Постанова

від 30.10.2015 по справі 820/9501/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

30 жовтня 2015 р. № 820/9501/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання - Ділбарян А.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ"

до Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд скасувати повністю податкове повідомлення-рішення №0000042200 від 18.08.2015 р. Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем: податок на додану вартість-14010100, на 222094.0 (двісті двадцять дві тисячі дев'яносто чотири гривні 00 копійок), у тому числі за основним платежем - 177675.0 грн. (сто сімдесят сім тисяч шістсот сімдесят п'ять гривень 00 копійок), за штрафними (фінансовими) санкціями - 44419.0 грн. (сорок чотири тисячі чотириста дев'ятнадцять гривень 00 копійок).

Свій позов позивач обґрунтував тим, що при проведенні перевірки контролюючим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень зазначив, що оскаржуване в даній справі податкове повідомлення - рішення №0000042200 від 18.08.2015 р. є цілком законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Богодухівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну позапланової виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ" з питань здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Сайбері» за період з 01.01.2015 року по 30.06.2015 року, за результатом якої складено акт від 31.07.2015 року №38/20-04-220/38798490(а.с.25-51).

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в період, що перевірявся всього у сумі 177675 грн., в тому числі за лютий 2015 року у сумі 148050 грн. та березень 2015 року у сумі 29625 грн.

Суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ" подавались до Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області заперечення на акт перевірки №38/20-04-220/38798490(а.с.52-55).

За результатами розгляду заперечення на акт перевірки відповідачем надано відповідь на заперечення від 10.08.2015 року №1/08, з якої вбачається, що висновки викладені в акті перевірки від 31.07.2015 року №38/20-04-220/38798490 є обґрунтованими та не суперечать нормам чинного законодавства України(а.с.56-60).

На підставі висновків акту перевірки від 31.07.2015 року №38/20-04-220/38798490 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000042200 від 18.08.2015 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем: податок на додану вартість-14010100 на 222094 (двісті двадцять дві тисячі дев'яносто чотири) гривень, у тому числі за основним платежем - 177675 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 44419 грн.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ" є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №200153067 (а.с.24).

В акті перевірки від 31.07.2015 року №38/20-04-220/38798490 податкова інспекція посилається на лист слідчого управління МВС України в Харківській області від 08.07.2015 року №47/1424, яким надано протокол допиту свідка ОСОБА_3 (директора ТОВ «Сайбері»), відповідно до якого на питання: Чи мало ТОВ « Сайбері» фінансово-господарські взаємовідносини із підприємствами, які задекларували податковий кредит від Вашого підприємства згідно переліку, в який входить ТОВ «Сайбері», ОСОБА_3 відповіла: «підприємство ТОВ «Сайбері» в період своєї діяльності не мало взаємовідносини із зазначеними у питанні підприємствами. ТОВ «Сайбері» не надавало послуги, не постачало продукцію, не придбавала товари та послуги у вищезазначених підприємств. Первинно -господарські документи, податкову звітність по взаємовідносинам із зазначеними підприємствами ТОВ «Сайбері» не укладало.

Жодних інших мотивів Богодухівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Харківській області в основу акту не покладено.

Таким чином, контролюючим органом зроблено висновок про нереальність господарських операцій з ТОВ «Сайбері» та завищення податкового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ".

Проте, суд з такими висновками відповідача не погоджується з наступних підстав.

Судом з матеріалів справи встановлено, що 02.02.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сайбері» (в якості продавця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ" (в якості покупця) укладено договір поставки №20215.

Відповідно до п. 1.1 вищевказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, кишкову сировину (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар від продавця та здійснити оплату за нього в строки і порядку, передбаченими цим договором.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що найменування та кількість товару зазначаються в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

На виконання умов договору були виписані видаткові накладні №РН-02014 від 6 лютого 2015 р., № РН-02053 від 18 лютого 2015 р., № РН-03024 від 6 березня 2015 р.

За результатами відвантаження продукції були отримані податкові накладні №14 від 06.02.2015 року, №53 від 18 лютого 2015 р., №24 від 6 березня 2015 р.

За договором №20215 товар повинен відповідати всім стандартам, правилам та іншим нормам, встановлених чинним законодавством України для товарів даного виду(п.2.2 договору).

В матеріалах справи міститься копія висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 03.11.2014 року №05.03.02-04/66690, в якому вказано, що за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи встановлення відповідності об'єкта вимогам санітарних норм та правил ТОВ "ІНТЕРКЕЙСІНГ" за наданим заявником зразком відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України. Термін придатності - 5 років. Висновок дійсний до 03.11.2019 року.

Згідно пункту 6.1 договору ціна на товар є договірною і формується у національній валюті України ці визначається у відвантажувальних документах: рахунку-фактурі та видатковій накладній.

Розрахунки між ТОВ «Сайбері» та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ" проводились у безготівковій формі відповідно до платіжних доручень: №224 від 19.02.2015 року на суму 496800,0 грн., №241 від 05.03.2015 року на суму 391500,0 грн., №68 від 27.03.2015 року на суму 110000,0 грн., №16 від 16.04.2015 року на суму 67750,0 грн.

Відповідно до п. 4.5 договору транспортування товару здійснюється за рахунок покупця або продавця за домовленістю.

Транспортування товару від ТОВ «Сайбері» здійснювалося відповідно до товарно-транспортних накладних: №2014 від 6 лютого 2015 р., №2053 від 18 лютого 2015 р., №3024 від 6 березня 2015 р.

Як вбачається з товарно-транспортних накладних автомобільний перевізником є ФОП ОСОБА_4, з цього приводу суд зазначає наступне.

Між 01.11.2013 року ФОП ОСОБА_4 (в якості перевізника) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ" (в якості замовника) укладено договір №4 про перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України(а.с.104).

Згідно п.1.1 договору №4 від 01.11.2013 року договір визначає порядок взаємовідносин сторін при перевезенні вантажу замовника в кількості - відповідно супровідних документів на автомобілях перевізника за маршрутом - міжміські перевезення міжнародні перевезення внутрішньо міські доставки вантажів і порядок взаєморозрахунків.

Пункт 7.4 вищевказаного договору вказує, що строк дії договору до 31.12.2014 року.

Виконання умов договору ФОП ОСОБА_5 у лютому та березні 2015 року надано послуги автоперевезення, що засвідчують надані акти здачі приймання виконаних робіт:

- №ОУ-0000016 від 06.02.2015 року на суму 1840,0 грн. (без ПДВ),на послуги автоперевезення Київ-Харків 460 км.;

- №ОУ-0000021 від 18.02.2015 року на суму 1840,0 грн. (без ПДВ). На послуги автоперевезення Київ-Харків 460 км.;

- №ОУ-0000032 від 06.03.2015 року на суму 1840,0 грн. (без ПДВ). На послуги автоперевезення Київ-Харків 460 км.(а.с.107-109).

Суд зазначає, що оплата за надані послуги автоперевезення здійснена відповідно до платіжного доручення №274 від 25.06.2015 року, яке було досліджено в ході документальної перевірки та жодних порушень вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» з цього приводу встановлено не було(11 аркуш акту).

Слід вказати, що у товарно-транспортних накладних у рядку пункт розвантаження вказана адреса: 62103, Харківська область, м. Богодухів, вул. Садова, б. 4, з цього приводу суд вказує наступне.

Між ТОВ «Стронг Маркет» (в якості орендодавця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ" (в якості орендаря) 01.01.2014 року укладено договір оренди №1ОР.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування частину споруди (надалі майно) загальною площею 51,8 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Богодухів, вул. Садова, 4. План розміщення будівлі наведений у додатку № 1 до договору. Всі додатки до договору є його невід'ємною частиною.

Та, за актом приймання-передачі майна орендар вступив у строкове платне користування майном у строк, вказаний у договорі.

Разом з тим, судом встановлено, що товар отриманий позивачем від ТОВ «Сайбері» був реалізований ТОВ «Бердянські ковбаси».

Вищевказане підтверджується видатковими накладними №РН0000005 від 10.02.15 року, №РН0000004 від 10.02.15 року, №РН0000007 від 11.02.15 року, №РН0000009 від 10.03.15 року.

Факт транспортування товару підтверджений експрес закладними ТОВ «НОВА ПОШТА»: №59000095030521 від 10.02.2015 р., №59998016329428 від 10.02.2015 р., № 59998016580702 від 19.02.2015 р., №59000096576886 від 19.02.2015 р., №59000099495361 від 10.03.2015 р., №59998017052610 від 10.03.2015 р.

Виконані послуги підтверджуються наявними в матеріалах справи актами здачі - прийняття робіт (надання послуг): №НП/10008949 від 20.03.2015 р., №НП/1-0005991 від 26.02.2015 р., №НП/1-0004840 від 20.02.2015 р.

До того ж, судом встановлено, що відповідно до картки рахунку №361 по контрагенту позивача ТОВ «Бердянські ковбаси» за період з 01.02.2015 р.- 23.04.2015 р. заборгованість відсутня.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, судом встановлено реальність здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом за договором поставки №20215, що підтверджені належними доказами та усі зібрані докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Дослідивши первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, згадані договори та переліченні первинні документи визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагенту спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно приписів п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 зазначеної статті Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстровані платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу положень Податкового кодексу України судом встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень Податкового кодексу та не зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем податковий кредит в даній справі сформований на підставі належних чином оформлених та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, складених при здійсненні господарських операцій, які підтверджені документально та належним чином виконані.

Слід зазначити, що відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарські операції та підтверджує факт їх здійснення (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року №996-XIV), тобто це письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджує господарську операцію, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До первинних документів бухгалтерського обліку належать видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, касові ордери тощо. Всі ці документи містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують факт їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд оцінивши наявні в справі докази зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами.

Враховуючи вищевикладені факти, суд зазначає, що в ході розгляду справи встановлена реальність укладених правочинів, а надані документи відповідають вимогам чинного законодавства України та можуть вважатися доказами по справі, в розумінні положень глави 6 розділу 2 КАС України.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить до висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

За правилами частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування свого рішення покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000042200 від 18.08.2015 р. Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ" до Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати повністю податкове повідомлення-рішення №0000042200 від 18.08.2015 р. Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем: податок на додану вартість-14010100, на 222094.0 (двісті двадцять дві тисячі дев'яносто чотири гривні 00 копійок), у тому числі за основним платежем - 177675.0 грн. (сто сімдесят сім тисяч шістсот сімдесят п'ять гривень 00 копійок), за штрафними (фінансовими) санкціями - 44419.0 грн. (сорок чотири тисячі чотириста дев'ятнадцять гривень 00 копійок).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКЕЙСІНГ" (код 38798490) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 444.19 грн. (чотириста сорок чотири гривні 19 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 02 листопада 2015 року.

Суддя Д.В. Бездітко