Ухвала

від 21.12.2010 по справі 2а-22/10

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2010 р. Справа № 16708/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Пліша М.А., Святецького В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області на постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -

ВСТАНОВИЛА

27 жовтня 2009 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та зобов'язати нарахувати щомісячну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 4471,20 грн. .

Постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною відмову відповідача щодо перерахунку пенсії у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов'язано здійснити перерахунок та виплату позивачеві пенсії як дитині війни з урахуванням підвищення на 30% мінімального розміру пенсії за віком, визначеної ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржив відповідач, у скарзі покликаючись на неправильне застосування статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», просить постанову скасувати, відмовивши в позові.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи наявність вищевказаних умов, колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про її часткове задоволення, враховуючи наступне.

Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідними посвідченнями.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої, у свою чергу, обчислюється за правилами, встановленими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки у законодавстві відсутні інші правила визначення такої пенсії.

Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195, з урахуванням статті 111 цього Закону, з 09.07.2007 року дію статті 6 Закону № 2195 відновлено.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення підпункту 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, яким внесено зміни до статті 6 Закону № 2195, а тому з 22.05.2008 року дію статті 6 Закону № 2195 відновлено.

При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частинами 1, 2 статті 100 цього Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Враховуючи пропущення позивачем річного строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, наполягання відповідача на відмові у позові на цій підставі, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 26 жовтня 2008 року. Таким чином, задоволенню підлягають позовні вимоги за період з 27 жовтня по 31 грудня 2008 року.

Неврахування наведеного судом першої інстанції є підставою для скасування постанови.

Водночас відмова у задоволенні позову за періоди до 09.07.2007 року та до 22.05.2008 року у межах цих років є обґрунтованою, так як відповідач керувався чинними на той час положеннями Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а тому його дії є правомірними.

Керуючись статтями 195, 197 ч. 1 п. 2, ст.ст. 198, 202 п.4, 205 ч. 2, ст.ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області задовольнити частково, постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2010 року у справі № 2а-22/10 - скасувати та прийняти нову про часткове задоволення позовних вимог.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Снятинському районі Івано-Франківської області щодо ненарахування і невиплати позивачу підвищення до пенсії за період з 27 жовтня по 31 грудня 2008 року та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за вказаний період, з урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: М.А. Пліш

ОСОБА_3