Постанова

від 29.10.2015 по справі 925/195/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2015 р. Справа№ 925/195/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Дубенська О.В. - довіреність б/н від 15.10.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвест"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.05.2015

у справі № 925/195/15 (суддя - Пащенко А.Д.)

за позовом Черкаської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвест"

про розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Черкаської міської ради звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвест" про розірвання договору оренди землі від 18 листопада 2004 року, укладеного між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірного зобов'язання в частині щомісячної сплати орендної плати за землю, у зв'язку з чим, відповідно до поданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача по сплаті орендної плати за земельну ділянку площею 0,79 га по вул. Фрунзе, 130 згідно договору складає 30 450,90 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.05.2015 позов задоволено повністю. Розірвано на майбутнє договір оренди землі від 18 листопада 2004 року, укладений між Черкаською міською радою та ТОВ "Екоінвест"; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 218,00 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Екоінвест" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 08.05.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що відповідач значний час був позбавлений можливості вести господарську діяльність та своєчасно сплачувати орендну плату. Обґрунтовуючи процесуальні порушення апелянт зазначив, що суд першої інстанції неправомірно прийняв рішення за відсутності представника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 20.10.2015.

В судовому засіданні 20.10.2015 було оголошено перерву до 29.10.2015 у відповідності до ст. 77 ГПК України, оскільки обидві сторони просили надати час для врегулювання спору у позасудовому порядку.

28.10.2015 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представник позивача подав клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи. В обґрунтування зазначеного клопотання зазначив, що між сторонами планується підписання мирової угоди, однак у зв'язку з відпусткою секретаря Черкаської міської ради та міського голови м. Черкаси укладення такої угоди на даний момент неможливе.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.10.2015 підтримав клопотання позивача та просив його задовольнити. Єдиною підставою в обґрунтування необхідності відкладення розгляду апеляційної скарги зазначив той факт, що сторони планують укласти мирову угоди для затвердження її в межах даної справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість клопотання про відкладення розгляду справи та відхиляє його, з огляду на наступне.

Відповідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

В цій частині суд апеляційної інстанції зауважує, що учасники апеляційного провадження не надали жодних інших обґрунтувань необхідності відкладення розгляду справи, окрім доводів про тривання між ними переговорів та можливість укладення (у майбутньому) мирової угоди по даному спору.

Разом з цим, статтею 78 ГПК України, зокрема, передбачено порядок та умови затвердження господарським судом мировою угоди між сторонами.

Колегія суддів зазначає, що мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що до суду першої інстанції сторонами не подавалася заява про затвердження мирової угоди, тоді як затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не передбачено положеннями чинного законодавством. Зокрема, таке затвердження не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.03.2011 по справі № 02/44-20(8/62-20), а також в п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 N 01-8/2351).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

Колегія суддів окремо зауважує, що намагання сторін вирішити спір у позасудовому порядку можуть бути здійснені на стадії виконавчого провадження, тоді як на даний момент, прийняте судове рішення вже переглядається в апеляційному порядку. При цьому, заяви про відмову від апеляційної скарги в порядку ст. 100 ГПК України до суду не надходило.

Враховуючи викладене, зокрема, факт неможливості затвердження мирової угоди у даному спорі на стадії апеляційного провадження, а також відсутність будь-яких інших обґрунтованих доводів необхідності відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку здійснити перевірку рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, оскільки жодних підстав вважати, що спір не може бути вирішено в даному засіданні не вбачається.

При цьому, згідно частини 3 пункту 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму № 18) неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04 листопада 2004 року сьома сесія Черкаської міської ради прийняла рішення № 7-60 "Про надання ТОВ "Екоінвест" земельної ділянки по вул. Фрунзе, 130 в оренду".

На виконання вказаного рішення Черкаська міська рада (орендодавець за договором) та ТОВ "Екоінвест" (орендар за договором) уклали договір оренди землі від 18 листопада 2004 року (далі - договір), згідно з яким орендодавець на підставі рішення сьомої сесії Черкаської міської ради № 7-60 від 04.11.2004 передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Фрунзе, 130, загальною площею 0,79 га під розташування багатоповерхового житлового будинку.

Сторонами не заперечується, що 22 листопада 2004 року даний договір зареєстрований у Черкаській регіональній філії ДП "Центр ДЗК" при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 937.

Згідно п. 3.1. договору, його укладено до 04.11.2053 року.

Сторонами підтверджено, що порядок обчислення та сплати орендної плати передбачений розділом 4 договору та здійснюється наступним чином.

