Рішення

від 22.10.2015 по справі 910/21153/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2015Справа №910/21153/15 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Бусін"

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про відшкодування шкоди в порядку регресу 14251,62 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Самойленко П.М. (дов.№004/15/АУЗ від 26.01.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Бусін" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди в порядку регресу 14251,62 грн.

Позивач зазначає, що виконавши умови договору страхування майнових інтересів власника автомобіля і виплативши йому у зв'язку з пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, отримав право вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки, якими є відповідач, як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної у пригоді особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 порушено провадження у справі №910/21153/15 та призначено справу до розгляду на 22.10.2015 року.

16.09.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 24.09.2015 оголошено перерву до 22.10.2015 року.

Під час судового засідання 22.10.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника до судового засідання не забезпечив, проте про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився до судового засідання, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

30.03.2012 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Бусін" (страховик) та ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» (страхувальник та вигодонабувач) укладено договір №002470 добровільного страхування наземного транспорту, за яким предметом страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки "Volvo", державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до довідки №9130237 про дорожньо-транспортну пригоду, 21.12.2012 по вул.Ударників у м.Дніпропетровськ, відбулась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення), а саме ОСОБА_2 - водій ТЗ марки «Renault Magnum», держаний номер НОМЕР_2 із напівпричепом «Kogel», держаний номер НОМЕР_3, скоїв наїзд на ТЗ марки "Volvo", державний номер НОМЕР_1.

Дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України, якого постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.12.2012 у справі №3/422/2610/12 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.12.2012 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та 26.01.2013 із заявою про виплату страхового відшкодування за договором №002470 від 30.03.2012 року.

Вартість матеріального збитку, спричиненого власнику ТЗ марки "Volvo", державний номер НОМЕР_1, визначена на підставі Звіту №984 від 28.01.2013, складеного ТОВ «Незалежна експертно-асистуюча компанія», у розмірі 10581,66 грн.

Розмір страхового відшкодування визначений позивачем на підставі виставленого станцією ТОВ ІІ «Вольво Україна» рахунку №VU-1240371 від 25.12.2012 та зазначений у страховому акті №1422 від 28.01.2013 у розмірі 14251,62 грн. Факт виконання відновлювального ремонту підтверджується актом виконаних робіт №ST-VU1302180 від 13.03.2013 року.

Позивач, на виконання умов договору №002470 від 30.03.2012, наказу №1228 від 29.01.201 та заяви страхувальника, перерахував на рахунок ТОВ ІІ «Вольво Україна» суму страхового відшкодування у розмірі 14251,62 грн., що підтверджується платіжним дорученням №162 від 12.02.2013 року.

Статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Винний у спричиненні ДТП водій - ОСОБА_2 мав страховий сертифікат «Зелена картка», у зв'язку із чим, обов'язок по відшкодуванню завданих внаслідок даної ДТП збитків покладається на Моторне (транспортне) страхове бюро України.

Отже, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тому 13.03.2015 позивач звернувся до відповідача із претензію вих.№РБ/1422/13/4 про виплату страхового відшкодування.

У відповідь на вказану претензію, відповідачем надіслано лист №8/3-03/10268 від 07.04.2015, в якому відповідач відмовляється здійснити виплату страхового відшкодування, посилаючись на п.п.37.1.4. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", а саме неподання заяви на виплату впродовж одного року з моменту скоєння ДТП.

Надалі, позивачем направлено відповідь вих.№РБ/1422/13/4 від 14.04.2015 із проханням переглянути прийняте рішення, на що відповідачем надано відмову, висловлену у листі №8/3-03/13799 від 14.05.2015 року.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог під час розгляду справи у суді, відповідач наголошує на тому, що при суброгації перебіг строку позовної давності починається з дня настання страхового випадку, та, оскільки заміна кредитора в зобов'язанні не змінює самого зобов'язання, позивач набуває право на його реалізацію на протязі року з дня ДТП, у відповідності до п.п.37.1.4. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів".

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Цивільним кодексом України встановлено, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду (п. 5 ст. 11 ЦК України).

