Постанова

від 03.11.2015 по справі 916/2072/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2015 р.Справа № 916/2072/15 Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Мирошниченко М.А. (доповідач) , Лашина В.В. і Воронюка О.Л.,

(склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу та перерозподілів справ між суддями)

при секретарі судового засідання - Станковій І.М.

за участю представників:

ТОВ „А-Ріалті" - Правдюк В.М.(на підставі доручення),

ПП „Ренесанс-7" - Супруненкно В.І. (керівник),

Одеської обласної державної адміністрації - не з'явився,

ПАТ «Альфа Банк» - Дубров Д.Г. (на підставі доручення),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „А-Ріалті"

на рішення господарського суду Одеської області від 03.08.2015 р. по справі № 916/2072/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „А-Ріалті"

до Приватного підприємства „Ренесанс-7"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ПАТ «Альфа Банк»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Одеської обласної державної адміністрації

про стягнення 2 852 910,13 грн.,

ВСТАНОВИВ:

19.05.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „А-Ріалті" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Приватного підприємства „Ренесанс- 7" (далі відповідач) про стягнення заборгованості в загальному розмірі 2141888,30 грн., яка складається із:

- заборгованості із орендної плати в сумі 270 000 грн.;

-заборгованості із компенсації вартості спожитої електричної енергії в сумі 1325559,68 грн. в т.ч.: за активну електроенергію в сумі 863299,02грн. ( з них за 2014рік -300515.42грн. без ПДВ: за 2015 рік 418900,42грн.без ПДВ); перевищення дог. величин споживання е/е-405389,22грн.; послуга внаслідок перетікання реактивної електроенергії -523,05 грн.;ПДВ на послугу внаслідок перетікання реактивної електроенергії - 104,60грн.; пеня - 19 654,10грн.; індекс інфляції -34 895,21грн.; 3%річних - 1694,48грн.);

- неустойки у розмірі подвійної орендної плати за неповернення орендованого майна після закінчення дії договору за 120 днів в період з 01.01.2015р. по 30.04.2015р. в сумі 341 332,80 грн.

- пені в сумі 56 926,55 грн. за прострочення сплати орендної плати;

- штрафу в сумі 50 000 грн. за прострочення сплати орендної плати більше одного місяця;

- трьох відсотків річних в сумі 4 563,30 грн. нарахованих на суму заборгованості по орендній платі;

- збитків від інфляції в сумі 93 505,97 грн. нарахованих на суму заборгованості по орендній платі;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував прийняті на себе за договором оренди № 19/05-14 від 19.05.2014 р. зобов'язання щодо своєчасного та в повному обсязі внесення орендної плати, компенсації витрат позивача на постачання електричної енергії до орендованого майна, а також своєчасного повернення орендованого майна після закінчення терміну дії вказаного договору оренди. (а.с. 5-10, т.1)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.05.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №916/2072/15. (а.с.1,т.1)

19.05.2015 р. позивач до місцевого господарського суду надав заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти в сумі 2 141 888,30 грн., які знаходяться на банківських рахунках, що належать відповідачу (а.с. 43-44,т.1)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.06.2015 р. вказану заяву задоволено, накладено арешт на грошові кошти відповідача, що знаходяться на його розрахункових рахунках у банківських установах, в межах суми позовних вимог та понесених позивачем судових витрат в загальному розмірі 2186553,07 грн. (а.с.85-88, т.1)

Відповідачем до суду подано клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Одеську обласну державну адміністрацію. (а.с. 96,т.1)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.06.2015 р. залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Одеську обласну державну адміністрацію. (а.с. 99,т.1)

19.06.2015 р. до суду першої інстанції відповідач подав заяву про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.06.2015 р. вищевказану заяву відповідача задоволено,скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 03.06.2015р. по справі № 916/2072/15. (а.с. 162,т.1)

13.07.2015 р. (вх.№2-3849/15) позивач до місцевого господарського суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд: виселити ПП „Ренесанс-7" із комплексу - цілісного майнового комплексу дитячого санаторію „Сперанца", що розташований за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, пров. Шаболатський, 1, загальною площею 13 503,20 кв.м., що складається з наступного майна: адміністративна будівля - А, загальною площею 912,0 кв.м., ізолятор - Б, загальною площею 572,4 кв.м., теплиця - В, загальною площею 48,7 кв.м., корпус - Г, загальною площею 9164,1 кв.м., підвал - Г1, загальною площею 992,5 кв.м., підвал ГЗ, загальною площею 1687,9 кв.м., котельня - Д, загальною площею 52,2 кв.м., майстерня - Є, загальною площею 73,4 кв.м.;

- стягнути з ПП „Ренесанс-7" на користь ТОВ „А-Ріалті" заборгованість за договором оренди нерухомого майна № 19/05-14 від 19.05.2014 р. в сумі 270 000 грн., заборгованість зі сплати електроенергії в сумі 1 837 728,41 грн., передбачені договором оренди штрафні санкції, збитки у зв'язку із невиконанням зобов'язань, інфляційного збільшення заборгованості, трьох відсотків річних в сумі 743 181,72 грн., всього 2 852 910,13 грн. заборгованості та штрафних санкцій;