Так, згідно п. 4.1. договору за оренду земельної ділянки орендар сплачує орендну плату у грошовій формі. Грошова оцінка земельної ділянки під розташування багатоповерхового житлового будинку по вул. Фрунзе, 130 згідно з витягом № 680-гр.- 2004 від 15.11.2004 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Черкаси на час укладання цього договору складає на період будівництва до 04.08.2006 (довідка про орієнтовний термін будівництва від 16.11.2004 № 194), але не пізніше введення в експлуатацію складає - 664706,0 гривень, після завершення будівництва - 1329412,0 гривень. Річна орендна плата за земельну ділянку під розташування багатоповерхового житлового будинку по вул. Фрунзе, 130 встановлюється: на період будівництва до 04.08.2006, але не пізніше введення в експлуатацію у розмірі 1% від її грошової оцінки і на час укладання цього договору становить 6647,0 гривень; після завершення будівництва - у розмірі 1% від її грошової оцінки і складає 13294,0 грн.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Розмір грошової оцінки та орендної плати не є сталим і змінюється в зв'язку з проведенням її щорічної індексації та внесенням змін на підставі вимог діючого законодавства. В таких випадках розмір грошової оцінки земельної ділянки та розмір щорічної орендної плати змінюватиметься без внесення змін та доповнень до цього договору (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 4.3 договору орендна плата за землю вноситься орендарем щомісячно до 30 числа місяця наступного за звітним. Орендар бере на себе обов'язок уточнення зміни розмірів орендної плати та банківських реквізитів через фінансові та податкові органи на місцях.

Як було вищезазначено, позивач обґрунтовує позовні вимоги наявністю заборгованості відповідача, яка виникла внаслідок несвоєчасного здійснення орендних платежів. Так, згідно з наданим позивачем розрахунком від 26.11.2014 № 1721/18-08, останній платіж з орендної плати за договором відповідач здійснив 25.02.2013 і з того часу припинив виконання своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати за цим договором, у зв'язку з чим борг відповідача з орендної плати за орендовану ним земельну ділянку становить 30 450,90 грн. (з урахуванням нарахованої пені).

Відповідачем не заперечується наявність вказаного розміру заборгованості, про що сторона безпосередньо зазначила в апеляційній скарзі. Разом з цим, апелянт вказує на те, що виникнення простроченої заборгованості обумовлено фінансовою кризою, яка суттєво вплинула на господарську діяльність відповідача.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 13 Закону України від 06.10.1998р. №161-ХІV "Про оренду землі" (далі - Закон) передбачає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частина 1 статті 32 Закону передбачає, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Разом з цим, у п. 12.3. договору сторони передбачили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.

При цьому, пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 роз'яснено що, з урахуванням частини другої статті 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 приписи статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про зміну або розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до ст. 617 ЦК України відсутність коштів у боржника не вважається випадком, який звільняє останнього від відповідальності за порушення ним зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарський суд України від 11.12.2013 року по справі № 5011-47/17820-2012).

З огляду на наведене, враховуючи норми законодавства та умови договору, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що значний строк невиконання відповідачем передбаченого умовами договору зобов'язання щодо сплати орендної плати за землю (а саме, з 25.02.2013), є достатньою підставою для розірвання цього договору на вимогу позивача. Відтак, суд першої інстанції законно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи скарги, апелянт зазначав про неправомірність ухвалення спірного рішення за відсутності представника відповідача.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість доводів апелянта, враховуючи наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва, які направлялися відповідачу рекомендованими листом на адресу, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як місцезнаходження даної юридичної особи (яка також була зазначена самим апелянтом у скарзі в якості фактичного місцезнаходження вказаної юридичної особи) поверталися до суду з помітками: «неповна адреса» та «за закінченням встановленого терміну зберігання».

В свою чергу, ч. 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму № 18 встановлює, що належною адресою є адреса, яка повідомлена суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

При цьому, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму роз'яснює, що в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи наявність необхідних доказів на підтвердження позовних вимог, зважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи, зокрема, у зв'язку з неявкою саме представника відповідача, суд першої інстанції правомірно здійснив розгляд спору в судовому засіданні 08.05.2015 за відсутності представника ТОВ "Екоінвест", яке було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що 08.05.2015 Господарським судом міста Києва було винесено окрему ухвалу, в якій суд, зокрема, звернув увагу керівництва ТОВ "Екоінвест" на недоліки в господарській діяльності, встановивши, що відповідач, який зареєстрований 30.01.2002, станом на момент розгляду справи не підтверджував відомості про себе у Єдиному державному реєстрі, що є порушенням вимог пункту 11 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Колегія суддів також зауважує, що на момент прийняття даної постанови відповідач також не повідомив належної та правильної адреси для отримання ним поштової кореспонденції.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України та не обґрунтував неможливість їх подання з причин, що не залежать від сторони.

Керуючись статтями 32-36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвест" на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.05.2015 у справі № 925/195/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 08.05.2015 у справі № 925/195/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/195/15 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім