Рішення

від 21.10.2015 по справі 910/23009/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015Справа № 910/23009/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Оберемко Романа Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Восток Енерго Кабель»

про стягнення 108, 90 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Дорожинський О.А. за довіреністю № 7-69/08 від 09.09.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Восток Енерго Кабель» (далі - відповідач) про стягнення 108, 90 грн., а саме: 89, 74 грн. заборгованості за Договором банківського рахунку № 9367 від 28.09.2011 р. та 19, 16 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 28.09.2011 р. між сторонами було укладено Договір банківського рахунку № 9367, в порушення умов якого відповідач не здійснив оплату комісійної винагороди за надані позивачем послуги, внаслідок чого за ним утворився борг в сумі 89, 74 грн. Враховуючи те, що відповідач в добровільному порядку вказаний борг не сплачує, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/23009/15, розгляд справи призначено на 06.10.2015 р.

23.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 21.10.2015 р.

16.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 21.10.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 21.10.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.09.2011 між позивачем (банк) та відповідачем (клієнт) було укладено Договір банківського рахунку № 9367 (далі - Договір).

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору за договором банківського рахунку банк відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ та внутрішніх положень банку, зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видавання відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк відкриває клієнту поточний рахунок № 260093019367 у національній валюті України та в іноземній валюті та здійснює його розрахунково-касове обслуговування. Дія цього договору буде поширюватись також на будь-які інші поточні рахунки, що будуть відкриті банком клієнту в подальшому протягом строку дії цього договору, якщо інше не буде обумовлено банком та клієнтом при відкритті вказаних рахунків.

Пунктами 2.1.5 та 2.4.7 Договору передбачено, що банк має право отримувати від клієнта комісійну винагороду за надані послуги в розмірах та строки, що визначені тарифами банку, а клієнт зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за надані банком послуги відповідно до тарифів, а також компенсувати витрати банку у разі, якщо дії по виконанню доручення клієнта пов'язані з витратами, які не передбачені тарифами банку.

За змістом п. 6.1. Договору він укладений на невизначений строк і набуває чинності з дня його підписання сторонами й припиняється за згодою сторін або у випадках, передбачених законодавством, в т.ч. у разі його розірвання за вимогою банку у випадках, передбачених цим Договором та/або чинним законодавством України.

Згідно з п. 1.1 Додаткової угоди № 1 від 28.09.2011 р. до Договору клієнт доручає, а банк бере на себе забезпечення виконання розрахункового обслуговування за допомогою програмно-технічного комплексу електронних платежів «Клієнт-Банк» за відкритим клієнту поточним рахунком, на підставі договору банківського рахунку № 9367 від 28.09.2011 р.

Відповідно до п. 5.1. Додаткової угоди № 1 від 28.09.2011 р. до Договору визначено, що за послуги розрахункового обслуговування по каналах зв'язку Клієнт сплачує банку плату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця у розмірах встановлених тарифами банку, на момент оплати. Тарифи банку є невід'ємною частиною договору банківського рахунку.

Судом встановлено, що позивач надавав послуги за Договором, а відповідач своєчасно не сплатив комісію, передбачену Договором та Додатковою угодою до нього.

Сума заборгованості по комісії за щомісячне розрахункове обслуговування з використання системи Клієнт-Банк складає 89, 74 грн., заборгованість перенесена на прострочену станом на 30.09.2014 р. та не погашена станом на дату розгляду справи.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, в добровільному порядку відповідач вказану заборгованість не погашає, внаслідок чого позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом.

Під час провадження у справі відповідач правом на подання відзиву й участі його представника в розгляді справи не скористався, проти позову не заперечив, доказів погашення боргу та його контррозрахунку не представив.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Згідно з ч. 4 ст. 1068 ЦК України клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

За умовами укладеного між позивачем та відповідачем Договору, останній взяв на себе зобов'язання оплачувати послуги, які надаються позивачем.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у позивача наявні правові підстави для вимог про стягнення з відповідача спірної суми основного боргу, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині мають бути задоволені.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 5.9. Договору сторони визначили, що за прострочення клієнтом розрахунків за послуги, що надаються банком останній має право стягнути з клієнта пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період такого прострочення.

Позивачем була нарахована пеня в сумі 19, 16 грн. на суму боргу в розмірі 89, 74 грн., розрахунок якої є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, враховуючи те, що позивач звільнений від його сплати в силу п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», покладаються на відповідача шляхом його стягнення до спеціального фонду Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Восток Енерго Кабель» (04074, місто Київ, вулиця Вишгородська, будинок 28/1; код ЄДРПОУ 37847845) на користь Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (04073, місто Київ, проспект Московський, будинок 16; код ЄДРПОУ 34693790) 89 (вісімдесят дев'ять) грн. 74 коп. основного боргу, 19 (дев'ятнадцять) грн. 16 коп. пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Восток Енерго Кабель» (04074, місто Київ, вулиця Вишгородська, будинок 28/1; код ЄДРПОУ 37847845) на користь Державного бюджету України 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.10.2015 р.

Суддя В.С. Ломака