Рішення

від 27.10.2015 по справі 911/3316/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Симона Петлюри, 16 тел. 235-24-26 РІШЕННЯ

Іменем України

"27" жовтня 2015 р. Справа № 911/3316/15

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства «ВІК Групсервіс», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельне підприємство» «Укргазкомплект», Київська обл., Бориспільський р-н, с. Петровське про стягнення 149736,16 грн. за участю представників:

позивача:ОСОБА_1 - дов. від 25.06.2015 відповідача:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «ВІК Групсервіс» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельне підприємство» «Укргазкомплект» (далі - відповідач) про стягнення 149736,16 грн., з яких 59634,49 грн. основний борг, 52038,50 грн. інфляційні втрати, 11693,94 грн. 3% річних та 26369,23 грн. пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 16.05.2011 № 16-5/11 щодо здійснення розрахунку за поставлений товар згідно перелічених в позовній заяві видаткових накладних.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір поставки від 16.05.2011 № 16-5/11 (далі - договір), відповідно до умов якого, позивач - постачальник передає у власність відповідачу - покупцеві, а покупець приймає та оплачує труби, трубопровідну арматуру, фасонні та з'єднувальні деталі для водопроводу та каналізації, наділі іменується «товар», (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, яких визначається сторонами у специфікаціях на кожну поставку, що є додатками та невід'ємними частинами цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору ціна за одиницю виміру та загальна ціна товару визначається сторонами у відповідних специфікаціях до цього договору.

Загальна сума даного договору вказується на момент укладення договору і становить 3000000 грн. у тому числі ПДВ (п. 2.2 договору).

Пунктом 3.1 договору покупець перераховує на поточний рахунок постачальника передоплату у розмірі, зазначеному у специфікації, решту суми покупець перераховує не пізніше 14 календарних днів з дати приймання товару покупцем, зазначеної у відповідній видатковій накладній.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2011 (п. 8.1 договору).

Специфікаціями №№ 1, 2, 3 до договору сторони погоди найменування товару, його кількість та ціну.

На виконання умов договору позивач по наступними видатковими накладними: від 08.11.2011 № РН-0000448 на суму 15612 грн., від 14.11.2011 № РН-0000470 на суму 7272 грн., від 16.11.2011 № РН-0000477 на суму 52834 грн., від 03.10.2012 № РН-00004669 на суму 481929 грн., від 13.02.2014 № 64 на суму 46011 грн. поставив відповідачу товар, а останній його отримав на підставі довіреностей: від 07.02.2014 № 26, від 01.11.2011 № 172, від 03.10.2012 № 232. Зазначені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Перелічені вище видаткові накладні підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Разом з тим, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар не виконав, в зв'язку з чим позивач надіслав відповідачу претензію від 28.04.2015 № 9 про оплату заборгованості. Надіслання вказаної кореспонденції підтверджується описом вкладення до листа від 29.04.2015 та фіскальним чеком «Укрпошта» від 29.04.2015 № 7850. Завірені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Проте, відповідач вказану претензію про оплату заборгованості залишив без відповіді та задоволення, в зв'язку з чим, за ним на рахується борг в розмірі 59634,49 грн. - різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, в зв'язку з чим за ним на час розгляду справи рахується борг в розмірі 59634,49 грн. Доказів сплати вказаного боргу відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 59634,49 грн. заборгованості за поставлений товар.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з 18.10.2012 по 06.07.2015 складають 52038,50 грн., 3% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 18.10.2012 по 06.07.2015 складають 11693,94 грн.

Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 (далі - постанова) день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат та пені.

При нарахуванні заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань, позивач включає день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат та 3% річних, що суперечить п. 1.9 вказаної постанови, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який був зроблений судом, з врахуванням п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 та зазначених позивачем періодів нарахування інфляційних втрат та 3% річних, стягненню підлягають інфляційні втрати з прострочених сум в розмірі 51996,22 грн. та 3% річних з прострочених сум в розмірі 11523,39 грн. В решті заявлених до стягнення сум інфляційних втрат в розмірі 42,28 грн. та 3% річних в розмірі 170,55 грн. суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.

Також, позивач на підставі п. 5.2 договору просить суд за порушення терміну оплати за поставлений товар стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, розмір якої за розрахунком позивача за загальний період прострочки з 18.10.2012 по 27.08.2014 складає 26369,23 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який був зроблений судом, з врахуванням зазначених позивачем періодів нарахування пені, стягненню підлягає пеня з прострочених сум в розмірі 26137,56 грн. В решті заявленої до стягнення суми пені в розмірі 231,67 грн. суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 59634,49 грн. основного боргу, 51996,22 грн. інфляційних втрат, 11523,39 грн. 3% річних та 26137,56 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті позовних вимог суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельне підприємство» «Укргазкомплект» (08341, Київська обл., Бориспільський район, с. Петровське, вул. Молодіжна, 5, ідентифікаційний код 31127361) на користь Приватного підприємства «ВІК Групсервіс» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5, ідентифікаційний код 32956181) 59634 (п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 49 коп. основного боргу, 51996 (п'ятдесят одну тисячу дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 22 коп. інфляційних втрат, 11523 (одинадцять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 39 коп. 3% річних, 26137 (двадцять шість тисяч сто тридцять сім) грн. 56 коп. пені, 2985 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 83 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

ОСОБА_1 рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

ОСОБА_1 підписання рішення 30.10.2015.