Рішення

від 30.10.2015 по справі 201/8862/15-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/8862/15 ц

провадження 2/201/2498/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2015 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровська міська рада 03 червня 2015 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, позовні вимоги не змінювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що рішенням міськради від 19 листопада 2003 року відповідачу була надана в оренду земельна ділянка площею 0.0061 га, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Героїв, 12, цільове використання - роздрібна торгівля та комерційні послуги. 29 квітня 2004 року між сторонами було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. Відповідно до п. 3.2 цього договору орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується у грошовій формі в розмірі земельного податку за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту і на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року. З 04 червня 2008 року (набрання чинності змін до Закону України «Про оренду землі») та починаючи з 01 січня 2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України) розмір річної орендної плати за земельну ділянку, надану в оренду відповідачу, суперечить чинному законодавству. Міський голова звернувся до орендарів земельних ділянок комунальної власності у м. Дніпропетровську, з пропозицією привести діючі договори оренди землі у відповідність до вимог Податкового кодексу України та рішення № 216/8 Дніпропетровської міської ради від 02 лютого 2011 року. Проте у строк, визначений повідомленням, відповідач а ні в перший, а ні в другий раз відповіді на вказану вимогу не надав, додатковий договір сторонами не було підписано. Вважають вказане протиправним. Запропонували добровільно вирішити спір, отримано відмову, є спір, У зв'язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду з вказаним позовом. Позивач просив внести зміни до п. 3.2. Договору оренди земельної ділянки від 29 квітня 2004 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 в частині орендної плати за земельну ділянку та викласти цей пункт договору в такій редакції: «п. 3.2. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 3972 грн. 14 коп. не є сталою та може змінюватися у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки і обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у мінімальному розмірі орендної плати, що встановлюється цим кодексом, а також стягнути судові витрати, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила. Вказаним, на думку суду, позовні вимоги фактично визнала, не заперечував проти них і розгляду справи без її участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України.

З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб'єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Такий висновок випливає з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 80, 84, 123, 124,127, 128 ЗК, якими врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад належить, у тому числі розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Кодексу; вирішення земельних спорів на підставі п.12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні міські ради.

Ст. 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі (стаття 124 вказаного Кодексу).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України «Про оренду землі»).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту реєстрації цього права та посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України).

Судом встановлено, що Дніпропетровською міською радою ОСОБА_1 рішенням № 141/13 від 19 листопада 2003 року була надана в оренду земельна ділянка площею 0.0061 га, кадастровий номер 1210100000:03:077:0008, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Героїв, 12, цільове використання - роздрібна торгівля та комерційні послуги. 29 квітня 2004 року між сторонами було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 3046 в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Договір був зареєстрований 08 червня 2004 року. Відповідно до п. 3.2. цього договору орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується у грошовій формі в розмірі земельного податку за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту і на майбутній період вноситься на термін не більше одного календарного року. З 04 червня 2008 року (набрання чинності змін до Закону України «Про оренду землі») та починаючи з 01 січня 2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України) розмір річної орендної плати за земельну ділянку, надану в оренду відповідачу, суперечить чинному законодавству. Міський голова звернувся до орендарів земельних ділянок комунальної власності у м. Дніпропетровську, з пропозицією привести діючі договори оренди землі у відповідність до вимог Податкового кодексу України та рішення № 216/8 Дніпропетровської міської ради від 02 лютого 2011 року. Проте у строк, визначений повідомленням, відповідач а ні в перший, а ні в другий раз відповіді на вказану вимогу не надав, додатковий договір сторонами не було підписано. Вважають вказане протиправним. Запропонували добровільно вирішити спір, отримано відмову, є спір, в добровільному порядку спір не вирішено, тому вони вимушені звертатися з позовом до суду.

Суд вважає вказані позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 152 ЗК України 1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. 2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Ст. 288 «Орендна плата» розділу XIII «Плата за землю» Податкового кодексу України передбачено, що: 288.5. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до положень ст. 41 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби. Відповідно до п. 41.4 вказаної статті інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Відповідно до ст. 144 Конституції України, а також ч. 3 ст. 10 Статуту територіальної громади м. Дніпропетровська, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування міста, прийняті згідно з чинним законодавством, обов'язкові для виконання всіма розташованими на території м. Дніпропетровська підприємствами, установами і організаціями незалежно від їх форм власності, а також посадовими особами, громадянами й об'єднаннями громадян.

Не виконання або не належне виконання актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування міста, виданих відповідно до чинного законодавства, тягне відповідальність передбачену законодавством (ч. 6 статті 10 Статуту територіальної громади м. Дніпропетровська). З метою приведення рішень Дніпропетровської міської ради та її виконавчого комітету у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення № 216/8 від 02 лютого 2011 року.

Дніпропетровський міський голова звернувся до орендарів земельних ділянок комунальної власності у м. Дніпропетровську, з пропозицією привести діючі договори оренди землі у відповідність до вимог Податкового кодексу України та Рішення Дніпропетровської міської ради від 02 лютого 2011 року № 216/8. Пропозиція міського голови була опублікована в офіційному виданні Дніпропетровської міської ради (газета «Наше Місто» від 29 травня 2014 року № 26 (3756) в офіційному повідомленні. Відповідач, у строк, визначений повідомленням ані в перший, ані в другий раз відповіді на вказану вимогу не надав, додатковий договір сторонами не було підписано.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 632 ЦК України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановленим договором або законом.

Згідно ст. ст. 116, 121 Бюджетного кодексу України бюджетним правопорушенням визнається правопорушення недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання розгляду, затвердження, внесення змін виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету. Особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України.

Відповідно до положень ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Згідно до п. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що і договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не впливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до Податкового кодексу України (ст. 288.5.1) розмір орендної плати встановлюється у договорі, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки, що встановлюється Податковим кодексом України.

Згідно постанови від 14 липня 2015 року колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 02 грудня 2014 року (справа № 21-274а14)

Також, згідно з ст. 21 Закону України «Про оренду землі» розмір орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Тобто, закон передбачає необхідність обчислення орендної плати, що виключає можливість зазначення орендної плати у грошовій фіксованій сумі. У зв'язку з чим слід визнати безпідставним прохання позивача зазначити в договорі оренди землі суму, розрахунок якої може змінюватись в результаті змін законодавства.

З урахуванням викладеного, враховуючи всі фактичні обставини справи, та наявні у матеріалах справи докази, приймаючи до уваги не визнання відповідачем позову, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що сторони в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, сторони могли б в передбаченому законом порядку скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі відповідачем цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі. Тому якщо власник або співвласник будинку зведенням будівель і споруд погіршує права решти учасників спільної власності чи інших осіб, у тому числі погіршує для них екологічну ситуацію, то вони відповідно до ст. ст. 55, 124 Основного Закону та інших актів законодавства мають право заявляти в суді вимоги до знесення цих будівель і споруд (незалежно від того, зводились вони з відповідного дозволу чи без нього) або усунення допущених порушень іншим шляхом.

Не може суд прийняти до уваги можливу часткову незгоду відповідача з позовом про зобов'язання вчинити певні дії, оскільки вона спростовується вищенаведеним і об'єктивно нічим не підтверджено.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Міськрада заперечує будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по можливо незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, можливе твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, враховуючи результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 243.60 грн.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити і внести зміни до п. 3.2. Договору оренди земельної ділянки від 29 квітня 2004 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 3046 в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Договір був зареєстрований 08 червня 2004 року в частині орендної плати за земельну ділянку та викласти п 3.2. цього договору в такій редакції: «п. 3.2.. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 3972 грн. 14 коп. не є сталою та може змінюватися у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки і обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у мінімальному розмірі орендної плати, що встановлюється цим кодексом», а також стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської міської ради судовий збір у розмірі 243 гривні 60 коп..

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 12, 13, 14, 19, 41, 55, 124, 144 Конституції України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 632, 651-654 ЦК України, ст. ст. 2, 80, 84, 120, 121, 123, 124, 127, 128, 152, 211, 212 ЗК України, ст. ст. 1, 21 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 41, 288 Податкового Кодексу України, ст. ст. 116, 121 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 209, 212-216, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Внести зміни до п. 3.2. Договору оренди земельної ділянки від 29 квітня 2004 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 3046 в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Договір був зареєстрований 08 червня 2004 в частині орендної плати за земельну ділянку.

Викласти п 3.2 цього Договору в такій редакції:

«п. 3.2. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 3972 грн. 14 коп. не є сталою та може змінюватися у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки і обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у мінімальному розмірі орендної плати, що встановлюється цим кодексом».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської міської ради судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -