Рішення

від 23.10.2015 по справі 910/25376/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2015Справа №910/25376/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ» доАграрного фонду простягнення 136 836,91 грн. Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Мельниченко Н.О. - представник за довіреністю; від відповідача:Делявська Г.М. - представник за довіреністю; ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ» (надалі - ТОВ «АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду про стягнення 136 836,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» було укладено Договори №ВПВ-1606/2015 від 16.06.2015 р. та №ВПВ-2707/2015 від 27.07.2015р. про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ» стає новим кредитором на суму 51 246,50 грн. та на суму 85 590,41 грн. відповідно за договором складського зберігання зерна №265/11 від 09.06.2011р. укладеного між Первісним кредитором та Аграрним фондом.

В порушення умов договору складського зберігання зерна №265/11 від 09.06.2011р. відповідач взятого на себе зобов'язання з своєчасної та повної оплати послуг зберігання неналежним чином не виконав у зв'язку із чим за відповідачем виникла заборгованість у розмірі 136 836,91 грн., право вимоги сплати якої позивачем набуто згідно з Договорами про відступлення права вимоги №ВПВ-1606/2015 від 16.06.2015 р. та №ВПВ-2707/2015 від 27.07.2015р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.10.2015 р.

19.10.2015 р. представником відповідача через загальний відділ суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заборгованість за період з 01.10.2014р. по 26.07.2015р. в розмірі 96 691,08 грн. визнав, а також вказує на пропуск позивачем строків позовної давності в частині стягнення 40 145,84 грн. за період з 20.12.2011р. по 31.12.2011р. у зв'язку із чим просить відмовити в цій частині позовних вимог.

23.10.2015р. від представника позивача через загальний відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва надійшли витребувані ухвалою суду документи.

Також, 23.10.2015р. від представника відповідача через загальний відділ діловодства та документообігу господарського суду міста Києва надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на підприємство відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 23.10.2015р. підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов у повному обсязі. Також надав усні пояснення стосовно залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор». Відповідно до ст. 27 ГПК України, суд вирішив, що вказана заява буде розглянута підчас судового процесу.

Представник відповідача у судове засідання 23.10.2015р. з'явився, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві.

В судовому засіданні 23.10.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (ст. 957 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) було укладено Договір складського зберігання зерна №265/11, відповідно до п. 1.1 якого поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці (об'єкта державного цінового регулювання), якість якої відповідає діючим ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на картку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених договором умовах і у встановлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

За умовами п. 4.3 Договору розмір відшкодування витрат на зберігання за тонну за 30 календарних днів становить 17,50 грн.

За своєю правовою природою правочин є договором складського зберігання, який підпадає під правове регулювання норм статей 956-966 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договорів №265/11 від 09.06.2011 р. та як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків зі зберігання зерна.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 961 Цивільного кодексу України зазначено, що товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

За умовами п. 3.1 Договору зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання, видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання та повернути зерно за першою вимогою поклажодавця.

Як свідчать матеріали справи, на підставі Договору Аграрним фондом було передано, а ТОВ «Новоодеський елеватор» прийнято на зберігання зерно, про що складено складські квитанції №1008 від 25.02.2014р., №484 від 27.09.2013р., №1436 від 20.12.2011р.

З наданих позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог документів вбачається, що ТОВ «Новоодеський елеватор» здійснювало зберігання вказаного вище зерна з 20.12.2011р. по 31.12.2011р. та у період з 01.10.2014 р. по 30.26.07.2015р., про що було складено акти виконаних робіт до Договору складського зберігання на загальну суму 136 836,91 грн., які не містять підписів та печаток поклажодавця.

У свої поясненнях Аграрний фонд не заперечував факт виконання робіт, проте посилався на відсутність бюджетного фінансування витрат.

Судом прийнято до уваги, що жодних заперечень з приводу належного виконання ТОВ «Новоодеський елеватор» своїх обов'язків за вказаним вище правочином відповідачем не висловлено та доказово не підтверджено.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи документи, приймаючи до уваги відсутність у відповідача, як поклажодавця за Договором заперечень з приводу належного виконання зерновим складом своїх господарських зобов'язань, суд дійшов висновку, що ТОВ «Новоодеський елеватор» було належним чином здійснено зберігання зерна за договором №265/11 від 09.06.2011 р. з 20.12.2011р. по 31.12.2011р. та у період з 01.10.2014 р. по 30.26.07.2015р. на загальну суму 136 836,91 грн.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п. 4.1 Договору розрахунки відшкодування витрат, по зберіганню проводяться у грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість за рахунок бюджетних коштів.

Розмір відшкодування витрат на зберігання за тонну за 30 календарних днів становить 17,50 грн. (п. 4.3 Договору).

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна, як об'єкту державного цінового регулювання.

Як вказувалось вище, відповідачем у відзиві на позовну заяву факт отримання актів виконаних робіт за період з 01.10.2014р. по 26.07.2015р. на суму 96 691,08 грн. підтверджено та зазначено, що останні були залишені без погодження через відсутність бюджетних коштів для внесення плати. Разом із цим, відповідач вказує на пропуск позивачем строків позовної давності в частині стягнення 40 145,84 грн. за період з 20.12.2011р. по 31.12.2011р. у зв'язку із чим просить відмовити в цій частині позовних вимог

Наразі, господарський суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність поклажодавця і ніяким чином не нівелює обов'язку останнього виконати свої грошові зобов'язання за Договором №265/11 від 09.06.2011 р.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 15.05.2012 р. Верховного Суду України по справі №11/446 та в рішенні від 18.10.2005 р. Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України».

