Рішення

від 02.11.2015 по справі 904/8973/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.11.15р. Справа № 904/8973/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ постачання" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поллена-Україна" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення попередньої оплати за непоставлений товар у загальному розмірі 290 264 грн. 80 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність б/№ від 10.07.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ постачання" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поллена-Україна" (далі - відповідач) здійснену попередню оплату у загальному розмірі 290 264 грн. 80 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару на загальну суму 290 264 грн. 80 коп., що був оплачений позивачем відповідно до платіжного доручення № 7 від 17.01.2015 на суму 148 003 грн. 58 коп. та платіжного доручення № 8 від 17.01.2015 на суму 142 261 грн. 22 коп.

Крім того, позивач разом з позовною заявою подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову (вх.суду 66071/15 від 08.10.2015), в якій просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми 290 264 грн. 80 коп. та судового збору в сумі 5 805 грн. 31 коп., які обліковуються на розрахунковому рахунку відповідача в АКБ "Індустріалбанк".

Вказана заява обґрунтована тим, що на момент укладення договору місцем знаходження відповідача було м. Київ, а в подальшому відповідач перереєструвався на іншу адресу (м. Дніпропетровськ), при цьому, після вказаної перереєстрація відповідач не отримує поштову кореспонденцію за своєю новою юридичною адресою, що на думку позивача, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 02.11.2015.

У судове засідання 02.11.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити додатково наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 08.10.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Краснопільська, будинок 9, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.55-56).

При цьому, конверт з ухвалою суду від 08.10.2015 було повернуто 20.10.2015 за зворотною адресою Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" з довідкою від 16.0.2015 "За закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 08.10.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 08.10.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 08.10.2015 та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У судовому засіданні 02.11.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Слід зазначити, що представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, між позивачем та відповідачем було досягнуто усної домовленості щодо поставки товару на загальну суму 290 264 грн. 80 коп., зокрема, як зазначає позивач, відповідачем на електронну адресу позивача було надіслано наступні рахунки:

- рахунок рахунок-фактура (єдиноразовий договір поставки) № Т\-0000074 від 12.01.2015 на суму 148 003 грн. 58 коп. (а.с.15-17);

- рахунок рахунок-фактура (єдиноразовий договір поставки) № Т\-0000449 від 12.01.2015 на суму 142 261 грн. 22 коп. (а.с.12-14).

У вказаних рахунках було визначено найменування товарів, їх кількість та ціну, а також загальну вартість.

Судом було враховано, що у вказаних рахунках одержувачем та платником було вказано - "ТОВ Фінансовий будівельний холдинг". З цього приводу, позивачем надані письмові пояснення (вх.суду 71712/15 від 02.11.2015), а також зауважено у судовому засіданні, що надіслані електронною адресою рахунки від 12.01.2015 носили виключно інформаційний характер (найменування товарів, його вартість та, відповідно, реквізити відповідача для оплати), у зв'язку з чим позивач здійснив їх оплату. При цьому, як наголошував представник позивача у судовому засіданні 02.11.2015, вказане вбачається також з призначення платежу, які зазначені у платіжних дорученнях на оплату даних рахунків.

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем вказані рахунки було оплачено у повному обсязі в загальній сумі 290 264 грн. 80 коп., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- платіжне доручення № 7 від 17.01.2015 на суму 148 003 грн. 58 коп. , в призначенні платежу якого вказано: "оплата за сантехнічні матеріали згідно рахунка № Т\-0000074 від 12.01.2015";

- платіжне доручення № 8 від 17.01.2015 на суму 142 261 грн. 22 коп. , в призначенні платежу якого вказано: "оплата за сантехнічні матеріали згідно рахунка № Т\-0000449 від 12.01.2015".

Крім того, позивач на підтвердження своїх позовних вимог долучив до матеріалів справи податкові накладні від 17.01.2015 за вказаними господарськими операціями між сторонами (а.с.20-27).

Отже, з системного аналізу вказаних доказів вбачається, що саме за вказаними вище рахунками позивачем була проведена оплата, незважаючи на те, що отримувачем і платником у вказаних рахунках вказано іншу юридичну особу.

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обставина, яка пов'язана із виставленням відповідачем рахунку на оплату та фактом оплати його позивачем, свідчить про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб, який за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. В силу статті 655 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які, як вбачається з системного аналізу матеріалів справи, були узгоджені сторонами спору.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір поставки у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідач обумовлений сторонами товар не поставив, здійснену позивачем попередню оплату не повернув, що і є причиною спору.

У зв'язку з тим, що відповідачем обумовлений товар поставлений позивачу не був, останнім була направлена відповідачу претензія № 1 від 21.07.2015, в якій він просив здійснити поставку обумовленого сторонами товару в 7-дениий строк від дня пред'явлення вимоги або повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 290 264 грн. 80 коп. (а.с.28-30). Також до матеріалів справи позивач долучив належні докази її направлення відповідачу (а.с.31-32).

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

При цьому, відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Отже, на виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем, як було зазначено вище, була здійснена попередня оплата товару, але відповідачем станом на момент вирішення спору обумовлений сторонами товар на суму 290 264 грн. 80 коп. поставлено не було.

При цьому, вимоги позивача щодо повернення передоплати задоволені відповідачем також не були, грошові кошти в сумі 290 264 грн. 80 коп. не повернуто.

Станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу, з моменту звернення позивача до суду, на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Так, як зазначено вище, позивач звертався до відповідача з претензією, в якій просив поставити товар або повернути кошти за непоставлений товар.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 290 264 грн. 80 коп., а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати у повному обсязі не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 290 264 грн. 80 коп. суму неповернутої попередньої оплати.

Отже, перевіряючи дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у розмірі 290 264 грн. 80 коп., вимогу про повернення зазначеної суми не задовольнив, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем передоплати в сумі 290 264 грн. 80 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2015 у справі № 904/4726/14.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 4 353 грн. 97 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Крім того, позивач разом з позовною заявою подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову (вх.суду 66071/15 від 08.10.2015), в якій просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми 290 264 грн. 80 коп. та судового збору в сумі 5 805 грн. 31 коп., які обліковуються на розрахунковому рахунку відповідача в АКБ "Індустріалбанк".

Вказана заява обґрунтована тим, що на момент укладення договору місцем знаходження відповідача було м. Київ, а в подальшому відповідач перереєструвався на іншу адресу (м. Дніпропетровськ), при цьому, після вказаної перереєстрація відповідач не отримує поштову кореспонденцію за своєю новою юридичною адресою, що на думку позивача, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин, ухвалою суду від 02.11.2015 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

З приводу сплаченого позивачем судового збору в сумі 609 грн. 00 коп. за подання заяви про забезпечення позову, а також надмірно сплаченого судового збору за подання позовної заяви, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 290 264 грн. 80 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 4 353 грн. 97 коп. (1,5 відсотка ціни позову), а позивачем згідно квитанції № НОМЕР_1 від 01.09.2015 сплачено 4 353 грн. 98 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 01 коп. (4 353,98 - 4 353,97).

При цьому слід зауважити, що абзац 3 частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір передбачає зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі.

Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду (пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України").

Так, позовна заява та заява про забезпечення позову подана до господарського суду Дніпропетровської області в один день, що підтверджується штампами господарського суду про реєстрацію позовної заяви (вх.суду 8965/15 від 08.10.2015) та заяви про забезпечення позову (вх.суду 66071/15 від 08.10.2015).

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору підлягає зменшенню на суму 609 грн. 00 коп., який також підлягає поверненню на користь позивача в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поллена-Україна" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Краснопільська, будинок 9; ідентифікаційний код 38139434) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ постачання" (01135, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39467316) - 290 264 грн. 80 коп. суму попередньої оплати, 4 353 грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ постачання" (01135, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39467316) надмірно сплачений судовий збір у сумі 609 грн. 00 коп., сплачений згідно з квитанцією № 0S30925001 від 01.09.2015, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ постачання" (01135, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39467316) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 01 коп., сплачений згідно з квитанцією № 0S30915701 від 01.09.2015, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2