Рішення

від 28.10.2015 по справі 910/25861/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2015Справа №910/25861/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МММ-17»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрессо-Італія СП»

про виселення з приміщення

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Гусак Б.М. - керівник

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 28.10.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МММ-17» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрессо-Італія СП» про виселення з приміщення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.02.2013 між Спільним Українсько-Італьянським Підприємством «Прогрессо-Італія» (надалі - «Орендодавець» або «Банкрут») та Товариством обмеженою відповідальністю «Прогрессо-Італія СП» (надалі - «Орендар» або «Відповідач») було укладено договір оренди нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Гусовського, 8/10. За доводами позивача, відповідач безпідставно займає орендоване приміщення, оскільки за договором купівлі-продажу від 18.09.2015 вказане приміщення було придбано на аукціоні Товариством з обмеженою відповідальністю «МММ-17» (надалі - «Позивач») у зв'язку з визнанням орендодавця банкрутом та проведенням ліквідаційної процедури. Таким чином, після продажу орендованого приміщення, договір оренди від 01.02.2013 припинив свою дію в силу імперативних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.10.2015 порушено провадження у справі № 910/25861/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 15.10.2015.

У судове засідання, призначене на 15.10.2015, з'явився представник позивача, який подав письмову заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої обґрунтовує позовні вимоги ч. 1 ст. 598 та ч. 1 ст. 785 ЦК України та вважає договір оренди припиненим після одержання відповідачем листа вих. № 1-12/15 від 12.10.2015 щодо розірвання договору.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне прийняти до розгляду заяву позивача про зміну підстави позову.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 15.10.2015 прийняти до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову, відкладено розгляд справи на 28.10.2015.

У судове засідання 28.10.2015 з'явився представник позивач, заявив клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представник відповідача в судове засідання 28.10.2015р., не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 лютого 2013 року між Спільним Українсько-Італьянським Підприємством «Прогрессо-Італія» (орендодавець) та Товариством обмеженою відповідальністю «Прогрессо-Італія СП» (надалі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нежитлових приміщень, наданих у тимчасове платне користування (надалі - договір)

Відповідно до п. 1.1. договір за цим договором орендодавець зобов'язується передати орендареві в строкове платне користування нежитлові приміщення, зокрема, по вул. Гусовського, 8/10 в м. Київ, площею 54,0 кв.м.

Згідно з п. 1.2. договору орендар зобов'язався прийняти все майно, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути орендоване майно орендодавцеві.

Відповідно до п. 2.1.5. договору орендар зобов'язався своєчасно та у повному обсязі вносити орендну плату не пізніше 5 числа поточного місяця.

Передача приміщення оформляється актом прийняття-передачі із зазначенням технічного стану приміщення, наявного обладнання, інвентаря та іншого майна, що належить орендодавцю і передається разом з приміщенням. Акт підписується повноваженими представниками сторін (п. 3.2. договору).

Приміщення, що орендується, вважається переданим орендарю з моменту підписання Акту № 1 здачі-приймання (п. 3.5. договору).

У п. 4.1. договору визначено, що орендар за користування орендованим майном сплачує орендну плату. Розмір орендної плати становить 2 000,00 грн на місяць.

Згідно з п. 7.1. договору даний договір вступає в силу з дня підписання і діє до 31.01.2016.

У п. 7.3. договору передбачено, що при переході права власності на майно, що орендується від орендодавця до іншої юридичної чи фізичної особи, даний договір зберігає силу для нового власника.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «МММ-17» придбало нерухоме майно, загальною площею 55,4 кв.м. по вул.. Гусовського, буд. 8/10 у м. Києві, на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.2015 р., що зареєстрований у державному реєстрі за № 1761. Відтак, враховуючи положення ч.1 ст. 770 ЦК України та п. 7.3. договору оренди до позивача, перейшли всі права та обов'язки орендодавця за договором оренди від 01.02.2013 р. в частині нежитлового приміщення по вул. Гусовського, буд. 8/10, у м. Києві.

Враховуючи несплату відповідачем орендним платежів, позивач скористався своїм правом, визначеним ст. 782 ЦК України та п. 6.2. договору оренди й направив відповідачу листа № 1-12/15 від 12.10.2015 р. про відмову від договору оренди в односторонньому порядку. Оскільки, договір оренди в частині орендного приміщення по вул. Гусовського, 8/10, є припиненим, а у відповідача відсутні правові підстави для використання даного приміщення, а тому позивач просить суд виселити відповідача з нежитлового приміщення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України , якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно із ч. 2 ст. 782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем неналежно виконуються взяті на себе зобов'язання та не сплачуються орендні платежі за договором оренди від 01.02.2013 р. за період з січня 2015 по жовтень 2015. У зв'язку з цим 14.10.2015 р. позивачем надіслано відповідачеві повідомлення № 1-12/15 про відмову від договору в односторонньому випадку на підставі ст. 782 ЦК України. Зазначене повідомлення було отримано відповідачем 26.10.2015, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень.

Отже, позивач скористався своїм правом на відмову від договору оренди в частині орендного приміщення по вул. Гусовського, 8/10, і такий, в силу положень ч. 2 ст. 782 ЦК України, є розірваним з 26.10.2015 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ст. 283 ГК України).

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Матеріали справи свідчать про те, що договір оренди нежитлових приміщень від 01.02.2013 р. в частині орендного приміщення по вул. Гусовського, 8/10 розірваний з 26.10.2015 р. у зв'язку з відмовою від договору орендодавцем в порядку ст. 782 ЦК України.

Відповідно до п. 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, вимога позивача про виселення відповідача із нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул.. Гусовського, 8/10, площею 55,4 кв.м., повернувши вказане приміщення позивачу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем не було надано жодних доказів на спростування обставин щодо припинення терміну дії договору оренди, викладених позивачем у позовній заяві, так само відповідачем не надано доказів щодо вчинення ним будь-яких дій спрямованих на передачу (повернення) орендованого майна орендодавцеві, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрессо-Італія СП» (02225, м. Київ, проспект Маяковського, буд. 15, Ідентифікаційний код 37781973) із нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул.. Гусовського, 8/10, площею 55,4 кв.м., повернувши приміщення Товариству з обмеженою відповідальністю «МММ-17» (01103, м. Київ, вул.. Кіквідзе, буд.1/2; ідентифікаційний код 39532505).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрессо-Італія СП» (02225, м. Київ, проспект Маяковського, буд. 15, ідентифікаційний код 37781973) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МММ-17» (01103, м. Київ, вул.. Кіквідзе, буд.1/2; ідентифікаційний код 39532505) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.10.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.