Рішення

від 26.10.2015 по справі 916/3986/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" жовтня 2015 р.Справа № 916/3986/15

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Зайцев Ю.О.

при секретарі судового засідання Ошарін Д.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 22.04.2015р.)

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „МАРАМАКСВ» до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „НептунВ» про стягнення 86 391,78 грн., -

ВСТАНОВИВ :

Суть спору : 18.02.2015р. ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „МАРАМАКСВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „НептунВ» про стягнення заборгованості у сумі 86 391,78 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.09.2015р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі №916/3986/15 з призначенням її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

15.10.2015р. до канцелярії господарського суду Одеської області від представника позивача надійшла заява про виправлення описки в позовній заяві.

15.10.2015р. до канцелярії господарського суду Одеської області від представника позивача надійшла заява про доручення до матеріалів справи додаткових доказів.

Відповідач засідання суду призначене на 15.10.2015р. та 26.10.2015р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 28.09.2015р. та від 15.10.2015р були направлені за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 15.10.2015р.

Проте, поштові відправлення ухвали суду від 28.09.2015р. було повернене до суду (поштове повідомлення вх.№45037/15 від 12.10.2015р.) у зв'язку із закінченням строку зберігання.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 В«Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення скеровувалися на адресу відповідача зазначеною в позовній заяві та підтвердженою витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 15.10.2015р., суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

26.10.2015р. у судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд встановив:

18 лютого 2015 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «МАРАМАКС» (надалі - Постачальник) в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «НЕПТУН» (надалі - Замовник) в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір поставки продукції №5 (надалі - «Договір») відповідно до п. 2.1. якого, постачальник зобов'язується виготовити та передати (поставити) в узгоджені строки Замовнику продукцію, визначену в порядку, зазначеному в п. 2.2. Договору, а Замовник зобов'язується прийняти вказану продукцію і сплатити за неї встановлену грошову суму.

За приписами п. 1.1.4. Договору «Продукція (товар)» - це картонна упаковка, характеристика та опис якої визначена специфікацією.

Згідно з п. 1.1.5. Договору «Специфікація» - це визначена та погоджена Сторонами форма письмового замовлення, в якій погоджується Сторонами асортимент продукції, що поставляється, кількість, ціна за одиницю, вартість партії продукції, терміни та. умови поставки, яка є додатком та невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору, асортимент продукції, що поставляється, кількість, ціна за одиницю, вартість партії продукції, терміни та умови поставки визначаються сторонами в Специфікаціях, що оформляються на кожну партію продукцію, яка поставляється, окремо і є невід'ємною частиною даного Договору.

За умовами п. 3.1. Договору, замовлення на виконання робіт з виготовлення партії продукції, оформляється Специфікацією, яка є невід'ємною частиною даного договору, в якій Сторони узгоджують ціну, кількість, асортимент, умови поставки та вартість замовленої партії продукції.

Згідно з п. 6.1. Договору, поставка продукції здійснюється в строки, зазначені в Специфікації до даного Договору.

Датою виконання Постачальником свого зобов'язання по поставці продукції вважається день її надходження на склад Постачальника (п. 6.2. Договору).

За приписами п. 6.3. Договору, місце (пункт) передачі (одержання) партії продукції зазначається у відповідних Специфікаціях.

Перед отриманням Товару Замовник зобов'язаний надати Постачальнику належним чином оформлений оригінал довіреності на отримання ТМЦ (п. 6.4. Договору).

Відповідно до п. 6.5. Договору, передача продукції оформляється накладною та іншими необхідними документами, що визначені діючим Законодавством та даним Договором.

Згідно п.6.7. Договору, право власності на продукцію переходить від Постачальника до Замовника з моменту її передачі Замовнику у повному обсязі в порядку, визначеному розділом 8 даного Договору.

Відповідно до п. 8.1. Договору Замовник оплачує Постачальнику вартість партії продукції у відповідності з Специфікацією.

Оплата кожної партії продукції згідно Специфікацій за даним Договором, здійснюється Замовником наступним чином: Замовник перераховує грошові кошти на поточний рахунок Постачальника у розмірі 100 % від вартості партії Товару, що вказана у відповідній Специфікації, протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту поставки Продукції (п.8.2.1 Договору).

