Постанова

від 27.10.2015 по справі 804/10017/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 р. Справа № 804/10017/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Коренева А.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Бізнес Плюс» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.07.15, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 15.07.15 № НОМЕР_1. На обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що твердження відповідача про порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України спростовується наявністю податкових накладних у позивача. Актом перевірки підтверджено, що оригінали податкових накладних були надані позивачем до перевірки, будь-яких зауважень з приводу оформлення податкових накладних ОСОБА_1 перевірки не містить. Позивачем зауважено, що всі законодавчо встановлені умови для формування податкового кредиту ТОВ «Арт-Бізнес Проект» дотримано, а висновки зроблені в ОСОБА_1 перевірки про порушення позивачем ст. 198 ПКУ зроблені лише на підставі податкової інформації про скасування реєстрації платника ПДВ відносно ТОВ «Алвікс» 29.10.14 р. та податкової інформації відносно ПП «Орім», контрагенти якого не декларують податкових зобов'язань по операціям з ним. Крім того позивачем зазначено, що отримані від ТОВ «Алвікс» та ПП «Орім» маркетингові послуги були використані в господарській діяльності позивача, оскільки основними видами діяльності підприємства є, зокрема оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами, інша неспеціалізована оптова торгівля, виробництво продуктів борошньомельно-круп'яної промисловості (про що зокрема зазначено в ОСОБА_1 перевірки), а основним покупцем продукції, яка поставляється ТОВ «Арт-Бізнес Плюс», є ТОВ «АТБ- маркет», відповідно до додатку № 1 до Договору № 47731 від 05.03.2014 р. та додатку № 1 до Договору № 35666 від 01.01.2014 р., додатку № 1 до Договору № 35666 від 01.01.2015 р., ТОВ «Арт- Бізнес Плюс» поставляє ТОВ «АТБ-маркет» спеції та приправи (перець чорний горошок, перець чорний мелений, сіль), ядра бобів арахісу, фруктозу, какао-порошок, вівсяні пластівці та ін. Щодо вказаних товарних позицій проводились відповідні маркетингові дослідження, що підтверджується відповідними маркетинговими звітами.

27.10.15 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що оскаржуване рішення прийнято на підставі акту перевірки, за висновками якого позивачем порушені пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 ПКУ, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 702 046,67 грн., в тому числі за вересень 2014 року - 183,33 грн., за листопад 2014 року - 102 896,67 грн., грудень 2014 року - 525 976,67 грн. січень 2015 року - 12990 грн. ДПІ зауважено, що висновок, зроблений в акті перевірки від 18.05.2015р. №393/04-66-22-02/33717223, є правомірним, у зв'язку з тим що надані звіти про маркетингові дослідження не містять чіткої інформації ( кількість опитуваних споживачів, кількість зібраних анкет тощо), інформація, отримана від ТОВ «Орім» (код 36368006) та TOB «AJIBIKC» (код ПОУ 23726415) є сумнівною та не пов'язана з провадження господарської діяльності позивача.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (том 2 а.с.146), правом участі в судовому засіданні 27.10.15 не скористався, причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вивчивши доводи позову та заперечень, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

З оскарженого податкового повідомлення-рішення від 15.07.15 №0001732202 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 702 047 грн. - основний платіж, 351 023,50 грн. - штрафні санкції, вбачається, що воно винесено відповідачем з посиланням на акт перевірки від 18.05.15 №393\04-66-22-02\33717223 (том 1 а.с.14).

Вказаний акт перевірки складений про результати проведення позапланової виїзної перевірки позивача з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ «Алвікс» (код ЄДРПОУ 23726415) у серпні 2014 року, ПП «Орім» (код ЄДРПОУ 39355541) у жовтні, листопаді, грудні 2014 року та січні 2015 року (далі - акт перевірки).

За висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем пп.14.1.36 п.14.1 ст. 14, п. 44.1 ст.44, п.198.1, 198.2, , 198.6 ст.198 ПКУ, результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 702 046,67 грн., в тому числі за вересень 2014 року - 60 183,33 грн., за листопад 2014 року - 102 896,67 грн., грудень 2014 року - 525 976,67 грн. та січень 2015 року - 12 990 грн.

За змістом ОСОБА_1 перевірки підставою для таких висновків слугували: - дані баз даних ДПІ щодо ТОВ «АЛВІКС» має стан - 8, до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, основний вид діяльності - 41.10-ОРГАНІЗАЦІЯ БУДІВНИЦТВА БУДІВЕЛЬ, зареєстровано в якості платника ПДВ від 04.12.2012 № 200086351, індивідуальний податковий номер 126011, яке було анульовано 29.10.2014, інформація про чисельність працюючих та наявність основних відсутня, що, на думку відповідача, вказує на відсутність у ТОВ «АЛВІКС», технічних та фізичних можливості для здійснення операцій з позивачем; - дані баз даних ДПІ щодо ПП «Орім», основним видом діяльності якого є дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки, зареєстрований в якості платника ПДВ від 09.09.14 №200188131, інформація про чисельність працюючих та наявність основних фондів відсутня; - податкова інформація ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Київській області щодо спектру фінансово-господарської діяльності ПП «Орім» з питань дотримання вимог по законодавства при взаємовідносинах з контрагентами - постачальниками, контрагентами - покупцями за період з 01.09.2014р. по 31.01.2015р. від 18.03.15 №170/10-13-22-05/39355541, за змістом якої при проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації також встановлено, що за період з вересня 2014 р. по січень 2015 р. на ПП «Орім» відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі та транспортні засоби, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення господарювання господарської діяльності; у грудні 2014 року, січні 2015р. посадовими особами ПП «Орім» в декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 р., січень 2015р. формується податковий кредит за рахунок податкових накладних нібито отриманих від ТОВ "Демеус" та ТОВ «Касторс», які в свою чергу податкових зобов'язань із ПП «Орім» не декларують.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на їх підставі спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Правове регулювання відносин між державою та платником податків з приводу формування останнім за звітний (податковий) період показників податкового кредиту та сум грошових зобов'язань з ПДВ, що підлягають сплати до бюджету, здійснюється відповідно до приписів ПКУ.