- стягнути з ПП „Ренесанс-7" на користь ТОВ „А-Ріалті" господарські витрати у вигляді судового збору в розмірі 42 837,77 грн. (за подачу позову), 1827,00 грн. (за подачу заяви про забезпечення позову) та 14220,44 грн. (за подачу заяви про збільшення позовних вимог) всього 58 885,21 грн. (а.с. 168-170, т.1)

27.07.2015 р. відповідач до місцевого господарського суду подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що в приміщенні об'єкту оренди знаходяться внутрішні переселенці з АТО та інваліди, на яких не поширюється статус «третіх осіб», вони там знаходяться на підставі укладеного між ПП «Ренесанс-7» та Департаментом соціального захисту населення, який є структурним підрозділом Одеської обласної державної адміністрації договору.

Позивач не надав будь-яких доказів які підтверджували б порушення правил пожежної безпеки.

Відповідач також зазначає, що позивач наполягає на стягненні компенсації, посилаючись на договір «про компенсацію витрат у зв'язку із наданням комунальних послуг» від 11.07.2014 р., проте підтверджень сплати позивачем суми у розмірі 1 325 539,68 грн. в матеріалах справи не має. Також відповідач стверджує, що він основну суму боргу у розмірі 200 000,00 грн. сплатив позивачу (надаються платіжні документи), а тому спір між сторонами щодо стягнення боргу за орендну плату відсутній.

Крім того відповідач зазначив, що керівник позивача, відповідно до витягу з ДРЮО, наданого представниками позивача, має право вчиняти від імені підприємства правочини, які не перевищують загальної суми 100 000,00 грн. Таким чином, укладання договору, позовні вимоги та клопотання щодо арешту коштів, які в загальній сумі перевищують розміри в 100000,00 грн. - є незаконними. (а.с. 201-205, т.1)

03.08.2015р.(вх.№19633/15) позивач до місцевого господарського суду подав пояснення в яких уточнив заявлені позовні вимоги та просив стягнути з відповідача:

- неустойку, у розмірі подвійної орендної плати за неповернення орендованого майна після закінчення дії договору, за 212 днів за період з 01.01.2015р. по 31.07.2015р. в розмірі 603 021,28 грн.;

- пеню в сумі 68 358,13 грн. за прострочення сплати орендної плати;

- три відсотки річних в сумі 4659,46 грн. за період 31.08.2014р. по 15.07.2015р. нарахованих на суму заборгованості по орендній платі;

- збитки від інфляції в сумі 123 710,26 грн. за період 31.08.2014р. по 30.05.2015р. нарахованих на суму заборгованості по орендній платі;

- штраф в сумі 50000 грн., за прострочення сплати орендної плати більше 1 місяця;

- заборгованість зі сплати електроенергії за період з жовтня 2014р. по квітень 2015р.в сумі 1839 728, 41 грн. ( в т.ч.: заборгованість за активну електроенергію в сумі 980 068,38 грн.; заборгованість за перевищення дог. величин споживання електроенергії - 440725,37грн.; заборгованість за перетікання реактивної електроенергії -743.19грн. грн.; пеня - 145 397.22 грн.; індекс інфляції - 270 829,15 грн.; 3%річних - 1965,10грн.);

- господарські витрати у вигляді судового збору в розмірі 42837,77грн. (за подачу позову)+1827,00грн.(за подачу заяви про забезпечення позову) + 13220,44грн. (за подачу заяви про збільшення позовних вимог)+1218,00грн. (за подачу заяви про виселення), а всього 60103.21грн. (а.с. 215-221 т.1)

03.08.2015 р. господарським судом Одеської області було прийнято рішення по цієї справі, зі змісту якого вбачається наступне.

По-перше, місцевий господарський суд, з посиланням на приписи ГПК України не прийняв до розгляду заяву позивача про „збільшення позовних вимог" від 13.07.2015 р. (вх.№2-3849/15) в частині виселення відповідача із комплексу - цілісного майнового комплексу дитячого санаторію „Сперанца", що розташований за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, пров. Шаболатський, 1, загальною площею 13 503,20 кв.м.

Обґрунтовуючи відмову в прийнятті до розгляду заяви у вищевказаній частині суд зазначив, що ця заява є такою, що спрямована зокрема на пред'явлення додаткової позовної вимоги - про виселення відповідача із майнового комплексу дитячого санаторію „Сперанца", яка є самостійним предметом спору, що не передбачено положеннями процесуального закону, в зв'язку з чим , у названій частині заяву позивача слід розцінювати як пред'явлення окремих самостійних матеріально-правових вимог до ПП „Ренесанс-7", прийняття яких до розгляду суперечить вимогам закону.

По - друге, суд в межах цієї справи розглядав позовні вимоги позивача з урахування його письмових пояснень від 03.08.2015р.(вх.№19633/15) про збільшення позовних вимог,а саме про стягнення на користь позивача з відповідача:

- заборгованості по орендні платі в розмірі 270 000 грн .