Згідно п.11.5. Договору, за невиконання та/або несвоєчасне виконання замовником умов оплати, що визначені п. 8.2. даного договору, замовник повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,5 відсотків за кожний день прострочення від суми, що повинна бути сплачена, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення, та відшкодувати постачальнику у повному обсязі збитки завдані таким невиконанням або несвоєчасним виконанням.

10 березня 2015 року між сторонами було підписано Специфікацію №1 до Договору №5 від 18 лютого 2015 року, відповідно до п. 1 якої, постачальник передає, а замовник приймає товар на умовах DDP склад покупця за адресою: 67668, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Великий Дальник, пров. Шевченка, 3, буд. 3.

Відповідно до п.3 Специфікації, термін виготовлення товару по дійсній додатковій угоді до Договору №5 від 18 лютого 2015 року складає 14 календарних днів з моменту затвердження макетів, кольоропроб.

Відповідно до видаткової накладної №РН-МС-0141 від 17 квітня 2015 року замовнику було поставлено товар на загальну суму 123 830,56 грн.

Таким чином, оскільки, поставка продукції на загальну суму 123 830,56 грн. згідно зі Спеціфакацією №1 від 10.03.2015 року, відбулась 17 квітня 2015 року, то відповідно до п.п. 8.1, 8.2 Договору, повинна була бути оплачена Замовником протягом 21 календарного дня.

Проте вказана поставка Продукції була оплачена лише частково, а саме: згідно з платіжним дорученням №60 від 25 травня 2015 року Замовником ТОВ «Нептун» сплачено 45 000, 00 грн. за рахунком-фактурою № СФ-МС- 0162 від 15 квітня 2015 року; згідно з платіжним дорученням № 4 від 19 червня 2015 року Замовником - ТОВ «Нептун» сплачено 3 830, 56 грн. за рахунком-фактурою № СФ-МС- 0162 від 15 квітня 2015 року.

З наведених підстав позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „НептунВ» про стягнення заборгованості у сумі 75 000,00 грн., пені у розмірі 10 836,99 грн. та 3% річних у сумі 554,79грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між сторонами договору поставки продукції №5 від 18.02.2015р. та підписаної між сторонами Специфікації №1 від 10.03.2015р. до договору.

На виконання умов договору, замовнику було поставлено товар на загальну суму 123 830,56 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-МС-0141 від 17 квітня 2015 року.

Крім того, вказане також підтверджується товарно-транспортною накладною №8 від 17 квітня 2015 року та довіреністю про отримання Товару.

Відповідно до ст. 1 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що поставка продукції відповідачу на загальну суму 123 830,56 грн. згідно зі Специфікацією №1 від 10.03.2015 року, відбулась 17 квітня 2015р.

Таким чином, відповідно до п.п. 8.1, 8.2 Договору, поставлений товар повинен був бути оплачений замовником протягом 21 календарного дня.

Проте, в матеріалах справи наявні докази лише часткової оплати поставленої продукції, а саме: згідно з платіжним дорученням №60 від 25 травня 2015 року Замовником -

ТОВ «Нептун» сплачено 45 000, 00 грн. за рахунком-фактурою № СФ-МС-0162 від 15 квітня 2015 року; згідно з платіжним дорученням № 4 від 19 червня 2015 року Замовником -

ТОВ «Нептун» сплачено 3 830, 56 грн. за рахунком-фактурою № СФ-МС-

0162 від 15 квітня 2015 року.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Як вбачається з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідачем в порушення вищезазначених приписів чинного законодавства України та договору - зобов'язання щодо оплати решти вартості отриманого від позивача товару - не виконані, внаслідок чого за відповідачем утворилася стійка заборгованість, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу за отриманий товар, встановлена судом в розмірі 75 000,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі - 10 836,99 грн. та 3% річних в сумі - 554,79 грн.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Згідно п.11.5. Договору, за невиконання та/або несвоєчасне виконання замовником умов оплати, що визначені п. 8.2. даного договору, замовник повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,5 відсотків за кожний день прострочення від суми, що повинна бути сплачена, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення, та відшкодувати постачальнику у повному обсязі збитки завдані таким невиконанням або несвоєчасним виконанням.

Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із змісту ст.551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки сторони у договорі не передбачили інший розмір відсотків за користування коштами, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних та інфляційних витрат наданий позивачем, суд встановив, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, у зв'язку з чим позовні вимоги в даній частині підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Решту доводів і поданих сторонами доказів, відхилення яких не обґрунтовано вище, суд відхиляє як такі, що не мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Рішення прийнято на підставі наданих сторонами доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому суд приймає до уваги строк розгляду справи, достатність часу у будь-якої із сторін для надання доказів на підтвердження власних доводів, для спростування обставин чи доводів протилежної сторони та для подання суду клопотання про витребування таких доказів у інших осіб.

Оцінюючи вимоги позивача про відшкодування витрат за надання правової допомоги у розмірі 12 000 грн., суд зазначає наступне:

Як вбачається зі змісту ст. 59 Конституції України , кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Положеннями ст.49 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №9 визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Рішенням Конституційного суду України від 11.07.2013р. №6-рп/2013 у справі №1-4/2013 у справі за конституційним зверненням приватного малого підприємства-фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 ГПК України справи про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані, з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

У контексті зазначених норм, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню в порядку ст.44, 49 ГПК України лише в тому випадку, якщо послуги, отримані стороною, були надані саме адвокатом, а не будь-яким представником.

Разом із позовною заявою позивач подав до суду витяг з договору про надання правової допомоги № 16/09-2015 від 16.09.2015р. підписаний адвокатським об'єднанням «ГЕСТОРС» в особі партнера ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «МАРАМАКС», ордер серії КС №24085 на надання правової допомоги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «МАРАМАКС» адвокатом ОСОБА_6, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю гр. ОСОБА_6 №4488/10, наказ керуючого партнера адвокатського об'єднання «ГЕСТОРС» ОСОБА_5 №5-БН від 17.09.2015р. про призначення виконавця за договором про надання правової допомоги №16/09-2015 від 16.09.2015р. та копію платіжного доручення №3512 від 17.09.2015р. на оплату юридичних послуг за рахунком № 37 від 17.09.2015р. у сумі 12 000,00 грн. Будь яких доказів надання правової допомоги представником позивача, який був присутній у судових засіданнях ОСОБА_1 та доказів її права на зайняття адвокатською діяльністю в матеріалах справи №916/3986/15 не містяться.

Приймаючи до уваги, що договір №16/09-2015 від 16.09.2015р. укладений позивачем із особою, що є адвокатом у розумінні ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", а надання таких послуг та їх оплата підтверджується відповідними документами, суд вважає, що клопотання про відшкодування зазначених судових витрат є обґрунтованим та підтвердженим наданими доказами щодо надання послуг адвокатом ОСОБА_6 Разом з тим, відповідно до п. 12 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N02-5/78 у чинній редакції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд, з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи вищевикладене, суд, вважаючи, що розмір витрат на послуги адвоката є явно завищеним, з урахуванням суми боргу, що підлягає стягненню та вважає за необхідне обмежити цей розмір до 2 000 грн.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі - 1 295,89 грн. та витрати на послуги адвоката - у розмірі 2 000 грн.

Керуючись ст.ст. 32,33,34,38,43,44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „МАРАМАКСВ» до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „НептунВ» про стягнення 86 391,78 грн. - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „НептунВ» (67668, Одеська обл., Біляївський р-н., с. Великий Дальник, пров. Шевченка 3, буд. 3; код ЄДРПОУ 30559309) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „МАРАМАКСВ» (01103, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; код ЄДРПОУ 36019770) суму основного боргу в розмірі - 75 000 /сімдесят п'ять тисяч/ грн. 00 коп., пеню в сумі - 10 836 /десять тисяч вісімсот тридцять шість/ грн. 99 коп. 3% річних у сумі - 554 /п'ятсот п'ятдесят чотири/ грн. 79 коп., судовий збір в сумі - 1 295 /одна тисяча двісті дев'яносто п'ять/ грн. 88 коп. та судові витрати у розмірі - 2 000 /дві тисячі/ грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 02 листопада 2015 р.

Суддя Ю.О. Зайцев