Рішення

від 05.10.2015 по справі 921/799/15-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" жовтня 2015 р.Справа № 921/799/15-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна", бул. Дружби Народів, 19 , 8-й поверх, м. Київ, Київська область, 01042

до Фермерського господарства "Барселона", с. Городниця, Підволочиський район, Тернопільська область, 47854

про стягнення заборгованості в сумі 813 522 грн.

представники сторін в засідання суду не з'явились.

У відповідності до ч.7 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, технічна фіксація (звукозапис) судового засідання не здійснювалася за відсутності представників учасників спору.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Фермерського господарства "Барселона" про стягнення заборгованості в сумі 813 522 грн.

До початку розгляду справи по суті, позивачем подано заяву № 439 від 10.09.2015р. про зменшення розміру позовних вимог в частині заявленої до стягнення індексації боргу з 383937,41 грн. до 356 170,96 грн., у зв'язку із невірним підрахунком останньої.

Право позивача зменшити розмір позовних вимог до прийняття рішення по справі гарантоване йому ч. 4 ст. 22 ГПК України. Приймаючи до уваги приписи наведеної процесуальної норми, а також те, що подана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує чиї небудь права і охоронювані законом інтереси, остання приймається судом. Таким чином, справа розглядається з урахуванням вказаного зменшення розміру заявлених вимог.

Обґрунтовуючи позов, що підтриманий в судових засіданнях уповноваженим представником, господарське товариство посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору поставки № 16/02/2013 від 13.03.2013р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість, суму якої з урахуванням пені та курсової різниці просить стягнути в судовому порядку.

В ході вирішення спору, розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, що викладені у відповідних ухвалах. Проте, відповідач явку уповноваженого представника у судові засідання не забезпечив, причин не явки не повідомив, відзиву на позов не надав, хоча про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в порядку ст.ст. 64, 87 ГПК України та п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. Зокрема, ухвала про порушення провадження у справі від 10.08.2015р. останнім отримана 17.08.2015р., що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься у матеріалах справи. Водночас, ухвала суду від 26.08.2015р. повернута відділенням зв'язку із відміткою "за закінченням терміну зберігання". Решта не повернуто. Жодних клопотань та заяв від фермерського господарства на адресу суду не надходило.

При цьому суд враховує, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України. В свою чергу, невиконання відповідачем покладених на нього процесуальним законодавством обов'язків, як і не бажання останнього реалізувати в повному обсязі свої процесуальні права не можуть слугувати перешкодою для вирішення спору по суті. З наведеного, справа розглядається за правилами ст.75 ГПК України, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази в їх сукупності та дослідивши норми чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

13.03.2013р. між ТОВ "КВС Україна" (Постачальник) та ФГ "Барселона" (Покупець) було укладено договір поставки №16/02/2013, згідно п.1.1. якого у терміни і на умовах, визначених даним Договором, Постачальник зобов'язується передати Покупцю насіння сільськогосподарських культур (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар, найменування, асортимент, ціна і кількість якого зазначаються у додатках до даного Договору.

У відповідності із п.2.1. цього правочину, ціна товару визначається в додатку(ах) до нього , що є невід'ємною частиною останнього.

Пунктами 3.1. та 3.4. угоди встановлено, що порядок, розміри та строки розрахунків за поставлений товар визначаються в додатку(ах) до даного Договору.

При цьому, підставою платежу вважається Договір. Покупець здійснює оплату ціни товару шляхом безготівкового перерахування платіжним дорученням на рахунок Постачальника грошових коштів в національній валюті - гривні, в сумах, визначених кожним окремим додатком до Договору. Інший порядок розрахунків може бути встановлений за письмовою угодою сторін.

Так, додатком до Договору поставки №1 від 13.03.2013р. його учасниками узгоджено поставку партії насіння цукрових буряків гібриду Альона КВС (EPD), за ціною 1 158,09 грн. за посівну одиницю на загальну суму 347 427,00 грн.

Умовами , що викладені у пункті 9 додатку, контрагентами обумовлено поетапний порядок розрахунків за отриманий товар. Зокрема, попередня оплата в розмірі 15% від загальної вартості товару здійснюється до 18.04.2013р. Другий етап оплати суми в розмірі 85% - не пізніше 01.12.2013р.

Згідно з пунктом 11.1 Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 року. При цьому, закінчення строку дії останнього не звільняє Покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишились невиконаними ним.

Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, згідно із положеннями Господарського процесуального кодексу України є предметом регулювання Господарського кодексу України.

За правилами, що зазначені у п. 1 ст. 193 названого нормативно-правового акту, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно яких та в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 названої правової норми передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, укладений учасниками спору 13. 03.2013р. правочин слугує підставою для виникнення між ними господарських зобов'язань, та за вказівками ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509, 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Реалізовуючи досягнуті домовленості 15.04.2013р. фермерським господарством, згідно платіжного доручення № 152 від 13.03.2013р. здійснено попередню оплату в сумі 52 114,05 грн.

Натомість, 22.04.2013р. позивачем передано відповідачу партію товару №DE032-556 на загальну суму 347 427,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 80403889, підписаною представниками сторін та скріпленою їхніми печатками, а також довіреністю № 07 від 22.04.2013р. на отримання від ТОВ "КВС-Україна" цінностей, яка засвідчена керівником та головним бухгалтером покупця.

Приписами п. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи встановлений учасниками судового процесу строк кінцевої оплати вартості ТМЦ, відповідач повинен був розрахуватись з постачальником не пізніше 01.12.2013р. Однак, як стверджує позивач, в порушення умов укладеного правочину та вимог чинного законодавства, свої зобов'язання щодо повної оплати вартості поставленого товару покупець виконав лише частково, перерахувавши 12.02.2014р. та 11.04.2014р. на його рахунок 20 000 грн. (платіжні доручення від 27.11.2013р. за № ПН 1059С та № 5711).

Таким чином, з урахуванням положень договору поставки №16/02/2013, додатку № 1 до нього та часткової оплати вартості товару, заборгованість відповідача на час розгляду справи в суді становить 275 312,95 грн. Жодних доказів, які б спростовували заявлену до стягнення суму боргу відповідачем не надано, а судом не здобуто.

При цьому суд враховує, що кожна сторона, в силу ст.ст. 33-34 ГПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази, у відповідності до ст. 43 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За даних обставин, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення 275 312,95 грн. боргу підлягають до задоволення в зв'язку з документальною обґрунтованістю.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, який встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 наведеного нормативно-правового акту обумовлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.8.4. Договору поставки, у випадку несплати у строк платежів за даним правочином, Покупець повинен сплатити Постачальнику пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, та не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується неустойка. В разі прострочення сплати за товар по кожному з етапів оплати більше ніж на 7 календарних днів, Покупець зобов'язується виплатити Постачальнику дану суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення платежу, сплатити пеню та додатково, крім пені сплатити Постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості несплаченої/несвоєчасно сплаченої суми.

Разом з тим, п.8.5 угоди, встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань здійснюється без обмеження строку.

Відповідно до наведених умов та законодавчих приписів позивачем за період з 02.12.2013р. по 22.07.2015р. заявлена до стягнення пеня в сумі 138 320,24 грн.

Оцінивши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає, що він проведений у відповідності з вимогами ст. 232 ГК України та ст.ст. 549, 550 ЦК України, не суперечить вимогам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а відтак заявлена позивачем до стягнення сума пені підлягає до задоволення в повному обсязі. При цьому, суд зважає, що відповідачем в ході слухання справи не наведено жодних поважних причин неналежного виконання ним зобов'язання, як і не зазначено будь-яких інших обставин, які б заслуговували на увагу та могли б бути підставою для застосування судом до даних правовідносин ч.3 ст.83 ГПК України.

Крім суми пені та основного боргу, позивач просить стягнути з його контрагента 356 170,96 грн. індексації ціни та вартості товару, у зв'язку із коливанням курсу євро до гривні.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, у пункті 3.2. договору поставки №16/02/2013 від 13.03.2013р., відповідно до ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що у випадку поетапної оплати вартості товару з відстроченням платежу, платіж по останньому етапу здійснюється із застосуванням індексу, встановленого цим договором. При цьому, сума у гривні, що підлягає до сплати покупцем, визначається шляхом множення розміру вартості товару (її неоплаченої частини), вказаній у додатках до договору, на відношення курсу євро до української гривні, встановлених Національним банком України станом на дату здійснення платежу покупцем та дату підписання кожного окремого додатку.

Водночас, така індексація проводиться тільки у випадку збільшення більш ніж на 3% курсу євро до української гривні, встановлених НБУ на дату платежу та підписання додатку (п.3.3 угоди).

Крім того, у додатку №1 сторонами погоджено, що офіційний курс євро на дату підписання останнього, становить 1043,3263 грн./100 євро (пункт 7 додатку).

Таким чином, укладаючи зазначені правочини, учасники спору визначили іноземну валюту - євро, зміна курсу якої впливає на коригування гривневої ціни за весь товар за договором, який буде отриманий після підписання даного додатку.

Положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Аналогічна правова позиція вбачається також і безпосередньо у Постанові Вищого господарського України від 25.11.2014 по справі №906/519/14.

З огляду на те, що сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вона вираховується, і така домовленість відповідає нормам чинного законодавства, та приймаючи до уваги значне збільшення курсу продажу іноземних валют до гривні у період існування боргу, суд констатує, що позовна вимога про відшкодування витрат, пов'язаних зі зміною курсу гривні до її грошового еквіваленту в іноземній валюті, є підставною.

При цьому суд враховує те, що на момент подання позову відповідач свій обов'язок щодо оплати товару у повному обсязі не виконав, позивачем обґрунтовано визначено курс євро на момент звернення із позовною заявою, а не на момент, коли зобов'язання мало бути ним виконане. Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Вищим господарським судом України в постанові від 25.11.2014 у справі № 906/519/14.

Згідно наданих позивачем документів та відомостей з офіційного сайту НБУ, офіційний курс євро станом на дату складання та підписання позовної заяви становив 2393,0722 грн.

З огляду на наведене, перевіривши поданий позивачем розрахунок курсової різниці в розмірі 356 170,96 грн., суд дійшов висновку, що заявлені вимоги в даній частині підтверджуються матеріалами справи та відповідають приписам чинного законодавства, а тому задовольняються судом.

У відповідності до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності клопотання передбаченого ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", судовий збір відшкодовується позивачу за рахунок відповідача пропорційно до задоволених вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 69, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути із Фермерського господарства "Барселона", с.Городниця, Підволочиський район, Тернопільська область, 47854 (ідент. код 33579349) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна" бульв. Дружби Народів, 19, 8-й поверх, м. Київ, 01042 (ідент. код 31189761) – 275 312 (двісті сімдесят п'ять тисяч триста дванадцять) грн. 95 коп. - основного боргу; 138 320 (сто тридцять вісім тисяч триста двадцять) грн. 24 коп. – пені; 356 170 (триста п'ятдесят шість тисяч сто сімдесят) грн. 96 коп. – курсової різниці та 15 396 (п'ятнадцять тисяч триста дев'яносто шість) грн. 29 коп. - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 13.10.2015р.

Суддя                                                                                          О.В. Руденко