неустойки, у розмірі подвійної орендної плати за неповернення орендованого майна після закінчення дії договору, за 212 днів за період з 01.01.2015р. по 31.07.2015р. в розмірі 603 021,28 грн.;

- пені в сумі 68 358,13 грн. за прострочення сплати орендної плати;

- трьох відсотків річних в сумі 4659,46 грн. за період 31.08.2014р. по 15.07.2015р. нарахованих на суму заборгованості по орендній платі;

- збитків від інфляції в сумі 123 710,26 грн. за період 31.08.2014р. по 30.05.2015р. нарахованих на суму заборгованості по орендній платі;

- штрафу в сумі 50000 грн., за прострочення сплати орендної плати більше 1 місяця;

- заборгованості зі сплати електроенергії за період з жовтня 2014р. по квітень 2015р.в сумі 1839 728, 41 грн. (в т.ч.: заборгованість за активну електроенергію в сумі 980068,38 грн.; заборгованість за перевищення дог. величин споживання електроенергії - 440725,37грн.; заборгованість за перетікання реактивної електроенергії -743.19грн. грн.; пеня - 145397.22 грн.; індекс інфляції - 270 829,15 грн.; 3%річних - 1965,10грн.);

- господарських витрат у вигляді судового збору в розмірі 42837,77грн. (за подачу позову)+1827,00грн.(за подачу заяви про забезпечення позову) + 13220,44грн. (за подачу заяви про збільшення позовних вимог)+1218,00грн. (за подачу заяви про виселення), а всього 60103.21грн.

З наслідками цього розгляду місцевий господарський суд :

- припинив провадження у справі в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 220000 грн., та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 50000 грн., обґрунтувавши припинення провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 220000 грн., тим, що ця частина заборгованості із орендної плати була погашена після порушення провадження у даній справі, а відмову в задоволенні стягнення заборгованості в розмірі 50 000грн. тим, що ця частина заборгованості була погашена відповідачем ще до моменту пред'явлення даного позову.

Решту позовних вимог суд задовольнив частково, а саме:

стягнув з відповідача на користь позивача:

три відсотки річних в сумі 4659 грн. 46 коп., тобто в повному заявленому позивачем обсягу;

збитки від інфляції в сумі 106 959 грн. 59 коп., тобто частину заявленого позивачем обсягу;

пеню в сумі 42336 грн. 99 коп. тобто частину заявленого позивачем обсягу ;

штраф в сумі 50 000 грн. 00 коп. тобто в повному заявленому позивачем обсягу;

судовий збір в сумі 8750 грн. 62 коп. тобто частину заявленого позивачем обсягу.

А в решті позовних вимог а саме в стягненні неустойки, у розмірі подвійної орендної плати за неповернення орендованого майна після закінчення дії договору, в розмірі 603 021,28 грн., заборгованості зі сплати електроенергії сумі 1839 728, 41 грн. та частини збитків від інфляції, пені та судового збору відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення збитків від інфляції місцевий суд послався на приписи норм чинного законодавства України, здійснив власний розрахунок та дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 106959,59 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача 50000 грн. штрафу на підставі умов укладеного між сторонами договору оренди № 19/05-14 від 19.05.2014 р., суд першої інстанції зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах допустив порушення власних зобов'язань щодо внесення орендної плати на термін більш ніж один місяць, а тому вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 50000 грн. є обґрунтованими.

Що стосується розрахунку пені, здійсненого позивачем, господарський суд дійшов висновку про допущення позивачем низки помилок при його здійсненні, які складаються з наступного. Так, позивачем не було враховано, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій у спірних правовідносинах має припинятись через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, оскільки умови договору оренди №19/05-14 від 19.05.2014р. не містять застережень про зворотне. Таким чином стягненню підлягає пеня у розмірі 42336,99 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача неустойки за прострочення зобов'язання щодо своєчасного повернення об'єкту оренди, суд зазначив наступне.

Першочерговим питанням, яке має значення для застосування до орендаря неустойки у вигляді подвійної орендної плати з підстав, визначених п. 7.9 договору оренди № 19/05-14 від 19.05.2014 р. та ст. 785 ЦК України, є встановлення факту припинення дії відповідного договору оренди. Оскільки на момент вирішення даного спору договір оренди № 19/05-14 від 19.05.2014р. є чинним, викладене унеможливлює застосування до відповідача визначеної п. 7.9 даної угоди та ст. 785 ЦК України відповідальності у вигляді неустойки в розмірі подвійної орендної плати за порушення терміну повернення орендованого майна, що має наслідком необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у названій частині.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати електроенергії в сумі 1839728,41 грн., суд зазначив, що передумовою для відшкодування на користь управленої сторони збитків, що непов'язані з упущеною вигодою, є їх реальність, тобто здійснення відповідних витрат чи втрата майна, або необхідність зробити витрати для відновлення порушеного права.

