Постанова

від 05.04.2012 по справі 2а/0470/11551/11

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2012 р. Справа № 2а/0470/11551/11 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чорна В.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Яран-Днєпр про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ :

15 вересня 2011 р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Яран-Днєпр адміністративно-господарські санкції в сумі 6 750 грн. за невиконання у 2010 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, та пеню в сумі 152 грн. 25 коп. за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання положень Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Яран-Днєпр при середньообліковій чисельності штатних працівників - 12 осіб, повинно було створити у 2010 році 1 робоче місце, на яке працевлаштувати інваліда. Відповідач не виконав зазначений норматив, чим порушив вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 6 750 грн., виходячи з половини розміру середньорічної заробітної плати штатного працівника, та пеню, нараховану на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій, в сумі 152 грн. 25 коп., за несвоєчасну їх сплату. В добровільному порядку відповідач не сплачує суму заборгованості, тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

В судове засідання представник позивача не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача надав письмові заперечення проти адміністративного позову, а в судовому засіданні 22.11.2011 р. -особисті пояснення по суті спору, в яких зазначив, що вина підприємства у невиконані нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році відсутня, оскільки всі передбачені законом заходи для належного виконання цього обов'язку, було вжито. Зокрема, підприємство протягом 2010 року подавало звітність за формою 3-ПН про наявність вакансій до Кіровського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська. Проте, жодна особа на заявлену вакансію центром зайнятості направлена не була, самостійно інваліди для працевлаштування до підприємства також не зверталися, відмов у працевлаштуванні з боку відповідача також не було. Також, підприємством своєчасно подано звітність до Фонду соціального захисту інвалідів за формою 10-ПІ. Отже, позивач вважає, що виконав всі передбачені законом обов'язки, разом з тим, його обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, оскільки це є обов'язком відповідних державних органів. Крім того, відповідач також просить врахувати той факт, що прибуток, який є джерелом сплати адміністративно-господарських санкцій, у підприємства відсутній, що підтверджується актом перевірки від 26.02.2010 р., проведеної ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська, який надано позивачем до матеріалів справи. З урахуванням зазначених обставин, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України, розгляд справи завершено в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально -економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менш, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обов'язок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Яран-Днєпр перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно форми 10-ПІ Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, що 25.02.2011 р. наданий відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників підприємства у 2010 році становила 12 осіб.

Відповідно, чисельність інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить 1 особу.

Проте, у 2010 р. до середньооблікової чисельності штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Яран-Днєпр особи, яким встановлена інвалідність, не входили (а.с. 4).

Отже, вбачається факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що відповідачем не оспорюється.

Згідно інформації Кіровського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська від 30.09.2011 р. № 1667, наданої на запит Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Яран-Днєпр протягом 2010 року звіти за формою 3-ПН Звіт про наявність вакансій , в яких була б заявлена потреба для можливого працевлаштування інвалідів, не надавало (а.с. 13).

В судовому засіданні представником відповідача з цього приводу було зазначено, що вказана інформація центру зайнятості не відповідає дійсності, оскільки протягом 2010 р. підприємством двічі подавалася звітність за формою 3-ПН про наявність вакансій, зокрема, 28.01.2010 р. та 28.07.2010 р., та надано копії вказаних звітів (а.с. 22, 23).

З метою перевірки вказаної інформації, судом двічі (22.11.2011 р. та 24.01.2012 р.) направлялися запити до Кіровського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська, проте, відповіді на жодний з них отримано не було.

У зв'язку з цим, при встановленні обставин щодо подання відповідачем обов'язкової звітності за формою 3-ПН, суд виходить з наданих відповідачем копій звітів за формою 3-ПН Звіт про наявність вакансій , поданих до Кіровського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська 28.01.2010 р. та 28.07.2010 р., та зазначає наступне.

Відповідно до абз. 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р., інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України Про зайнятість населення № 803-XII від 01.03.1991 р., підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Таким чином, зазначеними нормами конкретизовано передбачений статтею 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні обов'язок підприємств надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, в частині подання такої інформації за встановленою формою, а також в частині періодичності її надання (щомісячно).

Отже, вказана інформація щомісяця подається до відповідного центру зайнятості за формою № 3-ПН, затвердженою Наказом Міністерства праці і соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 р.

