Рішення

від 19.10.2015 по справі 910/21038/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2015Справа № 910/21038/15

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомЗаступника прокурора міста Києва доКиївської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" провизнання незаконним та скасування рішення Представники: від позивача:Бондарчук І.П. - посвідчення від відповідача: Тхорик С.М. - представник за довіреністю від третьої особи:не з'явились ВСТАНОВИВ:

14.08.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника прокурора міста Києва з вимогами до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 158/1023 від 19.02.2015.

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що рішення Київської міської ради від 19.02.2015 № 158/1023 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" земельної ділянки для будівництва та експлуатації торгово-офісного, розважального комплексу з приміщеннями громадського харчування та автозаправної станції на вул. Проектній, 1 (перетин Столичного шосе та вул. Академіка Заболотного) у Голосіївському районі м. Києва" прийнято з порушенням норм статей 124, 134 Земельного кодексу України, що тягне наслідком його скасування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21038/15, розгляд справи призначено на 17.09.2015, а також залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" і якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

26.08.20154 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи до матеріалів справи.

17.09.20154 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2015 розгляд справи відкладено на 19.10.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи та невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

Представник третьої особи у судове засідання 19.10.2015 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою, зазначеною на офіційному веб-сайті Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" за адресою, зазначеною на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за адресою https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch.

У судове засідання 19.10.2015 з'явились представники позивача та відповідача, та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 19.02.2015 № 158/1023 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" земельної ділянки для будівництва та експлуатації торгово-офісного, розважального комплексу з приміщеннями громадського харчування та автозаправної станції на вул. Проектній, 1 (перетин Столичного шосе та вул. Академіка Заболотного) у Голосіївському районі м. Києва".

Представник відповідача надав пояснення відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 19.10.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з пунктом 4 статті 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 статті 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями) (частина 5 стаття 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23.03.2012 № 7.

У відповідності до статті 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У силу норм статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до абзацу 1 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з нормами Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" повноваження власника землі щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Згідно статті 12 Земельного Кодексу України розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Частина 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Київська міська рада зобов'язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.

Частина перша статті 134 Земельного кодексу України передбачає, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно статті 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Даною статтею, зокрема, встановлено порядок проведення таких торгів.

Статтею 136 Земельного кодексу України встановлено, що організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об'єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також, підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості) (ч.4 ст.136 Земельного кодексу України).

Вищенаведеними нормами законодавства визначено порядок та підстави набуття права на оренду земельної ділянки, при цьому, право на оренду земельної ділянки набувається згідно вимог статті 134 Земельного кодексу України лише на конкурентних засадах (земельних торгах).

Як встановлено судом, на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02.07.2012 у справі № 2608/10107/12 Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" набуло права власності на нежитлові будівлі літера А площею 9,20 кв.м, літера Б - 11,10 кв.м., літера В - 8,80 кв.м., літера Г- 9,10 кв.м., що розташовані на вул. Проектній, 1 (перетин Столичного шосе та вул. Академіка Заболотного), та на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2012, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-будівельна компанія "Укрспортбудінвест", - та нежитлову будівлю операторної АЗС, магазин літера А площею 58,10 кв.м.

Відповідно до частини першої та другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

В пункті 2.12. постанови № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 Земельного кодексу України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

З огляду на викладені норми, внаслідок набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" права власності на нерухоме майно загальною площею 96,30 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Проектна, 1 (перетин столичного шосе та вул. Академіка Заболотного), до нього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться дане майно, в тому ж обсязі, що був у попередніх землекористувачів, а саме земельною ділянкою по вул. Проектна, 1 в м. Києві площею 96,30 кв.м.

Проте, рішенням Київської міської ради від 19.02.2015 № 158/1023 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" по вул. Проектній, 1 (перетин Столичного шосе та вул. Академіка Заболотного) у Голосіївському районі м. Києва орієнтовною площею 0,7723 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) в короткострокову оренду на 5 років для будівництва та експлуатації торгово-офісного, розважального комплексу з приміщеннями громадського харчування та автозаправної станції. Тобто, Київською міською радою було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" земельної ділянки, яка на 0,7627 га перевищує площу земельної ділянки, право користування якою було набуте Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" внаслідок придбання нерухомого майна за умовами договору купівлі-продажу та на підставі рішення суду. При цьому, доказів розташування нерухомого майна на земельній ділянці площею 0,7627 га за вказаною адресою, до матеріалів справи не надано.

В той же час, доказів того, що на земельній ділянці площею 0,7627 га, яка розташована за адресою: вул. Проектна, 1 (перетин Столичного шосе та вул. Академіка Заболотного) у Голосіївському районі м. Києва, наявне майно, яке було придбане Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" на підставі договору чи рішення суду, матеріали справи не містять.

Відтак, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" земельної ділянки площею 0,7723 га необґрунтовано більш ніж в 80 разів перевищує площу набутого у власність нерухомого майна, і вказане нерухоме майно охоплює земельну ділянку площею 0,7627 га, право оренди якої Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" не було отримано одночасно з придбанням нерухомого майна загальною площею 96,30 кв.м., до прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради.

При цьому, земельна ділянка площею 0,7627 га, що знаходиться за адресою: вул. Проектна, 1 (перетин Столичного шосе та вул. Академіка Заболотного) у Голосіївському районі м. Києва, не відноситься до земельних ділянок, які згідно приписів частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, а тому не могла передаватись в оренду інакше, як із земельного аукціону.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з нормами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тому, виходячи із наявних у справі документів, приймаючи до уваги обов'язок учасників процесу довести наявність обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджуються доводи прокурора стосовно факту порушення відповідачем приписів Земельного кодексу України.

За приписами статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Судом враховано викладене у пункті1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 № 02-5/35 стосовно того, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цьому, у пункті 2 зазначеного роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Суд враховує, що оскільки на момент прийняття Київською міською радою рішення №158/1023 від 19.02.2015 спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва, порушення процедури передачі такої земельної ділянки в оренду (а саме надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення її Товариству з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" всупереч вимогам Земельного кодексу України) свідчить про наявність порушеного права власника такої земельної ділянки - територіальної громади міста Києва.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 19.02.2015 № 158/1023 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" земельної ділянки для будівництва та експлуатації торгово-офісного, розважального комплексу з приміщеннями громадського харчування та автозаправної станції на вул. Проектній, 1 (перетин Столичного шосе та вул. Академіка Заболотного) у Голосіївському районі м. Києва" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви не майнового характеру ставка судового збору встановлюється в 1 розмірі мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014, № 80-VIII, з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн 00 коп.

Нормами частини 11 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції чинній на день звернення позивача з позовом до суду) встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" стосовно того, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 43, ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 19.02.2015 № 158/1023 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Корпорація Маріам" земельної ділянки для будівництва та експлуатації торгово-офісного, розважального комплексу з приміщеннями громадського харчування та автозаправної станції на вул. Проектній, 1 (перетин Столичного шосе та вул. Академіка Заболотного) у Голосіївському районі м. Києва".

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 02.11.2015

Суддя Н.Б. Плотницька