Постанова

від 27.10.2015 по справі 909/255/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2015 р. Справа № 909/255/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л. Зварич О.В.

при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.,

за участю представників:

позивача: не з'явились;

відповідача: ОСОБА_1 - представник (довіреність в матеріалах справи);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Електро" в особі відокремленого підрозділу Івано-Франківського управління публічного акціонерного товариства "Електро", вих. № 2 від 05.01.15

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2014 (суддя Скапровська І.М.)

у справі № 909/255/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю В«Арні-ЕнергоВ» , м. Сімферополь, АР Крим

до відповідача: публічного акціонерного товариства "Електро" в особі відокремленого підрозділу Івано-Франківського управління публічного акціонерного товариства "Електро", м. Івано-Франківськ

про стягнення 36 601, 59 грн заборгованості, 3 559, 99 грн - 3% річних, 8 994, 78 грн - пені, 1 827, 00 грн - судового збору, 4 000, 00 грн - витрат на правову допомогу.

Товариство з обмеженою відповідальністю В«Арні-ЕнергоВ» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом публічного акціонерного товариства "Електро" в особі відокремленого підрозділу Івано-Франківського управління публічного акціонерного товариства "Електро" про стягнення 36 601, 59 грн заборгованості, 3 559, 99 грн - 3% річних, 8 994, 78 грн - пені, 1 827, 00 грн - судового збору, 4 000, 00 грн - витрат на правову допомогу. Позов заявлено на підставі договору поставки № 6 від 14.02.2012, укладеного позивачем з відповідачем.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.14 у справі № 909/255/14 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 36 601, 59 грн заборгованості за договором поставки, 3 559, 99 грн - 3 % річних, 899, 48 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, 4 000, 00 грн - витрат на правову допомогу та 1 827, 00 грн у відшкодуванні витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження позовних вимог, а відповідач позов не спростував документально.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - публічне акціонерне товариство "Електро" в особі відокремленого підрозділу Івано-Франківського управління публічного акціонерного товариства "Електро" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2014 та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, посилається на невідповідність первинних документів ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, в частині місця їх складення та зазначає, що довіреність № 143 від 20.09.2012 не заповнена у рядку «цінностей за» (номер та дата наряду), а в таблиці переліку цінностей, які належить отримати зазначено «матеріали», в графі «кількість» вказана сума 257 644, 57 грн.

Крім того, зазначає, що договір поставки та специфікації підписані не директором ІФУ ПАТ «Електро», а невідомою особою.

Позивач, скориставшись правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі, відтак, просив залишити рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2014 без змін, з підстав його законності та обґрунтованості, апеляційну скаргу без задоволення.

Рух справи відображено в ухвалах суду.

В дане судове засідання з'явилась представник скаржника та подала клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку зі зміною представника та необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.

Розглянувши клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, колегія суддів відхиляє його з огляду на наступне.

Відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч. 1 ст. 77 ГПК України, є обов'язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні.

Слід зазначити, що ухвалою апеляційного суду від 15.09.15 явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою.

Відтак, з огляду на те, що зміна представника не є тією підставою, яка унеможливлює вирішення спору в даному судовому засіданні, підстави для задоволення клопотання скаржника про відкладення розгляду справи відсутні.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2014 у справі № 909/255/14 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.02.2012 ТОВ "АРНІ-ЕНЕРГО" (постачальник) та ЗАТ "Електро" ІФУ ЗАТ "Електро" (замовник) укладено договір поставки № 6, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується продати, а замовник оплатити та прийняти ізолятори та арматуру для ЛЕП (продукція) згідно з специфікацією (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 4.2 договору встановлено порядок розрахунків за поставку товарів, а саме - 50 % передоплати та 50 % протягом 3 - х банківських днів після поставки товару на склад покупця.

На виконання умов даного договору, позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 292 713, 59 грн, відповідно до видаткових накладних № РН-0000052 від 19.06.2012 на суму 24 643, 42 грн, № РН-0000061 від 27.06.2012 на суму 10 425, 60 грн, № РН-0000085 від 27.09.2012 на суму 246 953, 77 грн, № РН-0000086 від 27.09.2012 на суму 10 690, 80 грн, які було прийнято відповідачем, що підтверджується скріпленими у двохсторонньому порядку підписами на накладних.

Однак, відповідач в порушення умов договору, здійснив проплату частково, а саме, в розмірі 256 112, 00 грн.

25 лютого 2014 року позивач направляв на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості, однак відповідач відповіді на претензію не надіслав, зобов'язання по оплаті товару в повному обсязі не виконав.

Крім того, позивачем нараховано на несплачену суму 3% річних та пеню.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що як документами наявними в матеріалах справи, так і самим відповідачем факт поставки позивачем товару підтверджено, а відповідачем в свою чергу не спростовано факту часткового невиконання зобов'язання по оплаті поставленого товару. Отже, вимога позивача в частині стягнення основної суми боргу є обґрунтованою та підставно задоволена.

Крім того, колегія суддів зазнаяає, що законом не передбачено можливості відмови учасника судового процесу від раніше здійсненого ним визнання обставин.

Здійснивши перевірку розрахунку позивача 3% річних, колегія суддів погоджується з правомірністю присудження до стягнення 3 559, 99 грн.

Щодо пені, судова колегія зазначає, що п. 7.2 договору, встановлено, що у випадку порушення строків оплати покупець сплачує пеню в розмірі 0, 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Однак, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відтак, позивачем правомірно заявлено до стягнення 8 994, 78 грн.

Поряд з цим, з урахуванням наявності в матеріалах справи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, врахуванням місцевим господарським судом матеріального становища відповідача, що відображене в його балансі за останнє півріччя, ступінь виконання боржником зобов'язань, а також співвідношення сум невиконаного зобов'язання і пені, колегія суддів погоджується з правомірністю застосування п. 3 ст. 83 ГПК України та присудження до стягнення 899, 48 грн пені.

Також, є обґрунтованими та підтвердженими витрати на правову допомогу (послуги адвоката) в розмірі 4 000, 00 грн.

Доводи скаржника щодо невідповідності первинних документів ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, в частині місця їх складення та зазначає, що довіреність № 143 від 20.09.2012 не заповнена у рядку «цінностей за» (номер та дата наряду), а в таблиці переліку цінностей, які належить отримати зазначено «матеріали», в графі «кількість» вказана сума 257 644, 57 грн є безпідставними, оскільки жодним чином не спростовують сам факт поставки та прийому товару.

Щодо підписання договору та накладних невідомою особою, судова колегія зазначає про відсутність доказів на підтвердження вказаних доводів, відтак, такі є безпідставними.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї також не спростовують правомірність рішення місцевого господарського суду, відтак, не можуть слугувати підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2014 у справі № 909/255/14 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повна постанова складена 30.10.2015

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Зварич О.В.