Під час розгляду справи встановлено, що обов'язкова звітність за формою № 3-ПН подавалася відповідачем до Кіровського районного центру зайнятості нерегулярно (лише двічі за рік).

Доказів щодо вжиття заходів, спрямованих на створення одного робочого місця за посадою прибиральник службових приміщень , призначеного для працевлаштування інваліда у 2010 році (яке заявлено у наданому відповідачем звітні за формою 3-ПН), а також того, що вказане робоче місце дійсно було вакантним протягом всього звітного періоду, відповідачем не надано.

Отже, суд дійшов висновку про те, що вимоги ст.ст. 18,19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , у 2010 році відповідачем не виконані.

У відповідності до ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач вказані обставини не довів.

Відповідно до ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадські організації інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж це встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 вказаного Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі, яка визначається в розмірі середньої річної заробітної плати штатного працівника на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. При цьому, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами та організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 вказаного Закону.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Оскільки відповідачем в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2010 р. нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в строки, встановлені законом, не були сплачені, позивач здійснив розрахунок зазначених санкцій за даними поданого відповідачем звіту за формою 10-ПІ, виходячи з розміру половини середньої річної заробітної плати штатного працівника та кількості незайнятих робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в сумі 6 750 грн., а також нарахував пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій в сумі 152,25 грн. Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 6 902 грн. 25 коп.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення внаслідок порушення відповідачем у 2010 р. вимог ст.ст. 18-20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (незабезпечення виконання встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання необхідної для організації працевлаштування інвалідів інформації у державну службу зайнятості, несплату у встановлені строки адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць).

Доводи відповідача про неправомірність нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені у зв'язку з тим, що у звітному періоді (2010 рік) підприємство не одержувало прибутку, з посиланням на акт перевірки позивача як платника податків податковим органом, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 8 Рекомендацій Вищого адміністративного суду України № 07.2-10/2 від 14.04.2008 р. Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування , частиною третьою статті 20 Закону встановлено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені роботодавці проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно роботодавця, в порядку, передбаченому законом (частина п'ята статті 20 Закону) .

Системне тлумачення приписів частин третьої та п'ятої статті 20 Закону в їх системному взаємозв'язку надає можливість дійти висновку про те, що Закон не ставить в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише порядок сплати штрафних санкцій.

При з'ясуванні питання про наявність прибутку в підприємства за наслідками звітного періоду адміністративним судам слід враховувати таке.

Відповідно до частини першої статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Статтею 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно зі статтею 11 зазначеного Закону для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Оскільки звітним періодом зі сплати штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону є календарний рік, то визначати наявність прибутку слід також за податковим періодом у календарний рік.

Відповідно до абзацу другого пункту 16.4 статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 названого Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним законом з питань оподаткування, така декларація подається у строки, визначені цим пунктом для такого базового податкового періоду. Для цілей підпункту 4.1.4 цього пункту під терміном "базовий податковий період" слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування, зокрема календарний квартал для цілей оподаткування прибутку підприємств.

З огляду на викладені положення законодавства України, що було чинним станом на звітний період (2010 рік), в їх системному взаємозв'язку, наявність чи відсутність прибутку у підприємства за наслідками календарного року встановлюється за даними форми повної декларації про прибуток за календарний рік.

Натомість, відповідачем надано копію акту планової виїзної перевірки ТОВ з ІІ Яран-Днєпр з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р. (а.с. 24-25).

Отже, зазначений акт не може розцінюватися як доказ відсутності у відповідача прибутку, оскільки, по-перше, не є належним доказом зазначених обставин; по-друге, стосується іншого періоду, ніж звітний.

Відповідно, зазначений акт не підтверджує обставин, на які посилається відповідач як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Крім того, суд зазначає, що законодавство України встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств, в тому числі і щодо дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Яран-Днєпр здійснює свою господарську діяльність на комерційних засадах, тому на нього поширюються положення статей 19, 20 Закону № 875-ХІІ.

На підставі викладеного, керуючись ч. 6 ст. 128, ст.ст. 160-162, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Яран-Днєпр (код ЄДРПОУ 24435116) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 31216230700007, отримувач - Кіровський район, банк отримувача - ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ОКПО 25005978) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 р. в сумі 6 750 грн. (шість тисяч сімсот п'ятдесят гривень), та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 152 грн. 25 коп. (сто п'ятдесят дві гривні двадцять п'ять копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В.Чорна