Рішення

від 20.10.2015 по справі 911/3426/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2015 р. Справа № 911/3426/15

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства В«ТаращаплемсільрибгоспВ»

до Таращанської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного підприємства В«УкррибаВ»

про визнання недійсним акту

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1 (дов. б/н від 12.01.2015);

від відповідача не з'явились;

від третьої особи ОСОБА_2 (дов. №11-13/117 від 24.11.2014).

Обставини справи:

В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/3426/15 за позовом Приватного акціонерного товариства В«ТаращаплемсільрибгоспВ» (далі - позивач) до Таращанської міської ради (далі - відповідач), за участю третої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного підприємства В«УкррибаВ» (далі - третя особа) про визнання недійсним акту.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.08.2015 порушено провадження по справі №911/3426/15 та призначено її до розгляду на 10.09.2015.

10.09.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшов супровідний лист №835 від 09.09.2015 (вх. №21076/15) з наданими до залучення документами, серед яких, зокрема, відзив на позов №834 від 09.09.2015, згідно якого заперечив проти задоволення позову.

10.09.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшов супровідний лист №09/09-15 від 09.09.2015 (вх. №21079/15) з документами для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали від 10.08.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи Державне підприємство В«УкррибаВ» , розгляд справи відкладено на 01.10.2015.

30.09.2015 до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшли письмові пояснення №30/09-15 від 30.09.2015 (вх. №23196/15).

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.10.2015 продовжено строк вирішення спору у справі №911/3426/15 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 20.10.2015.

20.10.2015 до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання №849 від 12.10.2015 (вх. №24607/15), згідно якого просив відкласти розгляд справи.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

У судовому засіданні 20.10.2015 представник позивача підтримав позов повністю, представник третьої особи заперечив проти задоволення позову.

Представник відповідача в судове засідання 20.10.2015 не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та до канцелярії господарського суду Київської області надав клопотання про відкладення розгляду справи №849 від 12.10.2015 (вх. №24607/15).

Розглянувши у судовому засіданні 20.10.2015 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про його відхилення з огляду на наступне.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського сулу України №18 від 26.12.2011 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК . Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З огляду наведеного, а також враховуючи ненадання суду належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України , що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити представника у судове засідання 20.10.2015, судом у задоволенні зазначеного клопотання відповідача відмовлено.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

09.11.2001 відповідно до рішення виконкому Таращанської міської ради народних депутатів від 31.08.2001 Відкритому акціонерному товариству В«ТаращасільрибгоспВ» видано Державний акт на право постійного користування землею площею 160,9588 га в межах згідно з планом землекористування. Зазначений державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №48.

Рішенням Таращанської міської ради №241-16-VI від 24.02.2012 В«Про надання дозволу на виготовлення землевпорядної документації щодо користування земельними ділянкамиВ» надано, зокрема, дозвіл Державному підприємству В«УкррибаВ» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками для догляду за гідротехнічними спорудами та рибогосподарських потреб, орієнтовною площею 160,9588 га.

Рішенням Таращанської міської ради №413-29-VI від 26.02.2013 В«Про затвердження документації із землеустрою та оформлення права користування земельними ділянкамиВ» , зокрема, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП В«УкррибаВ» для догляду за гідротехнічними спорудами та рибогосподарських потреб площею 160,8235 га в адміністративних межах Таращанської міської ради, передно у постійне користування ДП В«УкррибаВ» земельні ділянки площею 160,8235 га, в т.ч.: земельну ділянку нагульного ставу В«РусловийВ» , ставів-риборозплідників № 1-3 загальною площею 83,3458 (кадастровий номер 3224410100:03:003:0002); земельну ділянку виросних ставків В«ВернигорщинаВ» , №1-5 загальною площею 27,6357 (кадастровий номер 3224410100:01:191:0047); земельну ділянку нагульного ставу В«ГлибічокВ» , зимувальних ставків - № 1-5 загальною площею 49,8420 (кадастровий номер 3224410100:03:003:0002); для догляду за гідротехнічними спорудами та рибогосподарських потреб в адміністративних межах Таращанської міської ради.

Таким чином, ділянка була поділена на три різні земельні ділянки, яким були присвоєні відповідні кадастрові номери.

Як зазначає позивач, з його користування була вилучена зазначена земельна ділянка, в той час як ним не приймалось жодних рішень, а також не вчинялось жодних дій щодо відмови від права постійного користування ділянкою, так само як і йому не було відомо про існування обставин, пов'язаних із примусовим позбавленням такого права в установленого законом порядку.

Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X В«Перехідні положенняВ» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу X В«Перехідні положенняВ» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України В«Про земельну реформуВ» від 18 грудня 1990 року N 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Так, вищезгаданим рішенням, зокрема, було зазначене наступне:

Відповідно до частини другої статті 8 Основного Закону України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).

За Конституцією України кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частини перша, друга, четверта статті 41).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 Кодексу).

Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зазначене рішення Конституційного Суду, в сукупності із наведеними нормами законодавства, підтверджує той факт, що юридичні особи та громадяни можуть бути позбавлені законно набутого права постійного користування земельними ділянками виключно на підставах, визначених законом, при цьому, зміни законодавства, що передбачають інший суб'єктний склад осіб, що можуть набувати у постійне користування земельні ділянки, не можуть бути підставою для такого позбавлення.

Водночас, відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає зокрема те, що позивач в позовній заяві не зазначив які саме законодавчі норми були порушені при прийнятті оскаржуваних пунктів рішень Таращанської міської ради та яке відношення має позивач до ВАТ В«ТаращасільрибгоспВ» , якому згідно державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ №001349 від 09.11.2001 надано право на постійне користування спірною земельною ділянкою площею 160,9588 га.

Суд не погоджується з наданими запереченнями відповідача з огляду на наступне.

Правонаступництво - це процес переходу прав і обов'язків одного учасника правовідносин до іншого (правонаступника). Важливою особливістю правонаступництва є збереження первісного предмета правовідносин та їх суті.

Відповідно до підпункту другого пункту п'ятого Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" приведення діяльності у відповідність із нормами цього Закону, статутів та внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у тому числі зміна найменування акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, не є перетворенням та не потребує застосування процедури припинення.

З прийняттям Закону України В«Про акціонерні товаристваВ» , відкриті акціонерні товариства та закриті акціонерні товариства повинні привести свою діяльність у відповідність із цим Законом.

Згідно з п. 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» заприписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Отже, судом встановлено, що ПрАТ В«ТаращаплемсільрибгоспВ» є правонаступником ВАТ В«ТаращасільрибгоспВ» , оскільки відповідно до Закону України В«Про акціонерні товаристваВ» відбулась лише зміна назви юридичної особи у зв'язку з приведенням до норм чинного законодавства, при цьому ідентифікаційний код юридичної особи зберігся, припинення юридичної особи ВАТ В«ТаращасільрибгоспВ» не відбувалось.

Крім того, відповідно до абз. 3, 5 Листа Державного агентства земельних ресурсів від 26.08.2014 р. N 18-28-0.17-10244/2-14 В«Про надання роз'ясненьВ» зазначено наступне.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Пунктом 10 встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ПрАТ В«ТаращаплемсільрибгоспВ» є належним користувачем земельної ділянки, зазначеної в державному акті на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

При цьому, відповідно до пункту В«еВ» статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Крім того, суд наголошує, що у відповідності до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, обов'язковими умовами набуття третьою особою права постійного користування земельними ділянками є набуття третьою особою саме права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (в т.ч. на гідротехнічні споруди), що розташовані на зазначених земельних ділянках, докази на що суду не надано; припинення права постійного користування позивача у визначеному законом порядку та на підставі відповідного розпорядчого акту відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на даний момент не містить записів щодо державної реєстрації об'єктів нерухомого майна - гідротехнічних споруд, розміщених на спірних земельних ділянках, а також відомостей про їх власника.

Разом із тим, враховуючи, що третя особа, якій оспорюваними актами надано право землекористування, за своєю організаційно-правовою формою та формою власності є державним підприємством, таким чином потребує з'ясування правовий режим належного їй майна.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Державне підприємство В«УкррибаВ» віднесено до сфери управління Державного агентства рибного господарства України.

Таким чином, вищевказані гідротехнічні споруди можуть перебувати лише у власності держави, а не ДП В«УкррибаВ» , за котрим воно закріплюється на праві господарського відання, отже в даному випадку норми ст. 120, 141, 116 ЗК України не могли бути застосовані відповідачем як правові підстави для передачі вищевказаних земельних ділянок третій особі.

Крім того, у своєму відзиві відповідач звертає увагу на те, що наказом Державного департаменту рибного господарства від 13.05.2004 року № 109 В«Про затвердження акту приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ЗАТ В«ТараіцаплемсільрибгоспВ» вищевказані споруди були передані на баланс ДП В«УкррибаВ» , що додатково підтверджує відсутність у ДП В«УкррибаВ» права власності на зазначені об'єкти, оскільки поняття передачі майна на баланс не є тотожним набуттю права власності на нього.

Приписами статей 202 , 215 , 203 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до положень статей 13 , 14 Конституції України , статей 177 , 181 , 324 Цивільного кодексу України , статті 148 Господарського кодексу України , земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Приписами статей 3 , 7 , 9 , 19 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям;

До відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу ;

Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Статтями 22 , 23 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Такий порядок встановлений, зокрема, нормами ч. 1, 2, 10 ст. 149 ЗК України, відповідно до яких земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України. Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У разі незгоди землекористувача із вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Суду не надано доказів, що були прийняті рішення щодо вилучення у позивача спірних земельних ділянок або припинення його права постійного користування, крім того, згоди на таке вилучення позивачем не надавалась.

Згідно пункту г ч. 3 ст. 152 Змельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Пунктом 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 В«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органівВ» Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення Таращанської міської ради №241-16-VI від 24.02.2012, зокрема п. 2, та рішення Таращанської міської ради №413-29-VI від 26.02.2013, зокрема п. 1, були прийняті з порушенням норм законодавства, без встановленого законом порядку вилучення земель із постійного користування та без згоди постійного землекористувача.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи те, що оскаржувані рішення були прийняті з порушенням порядку, встановленого приписами Земельного кодексу України, з огляду на відсутність нотаріально засвідченої письмової згоди земелекористувача на вилучення земель, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсними пункту 2 підпунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 та 2.6 рішення Таращанської міської ради №241-16-VI від 24.02.2012 В«Про надання дозволу на виготовлення землевпорядної документації щодо користування земельними ділянкамиВ» та пункту 1, підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 рішення Таращанської міської ради №413-29-VI від 26.02.2013 В«Про затвердження документації із землеустрою та оформлення права користування земельними ділянкамиВ» підлягають задоволенню як такі, що доведені позивачем та не спростовані у встановленому порядку відповідачем.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 2, підпункти 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 рішення Таращанської міської ради №241-16-VI від 24.02.2012 В«Про надання дозволу на виготовлення землевпорядної документації щодо користування земельними ділянкамиВ» .

3. Визнати недійсним пункт 1, підпункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 рішення Таращанської міської ради №413-29-VI від 26.02.2013 В«Про затвердження документації із землеустрою та оформлення права користування земельними ділянкамиВ» .

4. Стягнути з Таращанської міської ради (09500, Київська область, Таращанський район, м. Тараща, вул. Шевченка, буд. 7; ідентифікаційний код: 04054955) на користь Приватного акціонерного товариства В«ТаращаплемсільрибгоспВ» (09500, Київська область, Таращанський район, м. Тараща, вул. Піонерська, буд. 44А; ідентифікаційний код: 30228338) 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень) 00 коп. судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 04.11.2015

Суддя В.М. Антонова