Так, заборгованість за електричну енергію, що стягується ПАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" в межах справи № 910/13987/15, яка перебуває в провадженні господарського суду міста Києва, є спірною сумою заборгованості, що включає в себе не лише суму основного боргу, а й штрафні санкції та інші додаткові платежі, і вказана сума не була виплачена ТОВ „А-Ріалті" в добровільному порядку, у зв'язку із чим, такі вимоги не можуть вважатись збитками, оскільки відповідні витрати фактично не були зроблені позивачем.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення позивачем будь-яких виплат з приводу погашення заборгованості за електричну енергію в загальній сумі 1839728,41 грн., яка нарахована ПАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" відповідно до договору на постачання електричної енергії № 1179 від 11.07.2014р., у суду відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку відшкодування відповідних витрат на користь позивача, що має наслідком необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача у названій частині. (а.с. 227-239)

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням місцевого господарського суду позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у який просив скасувати рішення господарського суду Одеської області від 03.08.2015 р. по справі №916/2072/15 в частині відмови від задоволення позовних вимог про стягнення неустойки за прострочення зобов'язання щодо своєчасного повернення об'єкту оренди, сплати заборгованості зі сплати електроенергії в сумі 1837728,41 грн., виселення відповідача із об'єкту оренди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь:

- неустойку за прострочення зобов'язання щодо своєчасного повернення об'єкту оренди за договором оренди нерухомого майна № 19/05-14 від 19.05.2014 р. в сумі 603 021,28 грн..

- заборгованість зі сплати електроенергії 1 839 728,41 грн.,

- виселити відповідача з цілісного майнового комплексу дитячого санаторію «Сперанца», що розташований за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, пров. Шаболатський, 1, загальною площею 13503,20 кв.м.,

- стягнути з відповідача на його користь господарські витрати у вигляді судового збору в розмірі 42 837,77 грн. (за подачу позову) + 1 827,00 грн. (за подачу заяви про забезпечення позову) + 14 220,44 грн. (за подачу заяви про збільшення позовних вимог) + 1218,00 (за подачу заяви про виселення), всього 60 103,21 грн. (шістдесят тисяч сто три гривні 21 коп.).

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначив, що договір який є припиненим не може бути пролонгований, а висновок суду першої інстанції про продовження дії договору оренди на той самий строк, на який його було укладено, (на 225 календарних днів, тобто до 13.08.2015 р.) є необґрунтований та здійснений на підставі неповного з'ясування обставин справи. Окрім того, судом не досліджувався факт несплати орендної плати за період з 01.01.2015р. по день винесення рішення, не звернуто уваги на докази, надані позивачем, а саме вимогу про припинення дії Договору оренди, яка була направлена 12.05.2015 р. відповідачу разом з підписаним з боку позивача Актом повернення комплексу, оскільки орендна плата за Договором станом на 12 травня 2015року не сплачувалась 8 місяців поспіль.

Винесенням даного рішення суд першої інстанції обмежив права позивача, оскільки вже виніс рішення між одними й тими ж сторонами, з одного предмету спору, з тих самих підстав, тобто позивач не зможе більше звернутися до суду з позовом про стягнення орендної плати з відповідача за Договором оренди.

Скаржник послався на укладений між ним та ПАТ «Альфа Банк» договір іпотеки № 601/14, предметом якого є цілісний майновий комплекс дитячого санаторію «Сперанца», розташований за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, пров. Шаболатський, 1, загальною площею 13503,20 кв.м., (надалі - «Комплекс»), що є предметом Договору оренди, який є предметом поточного судового розгляду. Скаржник зазначає, що він не мав наміру продовжувати дію договору оренди, він не звертався до іпотекодержателя за дозволом на укладання чи продовження дії договору оренди.

Висновок суду першої інстанції стосовно продовження дії Договору оренди суперечить законним інтересам Іпотекодержателя Комплексу - ПАТ «Альфа-Банк».

Скаржник наполягає на тому, що для сплати відповідачем спожитих ним комунальних послуг достатньо виставлення йому позивачем рахунку, а надання документів, підтверджуючих послуг позивачем, не є обов'язковим та обов'язковість таких дій не визначалась умовами договору оренди під час його укладання. Договір компенсації було укладено через 2 місяця після укладення договору оренди, а саме укладення такого договору фактично не пов'язане із орендними відносинами.

Крім того посилаючись на приписи норм чинного законодавства України скаржник, зазначив, що суд першої інстанції порушив його процесуальне право, а саме не викликав сторони до суду для розгляду заяви відповідача про скасування заходів забезпечення позову та виніс ухвалу без їх виклику, а також відмовляючи у задоволенні заяви про збільшення суми позовних вимог, суд зазначив лише у судовому рішенні.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суд від 31.08.2015 р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: Мирошниченко М.А. (доповідач), Воронюк О.Л. та Лашин В.В. та призначено до розгляду на 13.10.2015 р. о 10:30 год., про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

05.10.2015 р. від скаржника (позивача) до суду надійшло клопотання про участь у судому засіданні режимі відеоконференції.

