Рішення

від 26.10.2015 по справі 911/4131/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2015 р. Справа № 911/4131/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат «Миргородський»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «.Діброва.»

про стягнення 11180,49 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_1, довір. б/н від 20.04.2015 р.

від відповідача : не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат «Миргородський» (далі - ТОВ «М'ясокомбінат «Миргородський», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «.Діброва.» (далі - ТОВ «.Діброва.», відповідач) про стягнення 11180,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставку товару відповідно до договору поставки № 17/02-2015/0340 від 17.02.2015 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 6693,70 грн. основного боргу, 1408,43 грн. пені, 2008,11 грн. штрафу, 1057,60 грн. інфляційних втрат, 70,42 грн. 3% річних, а також судовий збір.

Розгляд справи відкладався.

24.09.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «М'ясокомбінат «Миргородський» було подано документи, витребувані ухвалою господарського суду від 08.09.2015 р.

22.10.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «М'ясокомбінат «Миргородський» було подано довідку банку від 22.10.2015 р.

У судових засіданнях 24.09.2015 р. та 26.10.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання 24.09.2015 р. та 26.10.2015 р. представника не направив, хоча про дату та час розгляду справи відповідач був повідомлений належно. Відзиву на позов відповідач не надав.

Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 26.10.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

17.02.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат «Миргородський» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «.Діброва.» (покупець) було укладено договір поставки № 17/02-2015/0340, відповідно до п. 1.1 якого постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари на умовах цього договору.

У відповідності з п. 3.1 договору погоджена ціна вказується у накладних на кожну партію товару.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки за товар між покупцем та постачальником здійснюються протягом 1 календарного дня з дати отримання товару.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення поставки, а п. 7.6 договору передбачено, що за прострочення оплати товару, який поставлений, більше ніж на 10 календарних днів з моменту настання платежу, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30% від суми неоплаченого в строк товару.

ТОВ «М'ясокомбінат «Миргородський» було поставлено відповідачеві на виконання умов договору поставки № 17/02-2015/0340 від 17.02.2015 р. товар, що підтверджується видатковими накладними, у тому числі - № 465 від 20.02.2015 р. на суму 3274,40 грн., № 998 від 16.03.2015 р. на суму 5208,00 грн., № 1059 від 17.03.2015 р. на суму 3352,00 грн., № 2168 від 24.04.2015 р. на суму 6693,70 грн., копії яких долучено до матеріалів справи.

ТОВ «.Діброва.» було частково оплачено поставлений товар, що підтверджується банківською довідкою № Р1-В70/1866 від 22.10.2015 р. на суму 11834,40 грн.

ТОВ «М'ясокомбінат «Миргородський» було направлено на адресу ТОВ «.Діброва.» вимогу № 39 від 05.06.2015 р. та претензію № 51 від 30.07.2015 р. на суму 6693,70 грн.

Відповідь на вимогу та претензію отримано не було. Заборгованість не сплачено.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем належним чином за договором поставки № 17/02-2015/0340 від 17.02.2015 р. за поставлений товар, останній і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач у судові засідання представника не направив, відзиву на позов, контррозрахунку суми заборгованості або доказів оплати отриманого за договором поставки № 17/02-2015/0340 від 17.02.2015 р. товару у повному обсязі суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 17/02-2015/0340 від 17.02.2015 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 6693,70 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позивач просить суду стягнути з відповідача 1408,43 грн. пені та 2008,11 грн. штрафу.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалось вище, п. 7.5 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення поставки, а п. 7.6 договору передбачено, що за прострочення оплати товару, який поставлений, більше ніж на 10 календарних днів з моменту настання платежу, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30% від суми неоплаченого в строк товару.

Розмір пені, нарахованої на заборгованість відповідача за період з 27.04.2015 р. до 02.09.2015 р., визначений позивачем, становить 1408,43 грн., є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим пеня підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Розмір штрафу, визначений позивачем, становить 2008,11 грн., є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим штраф підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 70,42 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за період з 27.04.2015 р. до 02.09.2015 р., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Визначений позивачем розмір інфляційних втрат за період з 27.04.2015 р. до 02.09.2015 р. становить 1057,60 грн.

Слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом, і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Таким чином, інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно за період, що складається з повних календарних місяців прострочення платежів, а не за кожний день окремо, оскільки Держкомстат не визначає індекс інфляції на кожен день місяця чи на частину місяця.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15.09.2010 р. у справі № 11/14-10, від 01.12.2010 р. у справі № 3/111-10, від 19.01.2011 р. у справі № 4/54-10-1818, від 15.03.2011 р. у справі № 32/301.

Порядок проведення підрахунку інфляційних втрат передбачено листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», відповідно до якого розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення сплати заборгованості. Сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

З урахуванням наведеного, згідно з арифметичним розрахунком, який зроблений судом, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 53,55 грн. за період з 27.04.2015 р. до 02.09.2015 р., у зв'язку з чим вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню судом в сумі 53,55 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат «Миргородський».

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «.Діброва.» (08606, Київська обл., м. Васильків, вул. Декабристів, 182, кім. 7, код 37184140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат «Миргородський» (03150, м. Київ, вул. К. Малевича, 86-Е, код 39452776) - 6693 (шість тисяч шістсот дев'яносто три) грн. 70 коп. основного боргу, 1408 (одну тисячу чотириста вісім) грн. 43 коп. пені, 2008 (дві тисячі вісім) грн. 11 коп. штрафу, 70 (сімдесят) грн. 42 коп. 3% річних, 53 (п'ятдесят три) грн. 55 коп. інфляційних втрат, 1106 (одну тисячу сто шість) грн. 62 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 02.11.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна