.09.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 20.10.20415, у зв'язку із неявкою відповідача до судового засідання.

Позивач до судового засідання 20.10.2015 не направив свого представника для участі, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Неос Діджитал» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Маркетингова Група Три Кити» (замовник) укладено договір про надання послуг з проведення рекламно-маркетингових компаній в мережі Інтернет № 090214/1 /ТК (далі - договір).

За умовами укладеного договору, виконавець за дорученням замовника зобов'язується надати комплексні послуги з рекламного та маркетингового просування торгівельних марок та продукції (товарів, робіт, послуг) замовника в мережі Інтернет шляхом проведення окремних рекламних кампаній (далі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги (пункт 1.1 Договору).

Сторонами погоджено, що вартість послуг виконавця та порядок проведення розрахунків наводиться у додатках до Договору (пункт 5.1 Договору). Всі платежі за Договором здійснюється змовником на підставі виставлених виконавцем рахунків-фактур в безготівковому порядку на поточний банківський рахунок виконавця (пункт 5.2 Договору).

Згідно пункту 5.5. Договору, замовник зобов'язаний не пізніше п'яти робочих днів з моменту одержання від виконавця акту здачі-приймання наданих послуг підписати цей акт та направити його на адресу виконавця або направити виконавцю письмову мотивовану відмову від приймання наданих послуг.

У випадку неодержання від замовника у строк, вказаний у пункті 5.5 Договору оформленого акту чи вмотивованої відмови від прийняття наданих послуг, акт вважається підписаним замовником, а зобов'язання виконавця за даним актом - виконаним належним чином та в повному обсязі (пункт 5.6 Договору).

Відповідно до п. 11.1 договіру, останній вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2014 року.

Додатком № 4 до Договору встановлено, що загальна вартість послуг виконавця за весь термін (період) розміщення рекламних матеріалів, який визначений у Графіку розміщення рекламних матеріалів, становить 220 009,31 грн. (пункт 3 Додатку до Договору).

Оплата послуг виконавця здійснюється замовником на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури, в безготівковому порядку на поточний банківський рахунок виконавця в строк до 31.08.2014 (пункт 4 Додатку до Договору).

Так, на виконання умов Договору в період з 01.07.2014 до 31.07.2014 позивач надав, а відповідач прийняв виконані послуги на загальну суму 220 009,31 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт № ОУ-0000096 від 31.07.2014, складеним, підписаним та скріпленим печатками обох сторін.

У свою чергу, відповідач лише частково здійснив оплату наданих послуг, сплативши 29.07.2014 на користь позивача 139 490,71 грн.

Таким чином, станом на 18.08.2015 заборгованість ТОВ «Бізнес Маркетингова Група Три Кити» перед TOB «Неос Діджитал» становить 80 518,60 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 28.07.2015 позивач надіслав відповідачу претензію, в якій просив сплатити суму боргу, проте ТОВ «БМГ Три Кити» відповіді на претензію не надало, боргу не оплатило, що зумовило звернення ТОВ «Неос Діджитал» із даним позовом до суду, у межах якого останній також просить стягнути з відповідача 43 560,56 грн. - інфляційних втрат, 2 329,52 грн. - 3% річних та 11 340,99 грн. пені.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір про надання послуг з проведення рекламно-маркетингових компаній в мережі Інтернет № 090214/1 /ТК за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який регулюється Главою 63 Цивільного кодексу України.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У частині 2 статті 902 ЦК України зазначено, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання та виконав передбачені договором послуги на користь відповідача, про що сторонами складено, підписано та скріплено печатками акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000096 від 31.07.2014 року.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих на себе за Договором, не здійснив повну оплату виконаних робіт у розмірі 80 518,60 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність обов'язку відповідача сплатити на користь позивача суму заборгованості у розмірі 80 518,60 грн., а тому вимога ТОВ «Неос Діджитал» про стягнення суми основного боргу підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.7. Договору, у випадку порушення замовником строків оплати, визначених сторонами у додатках до Договору , замовник сплачує виконавцю неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Особа, яка порушила господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов'язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції. Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність. Штрафна відповідальність, на відміну від відповідальності за завдання збитків, має передусім караючу, а не компенсаційну функцію.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, враховуючи норми чинного законодавства та умови укладеного договору, виходячи із принципу чинності правочину, суд погоджується із строками та розміром нарахованої суми пені, та визнає суму пені у розмірі 11 340,99 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу шляхом здійснення арифметичного розрахунку, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 42 532,66 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги, у розмірі 2 329,52 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Неос Діджитал» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Маркетингова Група Три Кити» про стягнення заборгованості у розмірі 137 749,67 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Маркетингова Група Три Кити» (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, 34, корпус 26 в літері Я; ідентифікаційний код 38671414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Неос Діджитал» (02230, місто Київ, проспект Маяковського, 68, офіс 233; ідентифікаційний код 37782652) 80 518 (вісімдесят тисяч п'ятсот вісімнадцять) гривень 60 копійок основної заборгованості, 11 340 (одинадцять тисяч триста сорок) гривень 99 копійок пені, 3% річних у розмірі 2 329 (дві тисячі триста двадцять дев'ять) гривень 52 копійки, 42 532 (сорок дві тисячі п'ятсот тридцять дві) гривні 66 копійок інфляційних втрат та 2 735 (дві тисячі сімсот тридцять п'ять) гривень 42 копійки витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 20.10.2015 у присутності представника позивача. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 26.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова