Рішення

від 26.10.2015 по справі 911/4128/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2015 р. Справа № 911/4128/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус»

про стягнення 30775,29 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_1, догов. № 21/08-2 від 21.08.2015 р.

від відповідача : не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (далі - ТОВ «Планта Групп», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (далі - ТОВ «Агробонус», відповідач) про стягнення 30775,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за дилерським договором № 1-017-03 від 04.03.2013 р., яке встановлено рішенням господарського суду Київської області від 23.04.2015 р. у справі № 911/956/15, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 28609,39 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, 452,45 грн. інфляційних втрат, нарахованих на пеню, 1614,11 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, 99,34 грн. 3% річних, нарахованих на пеню, а також судові витрати, у тому числі - на послуги адвоката, покласти на відповідача. Також позивач просив суд, приймаючи рішення, керуючись п. 2 ст. 83 ГПК України, вийти за межі позовних вимог та вирішити питання про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі, обчисленому на день винесення судового рішення, оскільки це необхідно для захисту прав та законних інтересів позивача.

Розгляд справи відкладався.

24.09.2015 р. до господарського суду ТОВ «Планта Групп» було подано клопотання б/н від 24.09.2015 р. про відмову від заяви про вихід за межі позовних вимог, відповідно до якого позивач просить суд не розглядати заяву позивача про вихід суду за межі позовних вимог та вирішення питання про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі обчисленому на день винесення судового рішення, яке було викладене у п. 3 прохальної частини позовної заяви.

24.09.2015 р. до господарського суду ТОВ «Планта Групп» було подано клопотання б/н від 24.09.2015 р. про відшкодування судових витрат на послуги адвоката, відповідно до якого позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати в розмірі 2000,00 грн., які були понесені позивачем на оплату послуг адвоката.

26.10.2015 р. до господарського суду ТОВ «Планта Групп» було подано клопотання б/н від 26.10.2015 р., відповідно до якого позивач просить суд покласти на відповідача додатково судові витрати в розмірі 580,00 грн., які були понесені позивачем на послуги адвоката у зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання 24.09.2015 р. та відкладенням розгляду даної справи.

У судових засіданнях 24.09.2015 р. та 26.10.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судові засідання 24.09.2015 р. та 26.10.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час розгляду справи відповідач був повідомлений належно.

Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 26.10.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

04.03.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (дилер) було укладено дилерський договір № 1-017-03, згідно з п. 2.1 якого постачальник передає продукт дилеру, а дилер отримує, оплачує та реалізує його користувачам або іншим особам від свого імені та за свій рахунок.

Відповідно до п. 5.2 договору, оплата за продукт здійснюється на підставі рахунків постачальника, що виставлені у національній валюті України, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку.

Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1 договору).

Позивач на виконання вимог п. 2.1 договору поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 310264,01 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін.

Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за договором щодо повної оплати отриманого товару, оплативши товар частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 105582,27 грн. за видатковими накладними № 374 від 17.05.2013 р., № 423 від 23.05.2013 р., № 434 від 24.05.2013 р., № 438 від 27.05.2013 р., № 705 від 15.08.2013 р., № 731 від 27.08.2013 р., № 818 від 26.09.2013 р., № 882 від 21.10.2013 р., № 894 від 25.10.2013 р., № 988 від 27.12.2013 р., № 64 від 19.03.2014 р., № 84 від 25.03.2014 р.

Позивачем та відповідачем було підписано акт звіряння взаємних розрахунків, скріплений печатками сторін, з якого вбачається, що станом на 31.12.2014 р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 105582,27 грн.

Вищенаведені факти встановлені у рішенні господарського суду Київської області від 23.04.2015 р. у справі № 911/956/15.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.04.2015 р. у справі № 911/956/15, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 р., позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» 105582,27 грн. основного боргу, 30370,12 грн. інфляційної складової боргу, 5165,01 грн. 3% річних, 9296,98 грн. пені, 3008,29 грн. судового збору, 1150,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Як встановлено судом, на момент розгляду даної справи № 911/4128/15 борг відповідача перед позивачем, стягнутий за вказаним рішенням, погашено не було.

Предметом даного позову є вимоги про стягнення з відповідача 28609,39 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, 452,45 грн. інфляційних втрат, нарахованих на пеню, 1614,11 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, 99,34 грн. 3% річних, нарахованих на пеню.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено в п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Окрім того, пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як зазначалось вище, борг відповідача перед позивачем за дилерським договором № 1-017-03 від 04.03.2013 р. не було погашено на час розгляду даної справи.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що розмір заявлених до стягнення з відповідача у даній справі 3% річних в сумі 1614,11 грн., нарахованих за період з 27.02.2015 р. до 31.08.2015 р. на заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за дилерським договором № 1-017-03 від 04.03.2013 р., що встановлено рішенням господарського суду Київської області від 23.04.2015 р. у справі № 911/956/15, є обґрунтованим та арифметично вірним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 1614,11 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, підлягають задоволенню.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача у даній справі інфляційні втрати в сумі 28609,39 грн., нараховані за період з 27.02.2015 р. до 31.07.2015 р. на заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за дилерським договором № 1-017-03 від 04.03.2013 р., що встановлено рішенням господарського суду Київської області від 23.04.2015 р. у справі № 911/956/15, розмір яких є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 28609,39 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути 3% річних в сумі 99,34 грн. та 452,45 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму 9296,98 грн. пені, стягнутої з відповідача за вказаним вище рішенням господарського суду Київської області від 23.04.2015 р. у справі № 911/956/15.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму пені, слід зазначити таке.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа пені є іншою, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст.ст. 546, 549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Оскільки рішенням господарського суду Київської області від 23.04.2015 р. у справі № 911/956/15 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» 9296,98 грн. пені, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, пеня у грошове зобов'язання не перетворилася, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

Наведена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 18.02.2014 р. у справі № 3-2гс14.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 99,34 грн. та 452,45 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму 9296,98 грн. пені.

Поряд з цим слід зазначити, що за приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач у судові засідання не з'явився, відзиву на позов чи доказів сплати заявлених до стягнення сум суду не надав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп».

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 2580,00 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання правової допомоги № 27/08-2 від 21.08.2015 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5296/10 від 12.03.2015 р., копію посвідчення адвоката від 12.03.2015 р., ордер серії КС № 165377 від 24.09.2015 р.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 1 розділу I цього Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до вимог ст. 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно із приписами п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 р. відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 21/08-2 від 21.08.2015 р., за умовами п. 1 якого за цим договором адвокат зобов'язується надати клієнту правову допомогу з приводу невиконання ТОВ «Агробонус» умов дилерського договору № 1-017-03 від 04.03.2013 р. та інших пов'язаних із цим питань (стягнення інфляційних втрат та процентів річних), а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За надані адвокатські послуги позивач сплатив на користь адвоката грошові кошти в розмірі 2580,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку ОСОБА_1, від 02.09.2015 р. на суму 2000,00 грн., від 25.09.2015 р. на суму 580,00 грн.

Статус особи, яка представляла інтереси позивача за вказаною угодою, відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, відшкодування витрат зі сплати судового збору та витрат на оплату послуг адвоката відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покладається судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а зайво сплачений судовий збір при поданні позивачем позову до суду в сумі 609,00 грн. підлягає поверненню ТОВ «Планта Групп» з Державного бюджету України.

Водночас слід зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (08296, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Крупської, 18, код 36426339) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (01042, м. Київ, вул. Філатова, 10-А, оф. 2/16, код 38388637) - 28609 (двадцять вісім тисяч шістсот дев'ять) грн. 39 коп. інфляційних втрат, 1614 (одну тисячу шістсот чотирнадцять) грн. 11 коп. 3% річних, 1196 (одну тисячу сто дев'яносто шість) грн. 16 коп. судового збору, 2533 (дві тисячі п'ятсот тридцять три) грн. 74 коп. витрат на послуги адвоката.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 02.11.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна