Рішення

від 23.10.2015 по справі 910/26143/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2015Справа №910/26143/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Елітбізнес Компані» простягнення 155538 грн. 63 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Роговцова Є.П. - представник за довіреністю б/н від 21.10.2015;

Морозюк Д.О. - представник за довіреністю б/н від 21.10.2015;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.10.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітбізнес Компані» про стягнення 155538 грн. 63 коп., з яких 142000 грн. 00 коп. основного боргу та 13538 грн. 63 коп. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 23-15 купівлі-продажу залізничних вагонів від 23.06.2015, не здійснив поставку узгодженого між сторонами товару, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати за товар у розмірі 100000 грн. 00 коп. та сплаченого залізничного тарифу у розмірі 42000 грн. 00 коп. Крім того, позивачем було нраховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 13538 грн. 63 коп. за період з 30.06.2015 по 27.08.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 порушено провадження у справі № 910/26143/15; розгляд справи призначено на 23.10.2015.

У судовому засіданні 23.10.2015 представники позивача подали додаткові документи на виконання вимог ухвали суду; надали усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 23.10.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 21289462 від 07.10.2015, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, в якому зазначено, що поштове відправлення надійшло до відділення поштового зв'язку за адресою відповідача 15.10.2015.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 23.10.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

23.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елітбізнес Компані» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» (покупець) укладено Договір № 23-15 купівлі-продажу залізничних вагонів, відповідно до умов якого продавець зобов'язаний передати у власність, а покупець прийняти і оплатити колишні у використанні залізничні вагони на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору № 23-15 кількість, а також номери, моделі та роки будівництва вагонів зазначається в Специфікаціях та актах приймання-передавання до даного Договору, які є невід'ємними частинами даного Договору.

Специфікацією № 1 до Договору № 23-15 сторони погодили найменування товару, його кількість, модель, дату виготовлення, станцію дислокації, вартість; зазначили, що товар поставляється до станції покупця; загальна сума за Специфікацією становить 1000000 грн. 00 коп.

Згідно з п. 2.1 Договору № 23-15 передача товару покупцю здійснюється шляхом оформлення відповідних актів передачі у власність уповноваженими особами сторін.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту оплати 100% вартості товару і підписання акту приймання-передачі, складеного сторонами (п. 2.2 Договору № 23-15).

Згідно з п. 3.1 Договору № 23-15 вартість одиниці товару зазначається у специфікаціях до даного Договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору № 23-15 оплата здійснюється покупцем у національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, 10% - попередня оплата, 90% - по факту поставки товару на станцію покупця відповідно до виставленого рахунку.

Згідно з п. 3.4 Договору № 23-15 гарантією оплати 90% є банківська гарантія забезпечення виконання договору на закупівлю.

Відповідно до п. 3.5 Договору № 23-15 оплата залізничного тарифу покупець здійснює додатково відповідно до виставленого рахунку.

Згідно з п. 4.2 Договору № 23-15 після зарахування грошових коштів у розмірі 10% вартості погодженої партії товару на розрахунковий рахунок продавця, товар протягом 5-ти календарних днів передається покупцю.

Передача товару і підписання актів приймання-передавання здійснюється на станції покупця при доплаті остаточної вартості 90%, при цьому продавець передає покупцю рахунок-фактуру, податкову накладну, видаткову накладну, акти приймання-передачі (п. 4.3 Договору № 23-15).

Згідно з п. 7.6 Договору № 23-15 він вступає в силу з дати його підписання і діє до 31.12.2015.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на підставі виставленого відповідачем рахунку № 10 від 24.06.2015 позивач сплатив відповідачу суму попередньої оплати у розмірі 100000 грн. 00 коп. (10% вартості товару відповідно до п. 3.2 Договору № 23-15), що підтверджується платіжним дорученням № 150 від 24.06.2015, належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи (призначення платежу - сплата за залізничну цистерну б/в згідно рах. № 10 від 24.06.2015 за Дог. № 23-15 від 23.06.2015).

Згідно зі статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.2 Договору № 23-15 після зарахування грошових коштів у розмірі 10% вартості погодженої партії товару на розрахунковий рахунок продавця, товар протягом 5-ти календарних днів передається покупцю.

Таким чином, враховуючи відмітку банку про проведення платіжного доручення № 150 - 24.06.2015, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума попередньої оплати у розмірі 100000 грн. 00 коп. була зарахована на розрахунковий рахунок відповідача 24.06.2015. Протилежного відповідачем не доведено.

Отже, свій обов'язок з поставки товару відповідач повинен був виконати в строк до 29.06.2015 (включно).

Однак, відповідач свій обов'язок з поставки товару не виконав, що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів поставки позивачу товару, а саме відповідних видаткових накладних чи актів прийому-передачі товару.

Судом встановлено, що позивач направив відповідачу листа вих № 8/1 від 08.07.2015, в якому просив повернути попередню оплату у розмірі 100000 грн. 00 коп. та сплачений ним залізничний тариф у розмірі 42000 грн. 00 коп.

У судовому засіданні 23.10.2015 представники позивача долучили до матеріалів справи копію вказаного листа із відміткою позивача про те, що вказаний лист був відправлений відповідачу електронною поштою 08.07.2015.

Крім того, 28.08.2015 позивач направив відповідачу претензію вих № 27-08/10 від 27.08.2015, в якій просив сплатити заборгованість у розмірі 142000 грн. 00 коп. та пеню у розмірі 13538 грн. 63 коп., що разом становить 155538 грн. 63 коп. (опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек, що підтверджують направлення вказаної претензії відповідачу 28.08.2015, долучені позивачем до позовної заяви).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наявність обов'язку відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 100000 грн. 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не було спростовано, зокрема, відповідачем не надано суду доказів поставки товару, передбаченого договором, або доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 100000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітбізнес Компані» суми попередньої оплати у розмірі 100000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, відповідно до п. 3.5 Договору № 23-15 оплату залізничного тарифу покупець здійснює додатково відповідно до виставленого рахунку.

Судом встановлено, що на підставі виставленого відповідачем рахунку № 11 від 25.06.2015 на суму 42000 грн. 00 коп., позивач 25.06.2015 сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 42000 грн. 00 коп. із призначенням платежу - сплата за залізничний тариф згідно з рах. № 11 від 25.06.2015 (проведено банком 25.06.2015), що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 164 від 25.06.2015.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч. 3 ст. 225 ГК України).

Судом враховано те, що згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вищезазначених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Суд зазначає, що понесені позивачем витрати у розмірі 42000 грн. 00 коп. (оплата залізничного тарифу) є збитками у розумінні статті 225 Господарського кодексу України, які понесені позивачем внаслідок невиконання відповідачем свого обов'язку з поставки товару.

При цьому, суд зазначає, що протиправність поведінки відповідача полягає у невиконанні обов'язку за Договором № 23-15 поставити узгоджений між сторонами товар, а причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками полягає в тому, що невиконання відповідачем свого обов'язку поставити позивачу обумовлений договором товар призвело до понесених управненою стороною (позивачем) витрат у розмірі 42000 грн. 00 коп., сплачених у якості залізничного тарифу за поставку товару залізницею на станцію покупця.

З огляду на вищевикладене, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітбізнес Компані» грошових коштів у розмірі 42000 грн. 00 коп.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за прострочення сплати заборгованості у розмірі 13538 грн. 63 коп. за період з 30.06.2015 по 27.08.2015.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2 Договору № 23-15 у випадку прострочення відправки товару, вказаного у п. 4.4 даного Договору, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від суми вартості товару за кожний день прострочення передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Виходячи із змісту вищевикладених норм, покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар.

Як встановлено судом, 08.07.2015 позивач направив відповідачу листа вих № 8/1 від 08.07.2015, в якому просив повернути попередню оплату у розмірі 100000 грн. 00 коп. та сплачений ним залізничний тариф у розмірі 42000 грн. 00 коп. У судовому засіданні 23.10.2015 представники позивача долучили до матеріалів справи копію вказаного листа із відміткою позивача про те, що вказаний лист був відправлений відповідачу електронною поштою 08.07.2015.

Таким чином, позивач реалізував своє право на односторонню відмову від Договору № 23-15, направивши 08.07.2015 відповідачу претензію про повернення суми попередньої оплати за договором, у зв'язку з чим між сторонами припинились зобов'язання з поставки товару, зокрема, у відповідача припинився обов'язок поставити позивачу товар з 08.07.2015.

При цьому, суд зазначає, що факт отримання вказаного листа вих. № 8/1 від 08.07.2015 відповідачем не входить до предмету дослідження у даній справі, так як підлягає доведенню саме факт відмови позивача від Договору 23-15 купівлі-продажу залізничних вагонів від 23.06.2015, та у зв'язку з цим припинення зобов'язань з поставки між сторонами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованим для нарахування пені саме за невиконання зобов'язання продавцем з відправки (поставки) товару (п. 6.2 Договору) період з 30.06.2015 по 07.07.2015.

Однак, як встановлено судом, позивач заявляє до стягнення з відповідача пеню не за невиконання відповідачем зобов'язання з поставки товару (яка відповідно до п. 6.2 Договору 23-15 нараховується на всю суму вартості товару - 1000000 грн. 00 коп.), а за прострочення заборгованості у сумі 142000 грн. 00 коп., тобто, по суті, за прострочення повернення суми попередньої оплати у розмірі 100000 грн. 00 коп. та суми залізничного тарифу у розмірі 42000 грн. 00 коп., що вбачається із розрахунку, викладеному у позовній заяві, та з прохальної частини позову.

При цьому, позивач посилається на п. 6.2 Договору № 23-15 та зазначає, що вказаним пунктом передбачено, що у випадку виникнення заборгованості перед покупцем, продавець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Однак, суд зазначає, що вказана позивачем редакція п. 6.2 у Договорі № 23-15 відсутня.

Так, відповідно до п. 6.2 Договору № 23-15 у випадку прострочення відправки товару, вказаного у п. 4.4 даного Договору, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від суми вартості товару за кожний день прострочення передачі.

Тобто, умовами Договору № 23-15 передбачена відповідальність продавця лише за прострочення відправки (поставки) товару.

Суд зазначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення зобовґязання, саме укладеним між сторонами договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Отже, оскільки позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за порушення зобов'язання з повернення позивачу суми попередньої оплати та суми залізничного тарифу (збитків), та чинним законодавством і умовами укладеного між сторонами Договору № 23-15 не передбачено такого виду відповідальності як застосування пені саме за порушення зобов'язання з повернення суми попередньої оплати і відшкодування збитків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітбізнес Компані» пені у розмірі 13538 грн. 63 коп. є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Водночас, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача пені саме за порушення обов'язку з поставки (відправки) товару (відповідно до п. 6.2 Договору 23-15), яка нараховується на всю суму вартості непоставленого товару та за період відповідного прострочення з поставки.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітбізнес Компані» (04074, м. Київ, вул. Бережанська, буд. 4; ідентифікаційний код: 39679990) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проміндустрія» (01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 1; ідентифікаційний код: 30967448) грошові кошти у розмірі 142000 (сто сорок дві тисячі) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2130 (дві тисячі сто тридцять) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 28.10.2015

Суддя І.М. Отрош