Приписами п.14.1 ст.14 ПКУ визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Положеннями п.44.1. ст.44 ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством; платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.198.1, п.198.2 ст.198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3. ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями п.198.6. ст.198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених в п.201.1. ст.201 ПКУ; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Аналіз наведених законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Судовим розглядом справи встановлено, що спірна сума податкового кредиту в розмірі 702 046,67 грн. сформована позивачем на підставі податкової накладної від 31.08.14 №11, виписаної ТОВ «Алвікс» на підставі договору №11 від 01.08.14 про надання маркетингових послуг, та податкових накладних від 31.10.14 №176, від 28.11.14 №686, від 30.11.14 №757, від 30.12.14 №1440, від 31.12.14 №1516, від 30.01.15 №163, виписаних ПП «Орім» на підставі договору №42 від 01.09.14 про надання маркетингових послуг.

На доведення правомірності формування спірних сум податкового кредиту та реальності відповідних господарських операцій позивачем надані: договори № 11 від 01.08.2014 р. про надання маркетингових послуг (ТОВ «Алвікс») та № 42 від 01.09.2014 р. про надання маркетингових послуг (ПП «Орім»); акти здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг); звіти про надані маркетингові дослідження, банківські виписки про оплату отриманих маркетингових послуг; на підтвердження пов'язаності отриманих маркетингових послуг з господарською діяльністю позивача - договори з ТОВ «АТБ-маркет» № 47731 від 05.03.2014 р., № 35666 від 01.01.2014 р., №35666 від 01.01.2015 р., оборотно-сальдові відомості по рахунку 361.

Вказані документи були досліджені відповідачем в ході перевірки та відображені в ОСОБА_1, факт оплати здійснених операцій відповідачем підтверджується, не заперечується відповідачем і той факт, що податкові накладні, спірні суми податкового кредиту за якими віднесені позивачем до податкового кредиту, виписані платниками податків, які на час їх оформлення знаходились в Єдиному державному реєстрі, а також мали свідоцтво про реєстрацію платниками податку на додану вартість.

Суд відзначає, що зміст перелічених первинних документів, що виступили підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме, містять назву документа, дату і місце складання, назви підприємств, від імені яких складено документи, відомості про зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Оформлення податкових накладних з порушенням вимог ст.201 ПКУ судом не встановлено.

Суд зважує на те, що надані за актами здачі - прийняття робіт (наданих послуг) згідно з договорами № 11 від 01.08.2014 р. та № 42 від 01.09.2014 р. послуги відповідають ознакам маркетингових послуг, визначеним приписами пп.14.1.108. п.14.1 ст.14 ПКУ, за якими маркетингові послуги (маркетинг) - є послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків; до маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Посилання відповідача на дані бази даних ДПІ щодо ТОВ «Алвікс» та ПП «Орім», податкової звітності контрагентів ПП «Орім» та податкової інформації щодо ПП «Орім» суд не бере до уваги, оскільки на час здійснення господарських операцій та виписки податкових накладних, на підставі яких позивачем сформовані спірні суми податкового кредиту, ТОВ «Алвікс» та ПП «Орім» мали статус платника ПДВ, а Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи контрагентів контрагента платника. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або дій по підтвердженню відомостей, в тому числі відомостей щодо свого місцезнаходження, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Суд відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податків, в тому числі податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

Окремо суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути: - або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України); - або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином); - або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Втім, відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності порушеної кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Виходячи з наведеного, суд доходить до висновку, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій у спірні періоди з ТОВ «Алвікс» та ПП «Орім», та правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту суми в розмірі 702 046,67 грн. відповідно до первинних бухгалтерських документів та на підставі податкових накладних, які виписані на виконання умов договірних відносин.

З огляду на відсутність порушення позивачем порядку формування податкового кредиту з ПДВ, відсутні підстави для донарахування позивачу податку на додану вартість в розмірі 702 046,67 грн. та, як наслідок, для застосування контролюючим органом штрафних санкцій в розмірі 351 023,50 грн. Оскільки доводи та позиція податкового органу стосовно завищення позивачем податкового кредит не ґрунтуються на вимогах закону, спірне податкове повідомлення-рішення не узгоджується з вимогами ПКУ, у зв'язку з чим підлягає скасуванню як протиправне.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № НОМЕР_1 від 15 липня 2015 р.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Бізнес Плюс» сплачений судовий збір в розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області .

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1