Постанова

від 27.10.2015 по справі 2а-11654/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 жовтня 2015 року № 2а-11654/11/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберода В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гидротехнобур" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного Управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гидротехнобур» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 23.12.2010 р. № 7991091502/0 та від 10.05.2011 р. № 0004571502/216/2, винесених Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гидротехнобур" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 7991091502/0 від 23 грудня 2010 року та № 0004571502/216/2 від 10 травня 2011 року. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присуджено на користь ТОВ "Гидротехнобур" за рахунок Державного бюджету України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року апеляційну скаргу ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року скасовано та прийнято нову про відмову в задоволенні позову.

В подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.06.2015 року скасовано згадувані постанови, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги у повному обсязі, надавши суду додаткові письмові пояснення, які долучені до матеріалів справи та зазначив, що основний обсяг господарських операцій (постачанні товару і його оплата) з контрагентом - ТОВ «Слепт Фактура» здійснювався в березні 2010 року, і податковий кредит в розмірі 199 569,30 грн. (із загальної суми 221223,67 грн.) задекларовано позивачем саме в декларації за березень 2010 року.

Крім цього, позивач наголошував, що в Акті та інших матеріалах справи відсутні посилання на факти ухилення контрагента - ТОВ «Слепт Фактура» від сплати податків, порушені відносно його посадових осіб кримінальні справи, відсутність за місцезнаходженням, відсутність трудових ресурсів чи основних засобів, або інші так звані ознаки фіктивності.

Також, позивач зазначив, що первинні документи за 2008 -2011 роки ліквідовані в лютому 2015 року на підставі Наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5.

У судовому засіданні 18.08.2015 року протокольною ухвалою згідно зі ст. 55 КАС України, допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного Управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Відповідач заперечень по суті позову не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.

Крім того, у судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_1, який повідомив, що з 2006 року є директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Гидротехнобур" та зазначив, що на всіх документах за оскаржуваний період стоять його підписи. Також, свідок повідомив суд про свою діяльність та зазначив, що товариство щорічно використовує послуги 10-15 постачальників.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гидротехнобур" зареєстроване Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією 20.12.2005 р. і є платником податків (код ЄДРПОУ 33937044).

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.03.2010 р. по 31.03.2010 р. та за період з 01.05.2010 р. по 31.05.2010 р. включно.

В результаті перевірки, податковим органом були виявлені порушення норм податкового законодавства з податку на додану вартість, а саме: пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чим занижено суму податку на додану вартість за травень на 133333,33 грн. та березень 2010 року на 356140,44 грн., про що було складено акт від 16.12.2010 р. № 8979/1502/33937044.

З акту перевірки встановлено, що доводи відповідача щодо виявлених порушень, сформовані на підставі даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, згідно якої виявлені розбіжності: завищення податкового кредиту позивачем за травень 2010 року на суму 221223,67 грн. по взаємовідносинах з контрагентом - ТОВ "Слепт Фактура", а останнім, в свою чергу заниження податкового зобов'язання; завищення податкового кредиту позивачем за березень, травень 2010 року на суму 268250,10 грн. по взаємовідносинах з контрагентом - ТОВ "Компанія "Київспецпромторг", а останнім, в свою чергу заниження податкового зобов'язання. Такі розбіжності виникли у зв'язку з неподанням контрагентами податкової звітності з податку на додану вартість.

На підставі акта перевірки, згідно пп. 4.2.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондам" та враховуючи виявлені порушення Закону України "Про податок на додану вартість", відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 23.12.2010 р. №7991091502/0, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 734210,66 грн. (489473,77 грн. - основний платіж, 244736,89 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позивач, не погоджуючись з висновками акту перевірки та оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 23.12.2010 р. № 7991091502/0, звертався зі скаргою до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва, в результаті розгляду якої оскаржуване рішення було залишене без змін, а скарга -без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав повторну скаргу до Державної податкової адміністрації у м. Києві, в результаті розгляду якої податкове повідомлення-рішення від 23.12.2010 р. № 7991091502/0 було скасовано в частині сплати податку на додану вартість в розмірі 268250,10 грн. та відповідно штрафних (фінансових) санкцій по контрагенту - ТОВ "Компанія "Київспецпромторг", в іншій частині оскаржуване рішення було залишене без змін.

Враховуючи рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві про результати розгляду повторної скарги від 06.05.2011 р. № 4741/10/25-114, відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 10.05.2011 р. № 0004571502/216/2, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 331835,50 грн. (221223,67 грн. - основний платіж, 110611,83 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Крім цього, позивач звертався зі скаргою до Державної податкової адміністрації України на податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва від 23.12.2010 р. № 7991091502/0, від 10.05.2011 р. № 0004571502/216/2, в результаті розгляду якої оскаржуване рішення від 23.12.2010 р. № 7991091502/0 з урахуванням рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві про результати розгляду повторної скарги від 06.05.2011 р. № 4741/10/25-114 було залишене без змін, а скарга - без задоволення.

Вважаючи, що відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Гидротехнобур» під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року та Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2012 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2015 року зауважено, що судами попередніх інстанцій не проаналізовано питання реальності господарських операцій між сторонами.

Частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Таким чином, в межах даного спору суду слід достеменно з'ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на оспорювану суму податкового кредиту з податку на додану вартість; дослідити всі первинні документи; встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків; перевірити присутність у товариства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій та на підставі встановлених обставин зробити вмотивований висновок про реальність проведених операцій.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

П.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Крім цього, слід зазначити, що цим же Законом України, а саме: п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, встановлено, що до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

З викладеної норми можна зробити висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладної, тобто інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість законом не передбачено.

Як вбачається з матеріалів справи, зафіксовано в акті перевірки позивача та вже зазначалося раніше, у період за травень 2010 року позивач мав договірні відносини з - ТОВ "Слепт Фактура" на підтвердження реальності яких, позивачем не надано жодних первинних документів у зв'язку із знищенням.

Позивач стверджує, що взаємовідносини з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій (у 2010 році) були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, були належним чином оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими ними податковими накладними, отже ним були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Отже, факт здійснення господарської операції має бути доведений первинними документами, що підтверджують реальність господарських операцій, які є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування, та підтверджують добросовісність дій платника податку, що полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальності усіх даних, наведених у документах, які дають право на податковий кредит. А тому наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Враховуючи зазначені положення податкового законодавства, суди дійшов висновку, що дані податкового обліку платника податку мають бути підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

В силу вищевикладеного за відсутності первинних документів, які, як зазначає представник позивача, не можуть бути надані у зв'язку з їх знищенням, суд не дійшов висновку про реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Гидротехнобур» та ТОВ «Слепт Фактура».

Також, суд звертає увагу, що під час розгляду справи позивачем не надано доказів конкретного переліку знищених первинних документів за 2008 -2011 роки.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета".

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необґрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в частині 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як було зазначено вище, за відсутності первинних документів, суд не може дійти висновку про реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Гидротехнобур» та ТОВ «Слепт Фактура».

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гидротехнобур» не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гидротехнобур» повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя В. І. Келеберда