Рішення

від 08.10.2015 по справі 910/20648/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2015Справа №910/20648/15

За позовомПублічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Центр «Укрстандарт» простягнення 2 809 958,11 грн. Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача:Йосипишин Р.В. (довіреність №432 від 02.06.2015); від відповідача:не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (надалі - ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр «Укрстандарт» (надалі - ТОВ «Центр «Укрстандарт») про стягнення 2 809 958,11 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем було укладено Договір №1-СОМ/28 від 08.06.2012 р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених Договором, передати у власність відповідачеві товар, а відповідач - прийняти та оплатити його. Однак, відповідач, взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару за Договором не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 1 551 591,24 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 602 017,40 грн., 3% річних у розмірі 24 740,44 грн. та інфляційних втрат у розмірі 631 69,03 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2015 р. порушено провадження у справі №910/20648/15, розгляд справи призначено на 27.08.2015 р.

27.08.2015 р. представником позивача на виконання вимог ухвали від 11.08.2015 р. через загальний відділ суду було подано витребувані документи.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 27.08.2015 р. та від 17.09.2015 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача, а також невиконанням ним вимог ухвали суду від 11.08.2015 р., розгляд справи було відкладено на 17.09.2015 р. та 08.10.2015 р. відповідно.

Представник позивача в судове засідання 08.10.2015 р. з'явився, надав додаткові докази по справі, а також усні пояснення по суті позовних вимог.

Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 08.10.2015 р. не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 08.10.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2012 р. між ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Білоцерківський елеватор» (продавець) та ТОВ «Центр «Укрстандарт» (покупець) було укладено Договір №1-СОМ/28, за умовами якого продавець, зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором, передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити даний товар (п. 1.1 Договору).

Найменування товару: макуха соняшникова, олія соняшникова нерафінована (п.2.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору визначено, що загальна кількість товару складає:

- олія соняшникова нерафінована - 155,00 тон +/- 1%;

- макуха соняшникова - 172,00 тон +- 1%.

Ціна товару складає:

- олія соняшникова нерафінована - 9 300,00 грн./тона, у тому числі ПДВ 1 550,00 грн.;

- макуха соняшникова - 1 400,00 грн./тона, у тому числі ПДВ 233,00 грн. (п. 2.3 Договору).

Згідно із п. 2.4 Договору загальна сума цього договору складає 1 682 300,00 грн. +/- 1%, у тому числі ПДВ 280 383,33 грн. +/- 1%.

Відповідно до п. 3.3 Договору товар поставляється покупцю окремими партіями в термін до 01.07.2012 р.

Відпуск товару здійснюється за видатковими накладними на товар (п. 3.4 Договору). Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної постачальника на поставку товару (п. 3.5 Договору).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що ціна за одиницю товару, що поставляється, зазначається сторонами у накладних до цього договору. Загальна сума договору визначається з сум видаткових накладних, за якими був поставлений товар протягом дії даного договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору розрахунки за товар, який поставляється у відповідності до умов цього договору, здійснюються на банківський рахунок постачальника на протязі трьох банківських днів з моменту поставки товару.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2012 р. (п. 9.3 Договору).

11.06.2012 р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду згідно п. 1 якої сторони дійшли згоди п. 3.3 Договору викласти в наступній редакції: « 3.3. Товар поставляється покупцю окремими партіями в термін до 01.05.2014 р.».

Згідно із п. 2 Додаткової угоди сторони п. 4.2 Договору виклали в наступній редакції: « 4.2. Розрахунки за товар, який поставляється у відповідності до умов цього договору, здійснюється у термін до 31.10.2014 р.».

Пунктом 4 Додаткової угоди сторони внесли зміни до п. 9.3 Договору та виклали його в наступній редакції: « 9.3. Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2014 р.».

Як вбачається з матеріалів справи позивачем на виконання умов Договору було передано відповідачу товар, проте відповідачем зобов'язання з його оплати було виконано не належним чином у зв'язку із чим за ним виникла заборгованість у розмірі 1 551 591,24 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документа встановленні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», якою передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, вказаний Закон передбачає обов'язковим реквізитом первинного документа підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В якості первинного документу в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» позивачем в підтвердження факту здійснення поставки товару відповідачу надано податкові накладні, які відображають факт здійснення відповідачу поставки товару на підставі Договору №1-СОМ/28 від 08.06.2012 р.

За таких обставин, суд приймає надані позивачем копії податкових накладних як належні та допустимі доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що засвідчують факт отримання товару відповідачем.

Про належне виконання позивачем зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов Договору щодо поставки товару.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.2 Договору, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за отриманий товар на протязі трьох банківських днів з моменту поставки товару.

Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 1 551 591,24 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача грошових коштів у розмірі 1 551 591,24 грн. на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ «Центр «Укрстандарт» обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про стягнення з ТОВ «Центр «Укрстандарт» заборгованості у розмірі 1 551 591,24 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 602 017,40 грн., інфляційних у розмірі 631 609,03 грн. та 3% річних у розмірі 24 740,44 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.01.2015 р. по 13.07.2015 р.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що в разі прострочення виконання покупцем своїх зобов'язань відповідно до розділу 4 цього договору, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві пеню з розрахунку 0,2% від суми несвоєчасно сплачених коштів за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки, як встановлено судом, позивач здійснює розрахунок пені у строк, що перевищує строк, визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Встановлення іншого строку нарахування штрафних санкцій сторонами в договорі не погоджено.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 602 017,40 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

При цьому, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України № 62-97 р. від 03.04.1997 р.

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції, 3% річних та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 24 740,44 грн. - 3% річних, 631 609,03 грн. - збитків від інфляції, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст.ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр «Укрстандарт» (03186, м. Київ, вул. Мартиросяна, 19; ідентифікаційний код 35507035) на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1; ідентифікаційний код 37243279) основний борг у розмірі 1 551 591 (один мільйон п'ятсот п'ятдесят одна тисяча п'ятсот дев'яносто одна) грн. 24 коп., інфляційні втрати у розмірі 631 609 (шістсот тридцять одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 24 740 (двадцять чотири тисячі сімсот сорок) грн. 44 коп. та судовий збір у розмірі 44 158 (сорок чотири тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 81 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано - 13.10.2015 р.

Суддя В.О. Демидов