Постанова

від 21.10.2015 по справі 910/15686/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2015 р. Справа№ 910/15686/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Синиці О.Ф.

суддів: Зеленіна В.О.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Вінницькій О.В.

за участю представників:

від позивача -Корчинська Л.В.,

від відповідача -Телицька В.А.,

від третьої особи 1- не з'явились,

від третьої особи 2- не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою віджповідальністю «Комплекс-92 ЛТД» від 07.09.2015

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2015

у справі №910/15686/15

за позовом товариства з обмеженою віджповідальністю «Комплекс-92 ЛТД»

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1-публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд»

2-Державна архітектурно-будівельна інспекція України

про визнання права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.08.2015 року (суддя Андреїшина І.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, зокрема, на нежитлові будівлі загальною площею 197,3 кв.м., а саме: прорабська літера ("А" 66,7 кв.м.), майстерня (літера "Б" 53,9 кв.м.), побутові приміщення (літера "Г" 76,7 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Механізаторів, 16. Відмову в задоволенні позовних вимог мотивовано тим, що позивачем не доведено суду належними доказами укладення між ним та СБМУ тресту "Строймеханізація" договору купівлі-продажу зазначених нежилих приміщень та відповідно набуття права власності на приміщення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою в якій просив його скасувати, позовні вимоги задовольнити. Апелянт стверджує, що є добросовісним набувачем, оскільки володіє та утримує зазначені нежитлові будівлі з 1993року. При цьому скаржник вказує на помилковість припущень суду про те, що будівлі передано у безоплатне або оплатне користування, оскільки акт приймання-передачі 23.04.1993 на баланс одноповерхових цегляних будівель та квитанція до прибуткового касового ордеру №161 про сплату балансової вартості будівлі засвідчують факт передачі продавцем нерухомого майна та одноразової сплати покупцем за нього коштів, що є ознаками договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, який в свою чергу є підставою для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 392 ЦК України.

Представники третіх осіб в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином (в справі наявні повідомлення про вручення поштового відправлення).

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка представників третіх осіб не перешкоджає розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для її повного розгляду.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

23.04.1993 року між Спеціалізованим будівельно-монтажним управлінням тресту "Строймеханізація" та ТОВ "Комплекс-92 ЛТД" було підписано акт прийому-передачі на баланс одноповерхових будівель загальною площею 172кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Механізаторів, 16.

За прийняті будівлі позивачем згідно квитанції №161 від 23.04.1993 року було сплачено СБМ управління тресту "Строймеханізація" 12 537,00 крб.

Згідно Акту приймання-передачі загальна площа будівель становить 172,2кв.м. Проте, під час передачі будівель у 1993 році, технічна інвентаризація не проводилася. Фактично, згідно даних проведеної Позивачем технічної інвентаризації, СБМУ «Строймеханізація» передало ТОВ «Комплекс-92 ЛТД» нежилі будівлі загальною площею 197,3 кв.м.

Позивач вказує, що попередній власник спірних будівель - «Строймеханізація» побудувало ці будівлі за часів СРСР в період 1976-1980 р.р.

На той час трест «Строймеханізація» входив в структуру Міністерства монтажних та спеціальних будівельних робіт СРСР.

Земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Механізаторів, 16 була відведена СБМУ тресту «Строймеханізація» для будівництва нежилих будівель з метою проведення планових будівельних робіт в районі, для поточного вслуговування та благоустрою району.

Будівництво та прийом в експлуатацію нежилих будівель регулювалося будівельними нормами і правилами, які діяли з 1963 року і на час будівництва нежилих будівель (Частина III, розділ А. 10-62 СРСР). П.1.7 передбачалося прийняття в експлуатацію допоміжних будівель робочими комісіями забудовника (замовника). П.1.12. передбачав, що датою введення в експлуатацію окремих допоміжних будівель і споруд, які приймаються робочою комісією відповідно з п.1.7, вважається дата підписання акту робочою комісією.

У вищевказаному акті приймання-передачі будівель вказано, що його видано на підставі Наказу СМБУ тресту «Строймеханізація» № 143 від 17 квітня 1993 року.

Крім того в акті приймання-передачі вказано, що одноповерхові цегляні будівлі розміщені на будівельній ділянці № 4 СМБУ за адресою: вул. Механізаторів, 16, що свідчить про факт відведення такої земельної ділянки СМБУ тресту «Строймеханізація» для будівництва відповідним рішенням Солом'янської ради народних депутатів (на той час Залізничної), на вимоги розділу Будівельних норм і Правил ІІІ-А.6-62*, що регулює основні положення організаційно-технічної підготовки до будівництва.

В обґрунтування позовних вимог позивач також зазначив, що 01.10.1999 року ним укладено договір № 35-В на підключення електропостачання нежилих будівель з Київським інститутом зв'язку, а 14.03.2003 р. позивачем укладено договір № 2087085 про постачання електричної енергії з АЕК "Київенерго".

Враховуючи наведене, позивач стверджує, що зазначені будівлі загальною площею 172,2 кв.м. були набуті ним шляхом укладення договору купівлі-продажу. Оскільки під час передачі будівель у 1993 році технічна інвентаризація не проводилася, то відповідно до проведеної позивачем технічної інвентаризації нежилі будівлі склали 197, 3 кв.м.

З введенням в дію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач звернувся до Державної реєстраційної служби України з відповідною заявою, подавши наступні документи: правовстановлюючі документи позивача, акт прийому-передачі нежилих будівель, технічний паспорт БТІ. Проте, рішенням № 2509219 від 23 травня 2013 року було відмовлено у державній реєстрації права власності та їх обтяжень у зв'язку з тим, що подані документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документами, що їх засвідчують.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про визнання права власності на нежитлові будівлі загальною площею 197, 3 кв.м., а саме: прорабська (літера "А" 66, 7 кв.м.), майстерня (літера "Б" 53, 9 кв.м.), побутові приміщення (літера "Г" 76, 7 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Механізаторів, 16.

Згідно із ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому прядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як зазначалось вище, вирішуючи даний спір суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог.

Проте, апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Наявні матеріали справи свідчать, що з 1993 року та на момент звернення до господарського суду з цим позовом ТОВ «Комплекс-92 ЛТД» відкрито і безперервно володіло та користувалось спірними будівлями.

Так, шляхом підписання 23.04.1993 року Акту приймання- передачі на баланс одноповерхових цегляних будівель загальною площею 172 кв. м, балансовою вартістю 12537 крб., які розташовані за адресою: вул. Механізаторів, 16 та сплати позивачем цієї балансової вартості СМБУ «Строймеханізація» у розмірі 12537 крб., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 161 про прийняття від ООО «Комплекс 92» зазначеної суми, засвідченою печаткою СБМУ тресту «Строймеханізація» (Будмеханізація) фактично вчинено правочин, який має ознаки договору купівлі-продажу нежитлових будівель у відповідності з нормами чинного на той час законодавства.

Зазначені документи засвідчують факт передачі продавцем нерухомого майна та одноразової сплати покупцем за нього коштів, що є ознаками договору купівлі-продажу нежитлових будівель, а не передачі будівель у безоплатне чи оплатне користування.

Відповідно до норм Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року, який діяв на момент купівлі - продажу нежитлових будівель, нотаріальне посвідчення такого договору не вимагалося.

Відповідно до ст. 154 Цивільного Кодексу УРСР, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Відповідно до ст. 224 Цивільного Кодексу УРСР за договором купівлі- продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 47 Цивільного Кодексу УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкові лише у випадках зазначених у законі.

Відповідно до п. 29 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР» від 31.10. 1975 р. №45/5, яка була чинна на момент продажу будівель, нотаріальне посвідчення угоди купівлі-продажу та/або акту приймання-передачі нежилих будівель не вимагалось.

З огляду на вищезазначене, між ТОВ «Комплекс-92 ЛТД» та СБМУ тресту «Строймеханізація» було укладено саме договір купівлі-продажу та спірні будівлі було передано у власність.

Що стосується обставин зазначених судом першої інстанції про те, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (замінено на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України) дозволи на виконання будівельних робіт та інші документи дозвільного характеру, які б давали право на виконання будівельних робіт по вулиці Механізаторів, 16 в м. Києві, не видавались та не реєструвались, об'єкт за вищезазначеною адресою в експлуатацію не приймався, необхідно зазначити наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що спірні будівлі було збудовано у 1976- 1980 роках, відповідно прийняття в експлуатацію цих будівель регулювалося згідно діючого на той час законодавства, а саме відповідними державними будівельними нормами і правилами.

Відповідно до Постанови КМУ від 5 квітня 2006 р. за N 428 «Про утворення Державної архітектурно-будівельної інспекції» вона була утворена як урядовий орган в 2006 році, та у 2011 році відповідно до Указу ПУ «Про Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» від 08.04.2011 року № 439/2011 вона була перетворена у центральний орган виконавчої влади.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VІ від 17.02.2011 та Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 92 від 24.06.2011 «Про затвердження Порядку ведення єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, повернених декларацій та відмов у видачі таких дозволів і сертифікатів» Єдиний реєстр отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, повернених декларацій та відмов у видачі таких дозволів і сертифікатів було запроваджено у 2011 році.

Отже, в Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, повернених декларацій та відмов у видачі таких дозволів і сертифікатів не може міститися інформація щодо введення цих будівель в експлуатацію або надання будь-яких дозволів.

Введення в експлуатацію будівель на момент їх збудування, а саме у 1976-1980 р.р. регулювалося будівельними нормами, а саме Частина III, розділ А, Глава 10, п.3 ДБН 1962, Частина III, Глава 3, п.4 ДБН 1976, які встановлювали порядок прийняття будівель в експлуатацію робочими комісіями, в яку входили представники забудовника (замовника).

Також, некоректними є посилання суду на обставини справи № 910/6067/14 та наданих у ній докази, оскільки зазначена справа мала інший предмет та підстави позову.

Крім того, не відповідають дійсності і посилання відповідач в своїх запереченнях на ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України щодо здійснення самочинного будівництва технологічних допоміжних приміщень, оскільки на час будівництва спірних будівель трест «Строймеханізація» входив у склад Міністерства монтажних та спеціальних будівельних робіт СРСР, яке згідно Конституції СРСР було союзно- республіканським міністерством.

Враховуючи викладене вище, судова колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 у справі № 910/15686/15 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, згідно з яким позов задовольняється повністю за позивачем має бути визнано право власності на спірне нерухоме майно.

Керуючись ст.ст. 49, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2015 у справі №910/15686/15 скасувати і прийняти нове рішення.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Визнати за товариством з обмеженою віджповідальністю «Комплекс-92 ЛТД» (03035, м. Київ, вул. Механізаторів, 16, ідентифікаційний код 21584427) право власності на нежитлові будівлі загальною площею 197,3 кв.м., а саме: прорабська (літера "А" 66,7 кв.м.), майстерня (літера "Б" 53,9 кв.м.), побутові приміщення (літера "Г" 76,7 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Механізаторів, 16.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 0442027393) на користь товариства з обмеженою віджповідальністю «Комплекс-92 ЛТД» (03035, м. Київ, вул. Механізаторів, 16, ідентифікаційний код 21584427) 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім)грн. 00коп. судового збору за подання позовної заяви та 2009 (дві тисячі дев'ять) грн. 71 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15686/15.

Головуючий суддя О.Ф. Синиця

Судді В.О. Зеленін

Б.О. Ткаченко