Рішення

від 27.10.2015 по справі 914/3187/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2015р. Справа№ 914/3187/15

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.

за позовом : Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут побутової радіоелектронної апаратури» «Науково-виробниче підприємство звукотехніки та інформаційних систем», м.Львів

про стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення

Представники:

позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність №2302-вих-1362 від 12.06.2015р.);

відповідача: ОСОБА_2 - директор.

Суть спору:

Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут побутової радіоелектронної апаратури» «Науково-виробниче підприємство звукотехніки та інформаційних систем» про стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення; ціна позову: 55783,44 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2015р., справі присвоєно єдиний унікальний номер 914/3187/15 та визначено суддю для розгляду справи - суддя Манюк П.Т. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2015р. на підставі рішення зборів суддів у зв'язку із перебуванням судді Манюка П.Т. на навчанні дану справу розподілено судді Фартушку Т.Б. для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 09.09.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду в судовому засіданні на 22.09.2015р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах Господарського суду Львівської області від 22.09.2015р. та від 13.10.2015р., в тому числі, у зв'язку з неявкою Відповідача та поданням клопотання про відкладення розгляду справи.

Протягом розгляду справи представникам Позивача та Відповідача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені ОСОБА_3 (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала, надала пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, 27.10.2015р. подав заяву (вх. №46062/15), у якій визнає позовні вимоги Позивача у повному обсязі та просить суд відстрочити виконання рішення суду у справі в частині зобов'язання Відповідача повернути Позивачу об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Наливайка, 5 до кінця січня 2016р.

27.10.2015р. Відповідачем через канцелярію господарського суду подано клопотання (вх. №46063/15), у якому просить суд долучити до матеріалів справи Довідку про включення Відповідача до ЄДРЮО та ФОП; копії Платіжних доручень про сплату заборгованості, яка була предметом спору, а також завірену копію акту звірки.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, суд встановив наступне.

10.08.2006р. Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - Орендодавець) та Дочірнє підприємство відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут побутової радіоелектронної апаратури» «Науково-виробниче підприємство звукотехніки та інформаційних систем» (надалі - Орендар) уклали договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-4596-6 (надалі - Договір), згідно умов якого (п.1.1), Орендодавець, відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.03.2006р. №320 та наказу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 17.07.2006р. №463-О на умовах, визначених цим ОСОБА_4, зобов'язується передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення, позначені в технічній документації під літерами 13 (50% площі), 14 (55% площі), 21 (50% площі), загальною площею 10,0 м. кв., які знаходяться на першому поверсі, 25 (50% площі), 26 (50% площі), І (50% площі), загальною площею 23,2 м. кв., та 29, 30, 31, 32, 33, 34 загальною площею 231,0 м. кв., які знаходяться на другому поверсі будинку за адресою: м. Львів, вул. Наливайка, 5, далі - ОСОБА_5 оренди, що знаходиться на балансі Львівського міського комунального підприємства «Айсберг» (надалі - Балансоутримувач), і належить територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності на підставі рішення Львівської обласної ради від 27.12.1991р. №728, зареєстрованого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») 19.08.2002р. за реєстраційним №6607611 (номер запису 7961 в книзі 9), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10321661, виданим ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 06.04.2006р. як дублікат на реєстраційне посвідчення від 19.08.2002р.

Згідно наявних у матеріалах справи документів та пояснень представників Сторні, найменування Відповідача змінене з Дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут побутової радіоелектронної апаратури» «Науково-виробниче підприємство звукотехніки та інформаційних систем» на Дочірнє підприємство публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут побутової радіоелектронної апаратури» «Науково-виробниче підприємство звукотехніки та інформаційних систем». При цьому суд зазначає, і аналогічна позиція у п.1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N18 (із змінами та доповненнями), що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Правових підстав для вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в ч.3 ст.25 ГПК України, не встановлено.

Відповідно до п.3.1. ОСОБА_4, приймання-передача об'єкта оренди здійснюється Орендарем та Орендодавцем в особі Балансоутримувача і оформляється актом приймання-передачі.

Згідно п. 3.2 ОСОБА_4 Сторони домовились, що передача ОСОБА_5 оренди по акту здачі-приймання проводиться протягом п'яти днів від дати підписання ОСОБА_4, для чого попередньо Орендодавець в особі Балансоутримувача повинен звільнити ОСОБА_5 оренди та підготувати його до передачі Орендареві.

При передачі ОСОБА_5 оренди складається ОСОБА_3 здачі-приймання, який підписується Орендарем та Орендодавцем в особі Балансоутримувача (п. 3.3 ОСОБА_4).

Актом приймання-передачі від 16.08.2006р. Балансоутримувач передав, а Орендар (Відповідач у справі) прийняв у строкове платне користування ОСОБА_5 оренди за ОСОБА_4. ОСОБА_6 підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб Балансоутримувача і Орендаря.

Сторони, в тому числі Відповідач, підтвердили факт передачі Позивачем Відповідачу ОСОБА_5 оренди згідно ОСОБА_4.

Пунктом 4.1 ОСОБА_4 передбачено, що термін дії ОСОБА_4 оренди визначений з 10.08.2006р. до 10.08.2011р. Настання обов'язку Орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання ОСОБА_3 приймання ОСОБА_5 оренди (п.4.2 ОСОБА_4).

У п.4.3 ОСОБА_4 зазначено, що у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення або зміну ОСОБА_4 оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії ОСОБА_4, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим ОСОБА_4.

Сторони, в тому числі Відповідач, підтвердили факт продовження строку дії ОСОБА_4 в порядку, визначеного статтею 764 ЦК України та приписами п.4.3 ОСОБА_4. З підстав наведеного встановлено, що укладений 10.08.2006р. між ОСОБА_3 Договір оренди нерухомого майна (будівель, приміщень, споруд) №Г-4596-6 станом на час розгляду спору по суті є чинним.

Згідно п.5.1 ОСОБА_4, розмір орендної плати за ОСОБА_5 оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення ОСОБА_4 розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 31.10.2002р. №98 і складає (440935,0*0,0478)/12*0,997*0,996*1,005*1,001*1,009 = 1770,38грн. без ПДВ за перший місяць оренди (або на момент переукладення договору) з врахуванням індексу інфляції; Враховується індекс інфляції за серпень 2006р.

Відповідно до п.5.3 ОСОБА_4 орендна плата перераховується Орендарем на підставі наданих (виставлених) йому рахунків не пізніше 20 числа місяця у встановленому порядку. ОСОБА_6 рахунки виставляються органами, визначеними відповідними нормативними документами Львівської міської ради (виконавчого комітету), чинними на час дії ОСОБА_4. У випадку прострочки по сплаті орендної плати Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі, передбаченому чинним законодавством. Несплата орендної плати в повному обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Приписами п.7.1 ОСОБА_4 встановлено, що Орендар зобов'язується використовувати ОСОБА_5 оренди відповідно до його призначення та умов цього ОСОБА_4; своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 7.2).

Відповідно до довідки Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 31.08.2015р. №2302-вих-1982, заборгованість Відповідача перед Позивачем із сплати орендної плати за ОСОБА_4 станом на 26.08.2015р. складає 55783,45грн. Дана заборгованість виникла за період з 01.11.2014р. по 31.07.2015р.

У відповідності до п.9.1 ОСОБА_4, повернення Орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії ОСОБА_4 або дострокового його припинення чи розірвання; сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди (п. 9.2).

Згідно з п.9.3 ОСОБА_4, об'єкт оренди повинен бути переданий Орендарем та прийнятий Орендодавцем (чи за його дорученням - Балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї з подій, вказаних в п.9.1 цього ОСОБА_4. При передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується ОСОБА_3 (п. 9.4).

У п.9.5 ОСОБА_4 зазначено, що об'єкт оренди вважається переданим Орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання .

Відповідно до п.9.6 ОСОБА_4, у разі припинення або розірвання ОСОБА_4 Орендар повинен повернути Орендодавцеві ОСОБА_5 оренди.

Приписами п.10.1 ОСОБА_4 встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за ОСОБА_4 сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне положення міститься в частини першій статті 759 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та частини четвертої статті 284 ГК України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Приписами частини першої статті 764 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У пункті 4.1 Постанови від 29.05.2013 року №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» Пленум Вищого господарського суду України зазначає, про те, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Відповідно до частини першої статті 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

Відповідно до положень статті 206 ГК України господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Аналогічне положення міститься в частині третій статті 291 ГК України, яка регламентує, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

ОСОБА_3 договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. ОСОБА_3 договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (стаття 188 ГК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про розірвання договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору оренди не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про розірвання договору за наявності спору. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 12 червня 2012 року у справі №17/5005/8502/2011 та постанові Верховного суду від 20.11.2012 року у справі №28/5005/640/2012.

Згідно абз.2 ч. 2 ст. 651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

В Постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року №6-75цс13 зазначається про те, що закон як на підставу розірвання договору на вимогу однієї сторони передбачає не лише сам по собі факт порушення умов договору другою стороною, а й обов'язкову наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Оціночне поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склались у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина, як суб'єктивний чинник сторони, що припустила порушення договору, не має будь якого значення як для оцінки порушення як істотного, так і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору його сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинно вирішуватись з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але і наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та /або упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Відповідно до статті 111 -28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Частиною 1 статті 773 ЦК України передбачено, що наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Приписами ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди .

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Щодо визнання Відповідачем позову (проголошена у судовому засіданні заява та письмова заява від 27.10.2015р. вх.№46062/15) суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.5 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання.

Згідно ч.ч.5, 6 ст.22 ГПК України, відповідач має право визнати позов повністю або частково; господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Частиною 3 статті 43 ГПК України передбачено, що визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З даного приводу суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, ОСОБА_3 не наведені доводи та не подані докази того, що визнання позову Відповідачем суперечить законодавству чи порушує права або охоронювані законом інтереси інших осіб. Крім того, фактичні обставини, які визнані Відповідачем, встановлені судом на підставі вищенаведених доводів та доказів.

27.10.2015р. Відповідачем подано клопотання (вх. №46063/15), у якому просить долучити до матеріалів справи докази погашення заборгованості, яка була предметом спору у справі.

Так, Платіжними дорученнями від 03.09.2015р. №58 на суму 60000,00грн, від 30.09.2015р. №67 на суму 3491,52грн. та від 15.10.2015р. №71 на суму 5000,00грн здійснено оплату за користування приміщенням згідно ОСОБА_4 в розмірі 68491,52грн, чим фактично сплачено на користь Позивача суму заборгованості, яка була предметом спору у справі.

ОСОБА_3 в судовому засіданні підтверджено факт відсутності заборгованості Відповідача перед Позивачем зі сплати орендної плати за користування орендованими за ОСОБА_4 приміщеннями.

Судом роз'яснено представникам Сторін правові наслідки припинення провадження у справі, передбачені статтями 78 та 80 ГПК України.

Приписами п.4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова) передбачено, що перелік підстав припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2. Постанови).

Відповідно до п.4.4. Постанови господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1 -1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Згідно п.1 -1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що Договір оренди нерухомого майна (будівель, приміщень, споруд) від 10.08.2006р. №Г-4596-6 є чинним, матеріалами справи підтверджено, а Відповідачем не спростовано порушення ним взятих на себе договірних зобов'язань зі сплати орендної плати за користування ОСОБА_5 оренди за договором за період з 01.01.2014р. до 31.07.2015р., факт несплати Відповідачем на користь Позивача орендної плати протягом трьох місяців підряд, а саме за період з січня 2014р. по червень 2014р., погашення суми заборгованості, яка була предметом спору у справі суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими і підставними, підлягають до задоволення частково, а провадження в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 55783,44грн. заборгованості з орендної плати - припиненню на підставі п. 1 -1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору.

Щодо відстрочення виконання рішення суд зазначає, що Відповідачем 27.10.2015р. оголошено в судовому засіданні та подано через канцелярію суду заяву (клопотання) (вх.№46062/15) про відстрочення виконання рішення суду в частині зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень до кінця січня 2016р.

Клопотання представником Відповідача мотивоване знаходженням в орендованому майні унікальної наукової установки, демонтаж якої потребує значного часу.

Представник Позивача погодилась з обґрунтуванням доводів представника Відповідача та і не заперечила проти відстрочення виконання рішення в цій частині до кінця січня 2016р.

Відповідно до п.6 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі беручи до уваги позиції Сторін, суд вважає за можливе клопотання задоволити та відстрочити виконання рішення в частині позовної вимоги про зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення з нежитлових приміщень строком по 31.01.2016р.

Відповідно до вимог ст.4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

27.10.2015 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 30.10.2015р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі з позовних вимог, які задоволено, слід покласти на Відповідача. Щодо позовної вимоги про стягнення 55783,44грн. заборгованості суд зазначає, що закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), є підставою (згідно п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір») для повернення судового збору. Проте, згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 -5 , 4 -7 , 22, 33, 34, 38, 43, 49, 78, 82-85, 87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 4, 18, 19, 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити частково.

2 . В частині стягнення з Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут побутової радіоелектронної апаратури» «Науково-виробничого підприємства звукотехніки та інформаційних систем» (79060, вул.Наукова, 7А, м.Львів; ідентифікаційний номер 22343545) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, пл.Галицька, 15, м.Львів; ідентифікаційний код 25558625) 55783,44грн. заборгованості з орендної плати, провадження у справі припинити.

3. Розірвати укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, пл.Галицька, 15, м.Львів; ідентифікаційний код 25558625) та Дочірнім підприємством Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут побутової радіоелектронної апаратури» «Науково-виробниче підприємство звукотехніки та інформаційних систем» (79060, вул.Наукова, 7А, м.Львів; ідентифікаційний номер 22343545) Договір оренди нерухомого майна (будівель, приміщень, споруд) від 10.08.2006р. №Г-4596-6.

4. Зобов'язати Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут побутової радіоелектронної апаратури» «Науково-виробниче підприємство звукотехніки та інформаційних систем» (79060, вул.Наукова, 7А, м.Львів; ідентифікаційний номер 22343545) повернути об'єкт оренди за ОСОБА_4 оренди нерухомого майна (будівель, приміщень, споруд) від 10.08.2006р. №Г-4596-6 шляхом виселення з нежитлових приміщень, загальною площею 264,2 м. кв., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Наливайка, 5.

5. Відстрочити виконання рішення суду в частині зобов'язання Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут побутової радіоелектронної апаратури» «Науково-виробниче підприємство звукотехніки та інформаційних систем» (79060, вул.Наукова, 7А, м.Львів; ідентифікаційний номер 22343545) повернути об'єкт оренди за ОСОБА_4 оренди нерухомого майна (будівель, приміщень, споруд) від 10.08.2006р. №Г-4596-6 шляхом виселення з нежитлових приміщень, загальною площею 264,2 м. кв., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Наливайка, 5 строком по 31.01.2016р.

6. Стягнути з Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут побутової радіоелектронної апаратури» «Науково-виробничого підприємства звукотехніки та інформаційних систем» (79060, вул.Наукова, 7А, м.Львів; ідентифікаційний номер 22343545) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, пл.Галицька, 15, м.Львів; ідентифікаційний код 25558625) 2436грн. судового збору.

7. В решті позовних вимог відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.