Рішення

від 27.10.2015 по справі 918/1067/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 жовтня 2015 р. Справа № 918/1067/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М, розглянувши матеріали справи

за позовом Спільного підприємства Рівненське заготівельно-виробниче підприємство

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Термо-Фрост"

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в сумі 48 806 грн. 49 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача : ОСОБА_2 (довіреність №2 від 14.09.2015р.).

Від відповідача : ОСОБА_3 (довіреність б/н від 27.10.2015р.).

Суть спору: Спільне підприємство Рівненське заготівельно-виробниче підприємство звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Термо-Фрост" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в сумі 48 806 грн. 49 коп.

Ухвалою суду від 10.09.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження, справу призначено до слухання на 17.09.2015р.

Ухвалою суду від 17.09.2015р. розгляд справи відкладено на 01.10.2015р..

01.10.2015р. представник відповідача, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою уповноваженого представника. Крім того, у вказаному клопотанні представник відповідача вказав про намір не пізніше 01.10.2015р. повністю розрахуватися з позивачем.

Ухвалою суду від 01.10.2015р. розгляд справи відкладено на 15.10.2015р.

Ухвалою суду від 15.10.2015р. розгляд справи відкладено на 27.10.2015р.

В судовому засіданні 27.10.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних у позовній заяві. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог.

За таких обставин, керуючись ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу та вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

22.04.2015р. Спільне підприємство Рівненське заготівельно-виробниче підприємство (надалі - Продавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Термо-Фрост" (надалі - Постачальник) укладено Договір купівлі-продажу №4 (надалі - Договір) (а.с.9).

Відповідно до п. 1.1.Договору, на умовах цього договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити компресор аміачний холодильний фірми Grasso BS (Germany) 1999 року, потужністю 110 kW при 0 кипіння, повністю приготовлений до експлуатації (надалі - товар) в кількості 1 шт. якістю та за цінами вказаними в рахунку, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 2.1. продавець зобов'язаний передати у власність покупця товар на протязі 20 банківських днів з моменту попередньої оплати.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що ціни на товар встановлюються в національній валюті України разом 78 000 грн. 00 коп. з доставкою на об'єкт покупця.

Розрахунки за даним договором здійснюються наступним шляхом: 48 000 грн. 00 коп. - попередньої оплати на розрахунковий рахунок покупця, а 30 000 грн. 00 коп. - після отримання товару.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений відтисками печаток сторін.

На виконання взятих на себе за Договором зобов'язань позивачем проведено попередню оплату в розмірі 48 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №192 від 28.04.2015р. на суму 40 000 грн. 00 коп. та №89 від 05.05.2015р. на суму 8 000 грн. 00 коп. (а.с. 9-10).

Вказаний розмір проведеної попередньої оплати підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків, підписаним обома сторонами (а.с. 11).

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує, що відповідачем товар не поставлено, передоплату в розмірі 48 000 грн. 00 коп. позивачу не повернуто.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, 03.08.2015р. позивач направив відповідачу претензію №55, якою вимагав оплатити заборгованість в сумі 48 000 грн. 00 коп. (а.с. 7-8).

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Крім того, враховуючи порушення відповідачем умов договору позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 411 грн. 32 коп. та інфляційні втрати в розмірі 395 грн. 17 коп. за період з 20.05.2015р. по 31.08.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи і давши їм правову оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші право чини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України (надалі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив передоплату товару в сумі 48 000 грн. 00 коп., згідно з платіжними дорученнями №192 від 28.04.2015р. на суму 40 000 грн. 00 коп. та №89 від 05.05.2015р. на суму 8 000 грн. 00 коп.. За доводами позивача, товар на вказану вище суму відповідачем не був поставлений.

Проте, у визначений договором строк товар так і не був поставлений відповідачем, у зв'язку з чим позивачем була направлена відповідачу претензія №55 від 03.08.2015р. з вимогою про повернення грошових коштів у сумі 48 000 грн. 00 коп.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

На підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Враховуючи той факт, що відповідач не здійснив поставку товару і отриману від позивача попередню оплату в сумі 48 000 грн. 00 коп. не повернув, суд, вважає що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 48 000 грн. 00 коп. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем у зв'язку неповерненням суми безпідставно отриманих коштів нараховані позивачу та пред'явлені до стягнення в межах даного позову 3% річних в сумі 411 грн. 32 коп. та 395 грн. 17 коп. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та правову позицію, викладену у п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно з якою обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, вимоги позивача про стягнення 411 грн. 32 коп. 3% річних та 395 грн. 17 коп. втрат від інфляції, нарахованих на суму безпідставно набутих відповідачем коштів, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 48 000 грн. 00 коп. заборгованості є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

У відповідності до пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції Закону України від 22.05.2015 р. N 484-VIII) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Крім того, У відповідності до пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції Закону України від 22.05.2015 р. N 484-VIII) судовий збір за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову; заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду; заяви про скасування рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду; заяви про роз'яснення судового рішення ставка судового збору становить - 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014р. № 80-VIІІ визначено розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2015 року - 1 218 грн. 00 коп.

Спільне підприємство Рівненське заготівельно-виробниче підприємство, як доказ сплати судового збору, додало до позовної заяви платіжне доручення №102 від 31.08.2015р. про сплату судового збору в розмірі 1 827 грн. 00 коп. (1 218 грн. 00 коп. - 1 розмір мінімальної заробітної плати за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру та 609 грн. 00 коп. - 0,5 розміру мінімальної заробітної плати за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 27.10.2015р. відмовлено в задоволенні заяви Спільного підприємства Рівненське заготівельно-виробниче підприємство про вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам згідно з ч.1 ст.49 ГПК України в сумі 1 197 грн. 87 коп.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Термо-Фрост" (33009, м.Рівне, провулок Робітничий, буд. 5, код ЄДРПОУ 36221872) на користь Спільного підприємства Рівненське заготівельно-виробниче підприємство (33001, м.Рівне, вул. Грунтова, буд. 5, код ЄДРПОУ 01785517) 48 000 грн. 00 коп. заборгованості та 1 197 грн. 87 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні позову в частині стягнення 411 грн. 32 коп. 3% річних та 395 грн. 17 коп. втрат від інфляції відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею "28" жовтня 2015р..

Суддя Горплюк А.М.