Рішення

від 26.10.2015 по справі 914/3209/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2015р. Справа№ 914/3209/15

За позовом: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Львівської обласної ради молодих вчених і спеціалістів - відділення Всеукраїнської ради молодих вчених і спеціалістів у Львівській області, м. Львів

про стягнення 492 000 грн.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність №2302-вих-1792 від 10.08.2015 р.);

від відповідача: не з'явився

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів до Львівської обласної ради молодих вчених і спеціалістів - відділення Всеукраїнської ради молодих вчених і спеціалістів у Львівській області, м. Львів про стягнення 492 000 грн.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 09.09.2015р. призначив розгляд справи на 21.09.2015 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Представнику роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення способом викупу за ціною 492 000 грн. В порушення умов вказаного договору, відповідач сплатив ціну об'єкта продажу з порушенням обумовленого сторонами строку, у зв'язку з чим позивач повернув відповідачу сплачену ним суму коштів. В подальшому позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення неустойки. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2014 р. у справі №914/3454/14 відмовлено в частині позовної вимоги про розірвання договору купівлі-продажу, стягнуто з відповідача неустойку та зобов'язано позивача прийняти оплату вартості об'єкта продажу у сумі 492000грн. Проте, з часу набрання вказаним рішенням законної сили відповідач кошти за об'єкт продажу не сплатив, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача вартість об'єкта продажу, що становить 492 000 грн., та судові витрати.

19.10.2015 р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з відповідача 690874грн. 35 коп., з яких: 492 000 грн. вартість об'єкта продажу, 187 875 грн. 12 коп. інфляційних втрат, 10 999 грн. 23 коп. 3% річних, а також судові витрати.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача

Враховуючи, що позивачем у заяві про збільшення позовних вимог заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які не були заявлені в позовній заяві, суд розглядає вказану заяву як заяву про зміну предмету позову.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У відповідності до п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Згідно абз. 3 п. 12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Провадження у даній справі було порушено 09.09.2015 р., розгляд справи призначено на 21.09.2015 р. У зв'язку із неявкою в судове засідання представників сторін, ухвалою від 21.09.2015 р. розгляд справи було відкладено на 05.10.2015 р. Як вбачається із протоколу судового засідання, яке відбулося 05.10.2015 р., в судовому засіданні 05.10.2015 р. було розпочато розгляд справи по суті: судом роз'яснено стороні права та обов'язки, представник позивача надав пояснення по суті спору, підтримав позовні вимоги.

Відповідно до абз. 2 п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» заява про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

З наведеного випливає, що заява про зміну предмету позову подана з порушенням вимог ст. 22 ГПК України, а тому підлягає залишенню без розгляду.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, вимог ухвали суду від 09.09.2015 р. не виконав, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалися на адресу, вказану позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що згідно ст. 64 ГПК України є врученням належним чином.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

12.05.2014 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (продавець) та Львівською обласною радою молодих вчених та спеціалістів - відділення Всеукраїнської ради молодих вчених та спеціалістів у Львівській області (покупець) було укладено договір №2917 купівлі-продажу нежитлового приміщення способом викупу.

За цим договором продавець (позивач) зобов'язувався передати у власність покупцю (відповідачу) нежитлове приміщення загальною площею 48,9 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Я. Стецька, буд. 4.

Згідно з п. 3.1 договору передача об'єкта у власність покупця здійснюється продавцем у триденний термін після сплати повної вартості придбаного об'єкта продажу.

Пунктом 2.1. договору передбачено обов'язок покупця протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору сплатити продавцеві за придбаний об'єкт продажу 492 000 грн.

Відповідно до п. 5.1. договору покупець зобов'язаний у встановлений цим договором строк сплатити ціну об'єкта продажу.

23.06.2014 р. відповідачу було скеровано претензію за вих. №2302-вих.-1839, відповідно до якої останньому пропонувалося негайно сплатити суму основного боргу в розмірі 492 000 грн., сплатити неустойку у розмірі 20% від вартості об'єкта продажу, що становить 98 400 грн., сплатити пеню. У випадку невиконання вказаних вимог, пропонувалося розірвати договір за взаємною згодою сторін, добровільно повернути позивачу об'єкт продажу та сплатити встановлену неустойку у сумі 98 400 грн.

Згідно квитанції №ПН488 від 11.07.2014 р. відповідач сплатив позивачу вартість об'єкта продажу у розмірі 492 000 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідачем порушено строк оплати, визначений договором, згідно платіжного доручення №366 від 17.07.2014 р. перерахував (повернув) відповідачу 492 000 грн. та звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про розірвання договору купівлі-продажу №2917 від 12.05.2014 р. та стягнення 98 000 грн. неустойки.

Відповідач подав зустрічний позов про визнання недійсним п. 2.2. договору купівлі-продажу №2917 від 12.05.2014 р. та зобов'язання Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради прийняти оплату вартості об'єкта продажу у сумі 492 000 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2014 р. у справі №914/3454/14 первісний позов задоволено частково - стягнуто з Львівської обласної ради молодих вчених та спеціалістів - відділення Всеукраїнської ради молодих вчених та спеціалістів у Львівській області на користь Управління комунальної власності неустойку у розмірі 98 400 грн. та 1968 грн. судового збору та відмовлено в частині позовної вимоги за первісним позовом про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 12.05.2014 № 2917. Зустрічний позов задоволено - визнано недійсним положення абзацу другого п. 2.2. договору купівлі продажу №2917 від 12.05.2014 р., а саме в частині визначення моменту поступлення коштів датою зарахування їх на рахунок Управління комунальної власності та зобов'язано Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради прийняти оплату вартості об'єкта за адресою: м. Львів, вул. Стецька, 4, загальною площею 48,9 кв.м. у сумі 492 000 грн. від Львівської обласної ради молодих вчених та спеціалістів - відділення Всеукраїнської ради молодих вчених та спеціалістів, відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу №2917 від 12.05.2014 р.

Вказане рішення набрало законної сили 13.01.2015 р.

Листом за вих. №2302-вих-955 від 07.04.2015 р. позивач просив відповідача сплатити вартість об'єкта продажу у розмірі 492 000 грн. Вказане прохання залишене відповідачем без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника сторони, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості об'єкта продажу згідно договору купівлі-продажу №2917 від 12.05.2014 р. не виконав, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 492 000 грн.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 5 ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для нарахування неустойки за порушення боржником зобов'язання, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Статтею 4 3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задоволити, стягнувши з відповідача 492 000 грн. вартості об'єкта продажу

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 3, 11, 509, 526, 530, 549, 551, 599, 610, 612, 625, 626, 655 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 233 ГК України та ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 44, 49, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Львівської обласної ради молодих вчених і спеціалістів - відділення Всеукраїнської ради молодих вчених і спеціалістів у АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код 25256166) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів, пл. Галицька, 15 (ідентифікаційний код 25558625) 492 000 грн. вартості об'єкта продажу, 9840грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 26.10.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 30.10.2015 р.

Суддя Мазовіта А.Б.