За таких обставин, приймаючи до уваги наведе вище, з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати послуг зі складського зберігання за Договором №265/11 від 09.06.2011р. за період з 01.10.2014р. по 26.07.2015р. на суму 136 836,91 грн. настав.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази внесення Аграрним фондом оплати за надані у вказаний вище період послуги зі складського зберігання зерна.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у Аграрного фонду на підставі Договору виникло грошове зобов'язання в розмірі 136 836,91 грн., а у ТОВ «Новоодеський елеватор» виникло право вимагати його виконання.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Із статті 513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 16.06.2015р. та 27.07.2015р. між ТОВ «Новоодеський елеватор» (первісний кредитор) та ТОВ «АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ» (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги №ВПВ-1606/2015 та №ВПВ-2707/2015, відповідно до п. 2.1 яких первісний кредитор передає належне йому право вимоги виконання зобов'язання боржником, що виникло за договором складського зберігання зерна №265/11 від 09.06.2011 р., а новий кредитор приймає це право вимоги.

Під зобов'язаннями боржника розуміється грошовий борг (грошове зобов'язання) в сумі 85 590,41 грн. та 51 246,50 грн., що виник на підставі основного договору (п. 2.2 Договору №ВПВ-2707/2015 від 27.07.2015р. та п.2.2 Договору №ВПВ-1606/2015 від 16.06.2015р. відповідно).

Сторони погодили, що за передане право вимоги до боржника новий кредитор сплачує первісному кредитору компенсацію в розмірі 51 246,50 грн. в строк до 31.07.2015р. та 85 590,41 грн. в строк до 31.07.2015р. (п. 3.1 Договору №ВПВ-1606/2015 від 16.06.2015р. та п.3.1 Договору №ВПВ-2707/2015 від 27.07.2015р. відповідно).

Як свідчать матеріали справи, новим кредитором було сплачено вказану компенсацію 15.06.2015р. та 27.07.2015р., що підтверджується платіжними дорученнями №207 та №20.

З пункту 6.1 Договору №ВПВ-1606/2015 від 16.06.2015р. та Договору №ВПВ-2707/2015 від 27.07.2015р. вбачається, що останні є укладеним і набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками і діють до повного виконання зобов'язань.

За таких обставин, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договори №ВПВ-1606/2015 від 16.06.2015р. та №ВПВ-2707/2015 від 27.07.2015р. як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача права вимоги до відповідача.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, позивач звертався до відповідача з вимогою про погашення заборгованості за Договором №265/11 від 09.06.2011 р., про що свідчать листи №44 від 19.08.2015р. та №45 від 19.08.2015р.

Позивачем при звернені із позовом було вказано третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Новоодеський Елеватор». Згідно пояснень позивача викладених в клопотанні про приєднання документів, позивач вказує про доцільність залучення до участі у справі №910/25376/15 Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоодеський Елеватор» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору для підтвердження факту надання послуг зберігання відповідачу.

Відповідно до статті 27 ГПК третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора. З підстав, зазначених у третьому і четвертому реченнях частини першої згаданої статті, господарський суд залучає певну особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, й за відсутності згаданих заяви чи клопотання. У будь-якому разі судом виноситься з даного питання ухвала з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Суд зазначає, що укладаючи Договори №ВПВ-1606/2015 від 16.06.2015р. та №ВПВ-2707/2015 від 27.07.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Новоодеський Елеватор» відступило право вимоги за Договором №265/11 від 09.06.2011 р. Отже, у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Новоодеський Елеватор» не буде наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому, у зв'язку із чим у останнього відсутній юридичний інтерес до справи №910/25376/15, у зв'язку із чим клопотання позивача відхиляється судом.

Як вказувалося вище, відповідач вказує на пропуск позивачем строків позовної давності в частині стягнення 40 145,84 грн. за період з 20.12.2011р. по 31.12.2011р. у зв'язку із чим просить відмовити в цій частині позовних вимог

Відповідно до ст.257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 ст.261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Виходячи з умов Договору, визначено, що поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна, як об'єкту державного цінового регулювання.

Тобто, за умовами Договору, поклажодавець зобов'язаний оплатити витрати із зберігання зерна у строк до 01.01.2012р.

Відповідно до п. 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Проте, судом встановлено, що позивач звернувся до господарського суду міста Києва з розглядуваним позовом 24.09.2015р., тоді як з 02.01.2015р. строк позовної давності для подання позову про стягнення з Аграрного фонду основного боргу в розмірі 40 145,84 грн. за період з 20.12.2011р. по 31.12.2011р. є таким, що сплинув.

Отже, враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності стосовно вимог в частині стягнення основної заборгованості в сумі 40 145,84 грн. за період з 20.12.2011р. по 31.12.2011р. за Договором сплив.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав заборгованість за період з 01.10.2014р. по 26.07.2015р. на суму 96 691,08 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Згідно з ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на встановлені вище обставини справи, враховуючи, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, а дії відповідача щодо визнання позову не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, господарський суд приймає визнання позову відповідачем та задовольняє позовні вимоги ТОВ «АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ» до Аграрного фонду частково в розмірі 96 691,08 грн., в іншій частині позовних вимог в сумі 40 145,84 грн. слід відмовити у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ» до Аграрного фонду задовольнити частково.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м.Київ, вул.Грінченка,1; ідентифікаційний код 33642855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ» (79058, м.Львів, вул.Газова,7; ідентифікаційний код 39238517) заборгованість у розмірі 96 691,08 та судовий збір у розмірі 1 450,34 грн. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 28.10.2015 р.

Суддя Ю.О. Підченко