Наявною у матеріалах справи постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.12.2012 у справі №3/422/2610/12 встановлено вину ОСОБА_2 у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди під час керування транспортним засобом марки «Renault Magnum», держаний номер НОМЕР_2 із напівпричепом «Kogel», держаний номер НОМЕР_3.

На момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована за страховим сертифікатом «Зелена картка» №2842306, а відтак у таких випадках відшкодування шкоди проводить МТСБУ.

Пункт 2 ст.40.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", встановлює, що МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди на території України, заподіяної водіями - нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

Таким чином, відповідач - Моторне (транспортне) страхове бюро України є відповідальною особою за завдані збитки власнику транспортного засобу марки "Volvo", державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, до позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Бусін" - як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором №1422 від 28.01.2013 добровільного страхування наземних транспортних засобів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до ОСОБА_2, як до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як визначено пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.

Положеннями статті 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов"язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Наведеною статтею також визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

При цьому, страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Також зазначена стаття визначає, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Виходячи з вимог ч.ч. 2, 3 ст. 22, ст.1166 та ч.2 ст.1192 ЦК України, розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, у відповідності до чинного законодавства, умов Договору №1422 від 28.01.2013, та заяви страхувальника, перерахував визначену суму у розмірі 14251,62 грн. на рахунок СТО ТОВ ІІ «Вольво Україна», що підтверджується платіжним дорученням №162 від 12.02.2013 року.

Підтвердженням фактично здійснених витрат по виплаті страхового відшкодування страховиком є виставлені ТОВ ІІ «Вольво Україна» рахунок та акт виконаних робіт по здійсненню ремонту пошкодженого ТЗ, а також платіжне доручення щодо перерахування грошових коштів (суми страхового відшкодування) на рахунок даної СТО.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на перебіг строку позовної давності, який при суброгації починається з дня настання страхового випадку. До того ж, оскільки заміна кредитора в зобов'язанні не змінює самого зобов'язання, то позивач набуває право на його реалізацію на протязі року з дня ДТП, у відповідності до п.п.37.1.4. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів".

Проте, викладені у відзиві доводи відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги, з огляду на наступне.

У постановах Верховного Суду України від 12.03.2012 у справі №3-12гс12 та від 07.11.2011 у справі № 3-118гс11 зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого Господарського суду України від 12.11.2013 у справі №905/4194/13, у якій зауважено, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого ТЗ, а звіт про оцінку ТЗ є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

За таких обставин, саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.08.2012 у справі №3-31гс12.

До того ж, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду.

Пункт 37.1.4. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Вищенаведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.11.2014 у справі №3-165гс14.

Інші доводи відповідача у відзиві наведеного вище не спростовують та відхиляються судом як необґрунтовані.

Разом з тим, відповідно до приписів статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Статтею 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Договором №002470 від 30.03.2012 передбачено франшизу у розмірі 0,5% від страхової суми, яка становить 585000,00 грн., тобто франшиза становить 2925,00 грн. Із матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні із даним позовом до суду не вирахувано із заявленої до стягнення суми розмір франшизи, у зв'язку із чим, стягувана сума страхового відшкодування має бути зменшена та становити 11326,62 грн. (14251,62 грн. - 2925,00 грн. = 11326,62 грн.).

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем - Моторним (транспортним) страховим бюро України не доведено відсутність у нього зобов'язання по виплаті страхового відшкодування у порядку регресу.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог, які підлягають задоволенню частково.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32- 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Бусін" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди в порядку регресу 14251,62 грн. - задовольнити .

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, бульвар Русанівський, 8; ідентифікаційний код 21647131) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Бусін" (03110, місто Київ, вулиця І.Клименка, будинок 23; ідентифікаційний код 19492371) 11326 (одинадцять тисяч триста двадцять шість) гривень 62 копійки сплаченого страхового відшкодування та 1452 (одну тисячу чотириста п'ятдесят дві) гривні 03 копійки витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 22.10.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 27.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова