Рішення

від 11.08.2015 по справі 917/1132/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2015 р. Справа №917/1132/15

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.,

за участю представників:

позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_1,

відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

АДРЕСА_1, 36038

до Фермерського господарства "Покрова-2006",

вул. Ватутіна, 1, с. Жуки Кобеляцького району Полтавської області, 39222

про стягнення 332 612,82 грн.,

та за зустрічним позовом Фермерського господарства "Покрова-2006"

вул. Ватутіна, 1, с. Жуки Кобеляцького району Полтавської області, 39222

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

АДРЕСА_1, 36038

про визнання пункту 2.4 Договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Фермерського господарства "Покрова-2006" про стягнення 332 612,82 грн., з яких 37 585,69 грн. - основного боргу, 22 899,39 грн. - пені, 272 127,74 грн. - різниці в сумі зміни ціни товару з урахуванням курсової різниці, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару відповідно до укладеного між сторонами 24.04.2014 р. Договору б/н купівлі-продажу, за яким продавець відпускає, а покупець купує товар, а саме: засоби захисту рослин. ФГ "Покрова-2006" звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним пункту 2.4 Договору б/н купівлі-продажу від 24.04.2014р., за яким продавець відпускає, а покупець купує товар, а саме: засоби захисту рослин.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 03.06.2015 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 18.06.2015 р.

18.06.2015 р. від відповідача надійшла зустрічна позовна заява до ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним пункту 2.4 Договору б/н купівлі-продажу від 24.04.2014р. Ухвалою суду від 18.06.2015 р. зустрічний позов прийнято судом до спільного розгляду з первісним.

24.06.2015 р. позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом надав відзив на зустрічну позовну заяву, в якому заперечує щодо вимог викладених у ній.

Відповідач (за первісним позовом) подав до суду письмові заперечення щодо первісних вимог, в яких позовні вимоги визнав частково, а саме в частині стягнення основної заборгованості 57 565,35 грн. та 1 000,00 грн. пені.

В судовому засіданні 11.08.2015 р. представник позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримав в повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) в судовому засіданні первісні позовні вимоги визнав частково, а саме в частині 57 565,35 грн. основного боргу та 1 000,00 грн. пені (враховуючи клопотання про зменшення її розміру), в іншій частині вимог просив суд відмовити за безпідставністю.

Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним) зустрічний позов підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити його.

Відповідач за зустрічним (позивач за первісним) зустрічні вимоги не визнав в повному обсязі.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом не було встановлено. За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що 24 квітня 2014 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (надалі Продавець, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовами) та Фермерським господарством "Покрова-2006" (надалі Покупець, відповідач за первісним, позивач за зустрічним позовами) було укладено Договір, відповідно до якого Продавець відпускає, а Покупець купує товар, а саме: засоби захисту рослин.

При цьому сторони узгодили наступне:

- загальна кількість товару складає: згідно Специфікації (додаток №1 до Договору) (п. 1.2 Договору);

- загальна вартість товару (разом з вартістю упаковки, податком на додану вартість згідно умов Договору) складає: 169 891,56 грн. (п. 1.3 Договору);

- Продавець передає всі відповідні супроводжуючі документи (п. 1.4 Договору);

- Покупець зобов'язується здійснити оплату за товар в розмірі 169 891,56 грн. до 15.10.2014 р. (п. 2.1 Договору);

- у випадку збільшення міжбанківського курсу долару США стосовно гривні з моменту підписання сторонами специфікації до договору на день проведення розрахунку-ціна на неоплачений товар підлягає зміні, у зв'язку з чим сторони узгодили, що здійснюється зміна ціни товару за наступною формулою Р=(К1/К2)*Р1, де Р - змінена сума в гривнях на день оплати, Р1 - вартість товару на момент підписання специфікації; К1 - гривня до долару США за міжбанківським курсом на день оплати, К2 - гривня до долару США за міжбанківським курсом на день підписання специфікації до договору (п. 2.4 Договору);

- Продавець, за прострочку оплати поставленого товару у встановлений Договором термін, платить на користь Продавця пеню у розмірі 0,5% за добу від суми непогашеного боргу (п. 5.1 Договору).

В подальшому між сторонами було підписано Додаткову угоду від 29.05.2014 р. до Договору від 24.04.2015 р., в якій додатково вказали вартість товару в розмірі 13 467,60 грн.

Позивач за первісним позовом зазначив, що Специфікацією від 24.04.2014 р. до вищезазначеного Договору, передбачалось, що Продавець відпускає, а Покупець купує засоби захисту рослин, а саме: ОСОБА_1 - Стандарт в кількості 130 літрів, ОСОБА_1 - Стар в кількості 6,50 кг., Еталон в кількості 640 літрів, отаман в кількості 800 літрів, разом на загальну суму 169 891,56 грн.; Специфікацією від 29.05.2014 р. та Додатковою угодою від 29.05.2014 р. до Договору передбачалось, що Продавець відпускає, а Покупець купує засоби захисту рослин, а саме: Нокаут в кількості 75 літрів на суму 13 467,60 грн.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, на виконання умов Договору ФОП ОСОБА_3 передав, а ФГ "Покрова-2006" прийняло зазначені засоби захисту рослин на загальну суму 183 359,16 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними №3 від 28.04.2014 р. та №7 від 29.05.2014 р.

Відповідно до п. 2.1 Договору та змісту Додаткової угоди Покупець зобов'язується здійснити оплату за товар до 15.10.2014 р.

Однак в порушення умов Договору, Додаткової угоди та чинного законодавства України відповідач за первісним позовом не своєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату за отриманий товар.

Позивач за первісним позовом зазначив, що на підставі статті 601 ЦК України було припинено зобов'язання ФГ "Покрова-2006" щодо оплати вартості товару в сумі 145 773,47 грн., шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується відповідним актом (арк. с. 16).

Таким чином, як стверджує позивач за первісним позовом, залишок неоплаченої суми становить 37 585,69 грн.

Відповідач за первісним позовом у своїх запереченнях (вх. №10109 від 08.07.2015 р.) визнав суму основної заборгованості в розмірі 57 565,35 грн. (в редакції письмових заперечень).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

Таким чином, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення боргу в розмірі 37 585,69 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на вищенаведене та невиконання відповідачем за первісним позовом обов'язку з оплати отриманого товару за Договором позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення 22 899,39 грн. пені за період з 15.10.2014 р. по 15.04.2015 р. (детальний розрахунок а.с. 7).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, позивачем за первісним позовом у розрахунку, що доданий до позовної заяви не враховано вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд, здійснивши перерахунок заявленої пені, дійшов висновку, що задоволенню підлягає 22102,63 грн. пені. В іншій частині заявленого розміру пені слід відмовити.

Відповідач за первісним позовом у своїх запереченнях на позов просить суд врахувати приписи статті 551 ЦК України, зменшивши розмір нарахованої до стягнення пені до 1000,00 грн., посилаючись на обставини непереборної сили, а саме стихійне лихо 2014 року, в наслідок якого пошкоджено та загинули озима пшениця та ярий ячмінь, що має істотне значення при вирішенні даного спору.

Так, дійсно, відповідно до п. 3 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач в обґрунтування свого клопотання не надав жодних документальних доказів на підтвердження обставин зазначених у клопотанні. У даному випадку, враховуючи усі обставини справи у їх сукупності, врахувавши інтереси обох сторін суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.

Крім того, на підставі п. 2.4 Договору позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення 272 127,74 грн. різниці в сумі зміни ціни товару з урахуванням курсової різниці.

При цьому суд зазначає наступне.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. №1998 "Про удосконалення порядку формування цін" встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Відповідно до листа Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 03.10.2001 р. №27-22/605 "Щодо формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України" дія постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. №1998 поширюється на всіх суб'єктів підприємницької діяльності та всі види цін, що застосовуються в державі.

Згідно з листом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.12.2000р. №2-223/5463 "Щодо формування цін в еквіваленті іноземної валюти" імпортною складовою структури ціни вважається вартість використаних у виробництві сировини, матеріалів, запасних частин, тари тощо, оплата яких була здійснена у валюті країни - виробника (тобто у валюті).

Статтею 117 Конституції України передбачено, що постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання.

З урахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що обґрунтованим є врахування витрат в зв’язку зі зміною валютного курсу під час оплати за поставлений товар лише, якщо при формуванні ціни на такий товар мала місце імпортна складова структури ціни, тобто якщо у собівартості такого товару є частка імпорту.

Позивач не надав суду доказів в підтвердження наявності імпортної складової структури ціни при формуванні загальної ціни договору.

Таким чином, вимоги про стягнення курсової різниці в сумі зміни ціни товару у розмірі 272 127,74 грн. не підлягають задоволенню.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог.

Стосовно зустрічних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним) вважає, що п. 2.4 Договору від 24.04.2014 р. а саме: "у випадку збільшення міжбанківського курсу долару США стосовно гривні з моменту підписання сторонами специфікації до договору на день проведення розрахунку-ціна на неоплачений товар підлягає зміні, у зв'язку з чим сторони узгодили, що здійснюється зміна ціни товару за наступною формулою Р=(К1/К2)*Р1, де Р - змінена сума в гривнях на день оплати, Р1 - вартість товару на момент підписання специфікації; К1 - гривня до долару США за міжбанківським курсом на день оплати, К2 - гривня до долару США за міжбанківським курсом на день підписання специфікації до договору" суперечить Положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. №1998 "Про удосконалення порядку формування цін".

Слід зазначити, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При вирішення даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Виходячи із змісту статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем за зустрічним позовом не надано жодних доказів на обгрунтування своїх позовних вимог в частині невідповідності законодавсту оскаржуваного пункту договору, а судом в процесі розгляду справи не виявлено інших обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спорів, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Фермерського господарства "Покрова-2006" задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Покрова-2006" (вул. Ватутіна, 1, с. Жуки Кобеляцького району Полтавської області, 39222, код 34274697) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, 36038, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 37 585,69 грн. основної заборгованості, 22 102,63 грн. пені, 1 193,76 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні позову Фермерського господарства "Покрова-2006" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання пункту 2.4 Договору недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області на протязі 10 днів.

Повне рішення складено 17.08.2015 р.

Суддя Кульбако М.М.