Рішення

від 02.11.2015 по справі 904/8489/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.11.15р. Справа № 904/8489/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Технологія" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хелі-Трейд" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 27/12/10 від 27.12.2010 у розмірі 1 829 000 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність б/№ від 12.10.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Технологія" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хелі-Трейд" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу № 27/12/10 від 27.12.2010 у розмірі 1 829 000 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 27/12/10 від 27.12.2010 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару (гідравлічного крану), наявністю боргу у сумі 1 829 000 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2015 порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 13.10.2015.

У судове засідання 13.10.2015 з'явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з'явився, при цьому, надіслав заяву (вх.суду 66810/15 від 13.10.2015), у якій просив суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 13.10.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 66814/15 від 13.10.2015), в якому він визнав позовні вимоги у повному обсязі - на суму 1 829 000,00 грн., але посилався на те, що на теперішній час у підприємства відсутні грошові кошти за рахунок, яких можливо виконати договірні зобов'язання.

Судом було зауважено, що вимоги ухвали суду позивачем у повному обсязі виконані не були.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 13.10.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.11.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 02.11.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.09.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 32, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що, зокрема, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2015 була отримана відповідачем, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994528976360 (4909404468955).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 23.09.2015 та від 13.10.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 23.09.2015 та від 13.10.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.09.2015 завчасно, крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень , оскільки розгляд справи відкладався з 13.10.2015 на 02.11.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, крім того, судом було враховано, що відповідно до заяви від 13.10.2015 відповідач просив справу розглянути без участі його представника.

У судовому засіданні 02.11.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 27.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Технологія" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хелі-Трейд" (далі-покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 27/12/10 (далі-договір) (а.с.11), за умовами якого постачальник поставляє, а покупець зобов'язується оплатити товар у відповідності до виставлених рахунків, накладних, які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 7.1. договору сторони узгодили, що договір носить довгостроковий характер та вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013.

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що загальна вартість товару, що постачається за договором, визначається специфікаціями, які є невід'ємними частинами договору. Поставка здійснюється в запланованих обсягах, які узгоджуються сторонами у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 2.1. договору).

На виконання умов договору, між позивачем та відповідачем 27.12.2010 було підписано специфікацію № 1 до договору, якою сторони узгодили найменування товару, його кількість та вартість. Зокрема, у вказаній специфікації сторони погодили поставку гідравлічного швикомонтуючого баштового крану Linden-comansa 10LC110 у кількості 1 шт. вартістю 1 524 166 грн. 67 коп. без ПДВ.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з умовами пункту 4.1. договору перехід права власності на товар, що постачається, здійснюється в момент його передачі від постачальника покупцю та підписання видаткових накладних на товар.

Позивач на виконання умов договору 27.12.2010 поставив відповідачу товар на суму 1 829 000 грн. 00 коп. , що підтверджується видатковою накладною № РН-0000005 від 27.12.2010 (а.с. 12).

Оригінал вказаної накладної було оглянуто у судовому засіданні 13.10.2015, та судом встановлено, що на вказаній накладній міститься підпис особи, що отримала товар за накладною, та печатка відповідача щодо прийняття товару.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення, вказана накладна підписана представником відповідача та скріплена, відповідно, печаткою відповідача.

Також, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару, як того вимагає пункт 3.3. договору. Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеною видатковою накладною відповідачем також не заявлено. Крім того, у відзиві на позов відповідач підтверджує отримання товару за вказаною накладною.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірної накладної без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пункті 2.3. договору сторони узгодили, що покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або застосовуючи інші види компенсації в рамках діючого законодавства. У пункті 3.2. покупець також зобов'язався оплатити поставлений товар.

Отже, умовами договору сторони не визначили строки та порядок оплати товару, що постачається за договором.

При цьому, згідно з нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, оскільки умовами договору не було встановлено іншого порядку оплати поставленого товару, то суд приходить до висновку, що поставлений відповідно до видаткової накладної № РН-0000005 від 27.12.2010 товар мав бути оплачений відповідачем 27.12.2010.

Вказана правова позиція закріплена також в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", пунктом 1.7. якої передбачено: "Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України".

Так, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства відповідачем отриманий товар оплачений не був.

Враховуючи викладене, а також визначені в частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище видатковою накладною настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду також на наступне.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, 13.10.2015 відповідач подав до суду відзив на позов (вх.суду 66814/15 від 13.10.2015), в якому визнав наявність заборгованості перед позивачем у сумі 1 829 000 грн. 00 коп. у повному обсязі.

Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості в сумі 1 829 000 грн. 00 коп., дії відповідача не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Отже, господарський суд приймає визнання відповідачем позовних вимог - основного боргу у розмірі 1 829 000 грн. 00 коп.

Враховуючи все вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 829 000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 27 435 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хелі-Трейд" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 32; ідентифікаційний код 34408785) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізинг-Технологія" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 32; ідентифікаційний код 34230581) - 1 829 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 27 435 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2