05.10.2015 р. від скаржника до суду надійшло клопотання про залучення в розгляді справи в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суд від 06.10.2015 р. клопотання скаржника про проведення судового засідання у режимі відеоконференції задоволено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 13.10.2015 о 09:15 год. Доручено господарському суду м. Києва забезпечити проведення судового засідання по справі №916/2072/15 розгляд якої призначено на 13 жовтня 2015 р. о 09:15 год., в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду м. Києва. Додатково визначено, у разі необхідності відкладення розгляду справи, іншу дату - 03.11.2015 р. об 11:00 год., про що учасники процесу були повідомлені належним чином.

У зв'язку з хворобою судді Воронюка О.Л. визначення судді який буде примати участь у розгляді справи замість судді Воронюка О.Л. було передано на повторний автоматичний перерозподіл справ між суддями в процесі якого було визначено що участь у розгляді справи буде приймати суддя Богатир К.В.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „А-Ріалті" на рішення господарського суду Одеської області від 03.08.2015 р. по справі № 916/2072/15 прийнято до провадження в новому, з урахування часткового повторного автоматичного перерозподілу, складі суддів: Мирошниченко М.А. (доповідач), Богатир К.В. та Лашин В.В.

Судове засідання 13.10.2015 р. велось в режимі відео конференції технічне забезпечення якої здійснювалось господарським судом м. Києва.

Представники відповідача та третьої особи - Одеської обласної державної адміністрації в судове засідання 13.10.2015р. не з'явились, хоча були повідомлені про час дату і місце розгляд справи, вт. ч. про зміну часу її розгляду, належним чином.

Суд задовольнив письмове клопотання скаржника (вх.4296/15 від 12.10.2015р. про залучення до справи додаткових доказів, а саме лист Одеської обласної державної адміністрації №4655/02-17/02/6441 від 24.09.2015р. з додатками на 8 аркушах, оскільки цей лист-відповідь було отримано ним після ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, тобто він не мав можливості з цих причин надати його суду першої інстанції.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 р. задоволено клопотання скаржника про залучення по участі у розгляді справи в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» та відкладено, у зв'язку з цим та нез'явленням представників відповідача та третьої особи - Одеської обласної державної адміністрації, розгляд справи на 03.112015р. об 11 00, про що всі учасники процесу, в т.ч. залучена третя особа - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», згідно приписів ст.98 ГПК України були повідомлені належним чином.

У зв'язку з відбуттям судді Богатиря К.В. у відрядження і не можливість у зв'язку з цим приймати участь у розгляді справи 03.11.2015р. визначення судді який буде примати участь у розгляді справи замість цього судді було передано на повторний автоматичний перерозподіл справ між суддями в процесі якого було визначено, що участь у розгляді справи буде приймати суддя Воронюк О.Л.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.11.2012р. апеляційну скаргу ТОВ „А-Ріалті" на рішення господарського суду Одеської області від 03.08.2015 р. по справі № 916/2072/15 прийнято до провадження в новому (зміненому), з урахування часткового повторного автоматичного перерозподілу, складі суддів: Мирошниченко М.А.(доповідач) Лашина В.В. та Воронюка О.Л.

Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити рішення суду першої інтонації без змін, а скаргу - без задоволення.

Судове засідання 13.10.2015р. велось в режимі відео конференції, технічне забезпечення якої здійснювалось господарським судом м. Києва.

Представник третьої особи - Одеської обласної державної адміністрації в судове засідання 3.11.2015р. не з'явився, хоча був повідомлений про час дату і місце розгляд справи належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, про причини свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи вказані обставини та думку інших учасників процесу суд прийняв рішення про розгляд справи за відсутністю Одеської обласної державної адміністрації.

Колегія суддів, з урахуванням думки представників позивача та третьої особи, відхилила клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом міста Києва справи № 910/13987/15, оскільки розгляд цієї справи не унеможливлює розгляду Одеськім апеляційним господарським судом справи №916/2072/15.

Колегія суддів, з урахуванням думки представника позивача та третьої особи, відхилила клопотання представника відповідача про витребування у позивача додаткових доказів, оскільки відповідач не заявляв таке клопотання в суді першої інстанції і позивач заперечує проти цього клопотання, оскільки вважає, що надав суду всі необхідні докази, які підтверджують його позицію.

Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих суду просив суд задовольнити апеляційну скаргу. скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позов в повному обсягу.

Представник ПТА «Альфа-Банк» в усних поясненнях наданих суду підтримав позицію представника скаржника.

Представник відповідача в усних поясненнях наданих суду просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно приписів ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивні частини постанови.

Переглянувши згідно приписів ст. 101 ГПК України справу повторно, в повному обсягу, заслухавши усні пояснення учасників процесу, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи та це встановлено місцевим господарським судом 19.05.2014р. між позивачем ТОВ „А-Ріалті" (Орендодавець) та відповідачем ПП „Ренесанс-7" (Орендар) було укладено договір оренди № 19/05-14, (далі Договір оренди) у відповідності до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у платне строкове користування (в оренду) для розміщення закладу рекреації цілісний майновий комплекс дитячого санаторію „Сперанца", що розташований за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, пров. Шаболатський, 1, загальною площею 13 503,20 кв.м., що складається з наступного майна: адміністративна будівля - А, загальною площею 912,0 кв.м., ізолятор - Б, загальною площею 572,4 кв.м., теплиця - В, загальною площею 48,7 кв.м., корпус - Г, загальною площею 9164,1 кв.м., підвал - Г1, загальною площею 992,5 кв.м., підвал ГЗ, загальною площею 1687,9 кв.м., котельня - Д, загальною площею 52,2 кв.м., майстерня - Є, загальною площею 73,4 кв.м., (далі Комплекс), схема розташування якого наведена в додатку № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною. Комплекс надається в оренду разом із обладнанням та іншим рухомим майном, перелік якого наведений в додатку № 2 до цього договору, що є його невід'ємною частиною .

Мета оренди: для розміщення закладу рекреації.

Відповідно до п.п. 4.1 - 4.3 договору Оренди загальний розмір орендної плати за оренду комплексу за строк оренди складає 266 666,60 грн., крім того ПДВ 53 333,33 грн., всього 320 000 грн. Орендна плата сплачується Орендарем згідно із графіком, наведеним у п. 4.3 договору, в строк до 30 числа відповідного місяця, шляхом її безготівкового перерахування на поточний рахунок Орендодавця, зазначений в розмірі „Реквізити і підписи сторін" цього договору. Графік орендної плати: платіж в сумі 50 000 грн. з урахуванням ПДВ в строк до 30.06.2014р.; платіж в сумі 50 000 грн. з урахуванням ПДВ в строк до 30.07.2014р.; платіж в сумі 50 000 грн. з урахуванням ПДВ в строк до 30.08.2014р.; платіж в сумі 50 000 грн. з урахуванням ПДВ в строк до 30.09.2014р.; платіж в сумі 50 000 грн. з урахуванням ПДВ в строк до 30.10.2014р.; платіж в сумі 50 000 грн. з урахуванням ПДВ в строк до 30.11.2014р.; платіж в сумі 20 000 грн. з урахуванням ПДВ в строк до 30.12.2014р.

У п. 4.7. Договору оренди сторони визначили, що витрати по сплаті комунальних, експлуатаційних та інших послуг, витрат, пов'язаних з користуванням Комплексом не включаються в Орендну плату (водопостачання, водовідведення, газопостачання, технічне обслуговування прилеглої території, плата за телефонні переговори. лінії, Інтернет, виділенні лінії, за користування охоронною та пожежною сигналізаціями та ін.), інші платежі), пов'язані із використанням Комплексу.

Під комунальними послугами в даному Договорі розуміються послуги з надання електроенергії й теплоенергії, водопостачання, каналізації. Плата за фактично спожиті комунальні послуги за своєю сутністю не оплатою поставки послуг від Орендодавця Орендарю, а являє собою відшкодування (компенсацію) Орендарем своєї частки в витратах Орендаря по сплаті відповідних послуг.

Під послугами з утримання в даному Договорі розуміються витрати, пов'язані з витратами по технічному обслуговуванню інженерного обладнання, систем пожежної сигналізації, витрати на утримання в належному стані приміщень та площ загального користування, прибудинкової території Комплексу, вивезення твердих побутових відходів та iн.

Зазначені в цьому п. 4.8. Договору витрати покладаються на Орендаря та сплачуються ним самостійно на підставі договорів, укладених Орендарем за сприяння Орендодавця із безпосередніми постачальниками наведених вище послуг.

До укладення Орендарем договорів з постачальниками вказаних послуг Орендар компенсує Орендодавцю витрати з оплати комунальних послуг на підставі відповідних рахунків. Порядок обрахування та сплати компенсації відповідних послуг/витрат визначається розрахунковим методом пропорційно до займаної площі орендованого Комплексу та згідно з діючими тарифами. Зазначені кошти сплачуються Орендарем протягом 3-х календарних днів з моменту отримання відповідного рахунку від Орендодавця.

Умовами договору сторони визначили що передача Комплексу в оренду та повернення з оренди оформляються відповідними актами приймання передачі, які засвічують виконання обов'язків сторін договору оренди про передачу та повернення майна .

Сторони також узгодили, що днем початку оренди є день підписання акту приймання передачі об'єкту в оренду що також тягне за собою нарахування орендної плати, а дія Договору закінчується 31.12.2014р. і не пізніше 10 днів зі закінчення його дії орендар зобов'язаний повернути орендодавцю об'єкт оренди за актом приймання передачі.

У п.2.7. Договору оренди сторони визначили, що правовідносини сторін за цим договором регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України і що норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» на правовідносини за цим договором не поширюються (а.с.14-21,т.1).

Матеріали справи свідчать, що на виконання Договору оренди орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв в користування (оренду) зазначений в договорі комплекс, згідно акту приймання передачі від 20.05.2014р.(а.с. 22,т.1)

З матеріалів справи також вбачається, що 11.07.2014р. сторони Договору оренди уклали між собою договір про компенсацію витрат у зв'язку з наданням комунальних послуг б/н. за Договором оренди. (далі Договір про компенсацію).

Згідно п. 1.1.Договору компенсації користувач (орендар/відповідач) зобов'язувався частково компенсувати підприємству (орендодавцю/позивачу): витрати, пов'язані з оплатою підприємством рахунків, що виставляються Постачальниками;

У п.1.2 Договору компенсації сторони визначили що відповідно до п. 1.1.1. цього договору, підлягають частковій компенсації Користувачем витрати підприємства за такими договорами:

1.1. Договір з ПАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» №1179 від 11. 07. 2014р. на постачання електроенергії.

Згідно п.2. 1 Договору компенсації підприємство (орендодавець) зобов'язувалось:

не здійснювати з власної ініціативи будь-яких дій стосовно припинення забезпечення Приміщення, що належить Користувачу, всіма необхідними комунальними послугами (крім випадків аварійних або планових відключень) до укладення Користувачем відповідних прямих договорів з Постачальниками;

своєчасно вносити плату за користування комунальними та експлуатаційними послугами;

повідомляти Користувача про будь-ям обставини, пов'язані з використанням інженерних

мереж та наданням Постачальниками відповідних послуг;

при складенні рахунків на компенсацію надавати відповідні підтверджуючи документи, що підтверджують розмір витрат.

Згідно п.2.2. Договору компенсації користувач (орендар) зобов'язувався:

своєчасно компенсувати Підприємству витрати по забезпеченню вказаного Приміщення комунальними та експлуатаційними послугами;

забезпечити якомога швидше укладення прямих договорів з Постачальниками та вжити всіх можливих заходів для укладення прямих договорів з Постачальниками протягом 3 місяців з моменту укладення цього Договору;

вчасно повідомляти Підприємство про факти укладення договор1в з Постачальниками.

Пунктом 3. Договору компенсації сторони визначили, що: Розмір компенсації встановлюється згідно показників лічильників, відповідно до встановлених у договорах між Підприємством та Постачальниками тарифів, а по відношенню до Послуг, що не вимірюються за допомогою лічильників - пропорційно до площі Приміщення по відношенню до площ приміщень, що оплачується Підприємством.

Розмір компенсації може змінюватися залежно від зміни тарифів організацій постачальників.

Компенсація витрат проводиться Користувачем у 5-ти денний строк з моменту виставлення Підприємством рахунків до сплати та надання копій документів, які підтверджують факт проведення оплати комунальних платежів. (а.с.23-24,т.1)

На переконання суду апеляційної інстанції, одним з головних питань при вирішенні цього спору, враховуючи зміст позовних вимог та доводи скаржника викладені а апеляційній скарзі, зокрема вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати згідно ч.2 ст.785 ЦК України, є питання дії (чинності) Договору оренди на час звернення позивача до суду з позовом по цієї справі, а тому є необхідність дослідити це питання та надати на нього відповідь.

Змістовний аналіз умов Договору оренди надає можливість суду апеляційної інстанції зробити такі висновки.

По-перше, сторони узгодили в Договорі оренди строк закінчення його дії, а саме 31.12.2014р.

По-друге, у Договорі оренди не зазначено (не визначено) про можливість його пролонгації на той же або будь-який інший строк , однак не встановлено заборону та не зазначено (не визначено) про неможливість продовження його дії на той же або будь-який інший строк.

За таких обставин при вирішенні питання про закінчення дії Договору оренди або не закінчення, у зв'язку з пролонгацією, слід враховувати норми ЦК і ГК України, які регулюють ці питання, тим більш що можливість застосування норм ЦК і ГК України у взаємовідносинах сторін за Договором Оренди передбачена самим договором (п.2.7.)

Згідно приписів ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно приписів ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 4 ст. 284 ГК України також визначено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У п. 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29 травня 2013 року N 12 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено наступне.

Зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у порушення приписів ст.33 і 34 ГПК України не надав суду першої інстанції будь-яких належних та достатніх доказів того, що він на виконання вищевказаних правових норм, повідомив відповідача про свої небажання або відмову в продовженні дії договору, у встановлені законодавством вищезазначені строки і що відповідач був обізнаний про таке небажання, хоча такий обов'язок по доказуванню вказаних обставин , у разі посилання на закінчення і не пролонгацію дії Договору оренди лежить саме на ньому .

Наявні в матеріалах справи листи позивача на адресу відповідача свідчать лише про те, що позивач звертався до відповідача з вимогами про оплату заборгованості за Договором оренди , однак в цих листах не міститься позиції позивача, як орендодавця, щодо його небажання (відмови) продовжувати дію Договору оренди на новий строк.

З огляду на вищевикладене суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оскільки у Договорі оренди сторони імперативно не визначили, що його дія не може продовжуватись на новий або будь-який інший строк, то він (цей договір) відповідно до вищевказаних правових норм за відсутності заяви (заперечень) орендодавця (позивача) про його небажання продовжувати дію договору (відмову від продовження дії) на дату закінчення строку договору оренди і протягом одного місяця після закінчення цього строку, слід вважати продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З викладеного вбачається, що місцевий суд розглядаючи спір по суті дійшов правильного, тобто такого що відповідає наявним у справі доказам, висновку, що на момент вирішення даного спору договір оренди є чинним, що унеможливлює застосування до відповідача визначеної п. 7.9 цього договору та ст. 785 ЦК України відповідальності у вигляді неустойки в розмірі подвійної орендної плати за порушення терміну повернення орендованого майна, що має наслідком необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у названій частині.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що дія Договору оренди закінчилась 31.12.2014р. і договором не передбачена можливість продовження його дії на новий строк. Позивач обґрунтовуючи неможливість продовження дії Договору і що він фактично не продовжувався посилається на укладений ним з ПАТ «Альфа Банк» договір іпотеки № 601/14 від 25.11.2014року, предметом якого є цілісний майновий комплекс дитячого санаторію «Сперанца», розташований за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, пров. Шаболатський, 1, загальною площею 13503,20 кв. м., (надалі - «Комплекс»), тобто комплекс, що є предметом Договору оренди, який (договір іпотеки) передбачає обов'язкове погодження (дозвіл) ПАТ «Альфа Банк», як Іпотекодержателя, на продовження дії Договору оренди або укладання нового відносно цього комплексу , а таке погодження (дозвіл) ПАТ «Альфа Банк» йому не надавалось, оскільки він (позивач) не звертався до ПАТ «Альфа Банк» за таким дозволом, що свідчить, що він не мав наміру продовжувати дію договору оренди,

В обґрунтування цієї позиції він надав апеляційному суду, додавши до апеляційної скарги, такі документи:

копію договору іпотеки № 601/14 від 25.11.2014року, з умов якого дійсно вбачається, що сторони цього договору передбачили, що продовження дії договору оренди майна що знаходиться в іпотеці за у цим договором можлива лише при наявності згоди іпотекодержателя, тобто ПАТ «Альфа Банк»

копію листа - звернення відповідача до ПАТ «Альфа Банк» від 27.08.2014р. за №194/р7 в якому відповідач пропонує банку план сумісної діяльності по експлуатації об'єкту, що об'єктом Договору оренди та про своє бажання викупити цей об'єкт.

Оцінюючи вищевказані доводи скаржника та надані ним додаткові докази суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідач не є стороною договору іпотеки № 601/14 від 25.11.2014р. і відповідно умови цього договору не є обов'язковими для нього , якщо вони не відображаються (не дублюються) у Договорі оренди.

Докази того що відповідач на час закінчення дії договору оренди , тобто станом на 31.12.2014 р., знав про наявність вищевказаного договору іпотеки , був знайомий з його змістом та встановленими в ньому обмеженнями в матеріалах справи відсутні.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що після укладання позивачем з ПАТ «Альфа Банк» договору іпотеки № 601/14 від 25.11.2014р. будь-які зміни до Договору оренди не вносились, зокрема не вносилось застереження про неможливість, у зв'язку з укладенням договору іпотеки, продовження дії Договору оренди та /або необхідності узгодження продовження дії цього договору з ПАТ «Альфа Банк».

Звернення - лист відповідача до ПАТ «Альфа Банк» від 27.08.2014р. за №194/р7 в якому відповідач пропонує банку план сумісної діяльності по експлуатації об'єкту, що об'єктом Договору оренди та про своє бажання викупити цей об'єкт також не можна вважати належним доказом того, що відповідач знав про те, що позивач і ПАТ «Альфа Банк» узгодили між собою у договорі іпотеки № 601/14 від 25.11.2014р. вказану заборону та погодження, а лише свідчить про ділову пропозицію відповідача щодо Комплексу.

Наявний в матеріалах справи лист позивача на адресу відповідача вих.№12/05/-15/2 від 12.05.2015р., на який він також посилається в апеляційній скарзі, і який на його думку підтверджує доведення ним до відповідача своєї позиції щодо небажання продовжувати дію Договору оренди і якому (листу), на думку скаржника, суд першої інстанції не надав належної оцінки, також не може прийматись до уваги, оскільки, по-перше, позивач (скаржник) у порушення приписів ст.33 ГПК України не надав доказів того, що він направляв, а відповідач отримував цей лист, а, по-друге, цей лист датований 12.05.2015 р., отже через чотири місяця після настання дати з якою у Договорі пов'язується закінчення його дії, тобто лист був направлений з пропуском встановленого ст.764 ЦК України та ст. 284 ГК України строку коли дія договору вже була пролонгована згідно приписів вказаних правових норм.

За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач як на стадії розгляду спору в суді першої інстанції так на стадії апеляційного провадження, у порушення приписів ст.33 ГПК України не довів належними та достатніми доказами, а матеріалами справи не підтверджується, що відповідач був обізнаний щодо вказаного застереження і що він (позивач) звертався до відповідача, у встановлені законодавством строки, зі заявою-повідомленням про своє небажання (відмову) продовжувати дії договору, а відтак слід вважати, як встановлено вище, що Договір оренди після закінчення строку його дії був пролонгований на новий строк, а тому правові підстави для стягнення з відповідача неустойки передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України відсутні.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції відмовляючи йому в стягненні неустойки за період з 01.01.2015р. по 31.07.2015р. в розмірі 603 021,28 грн. фактично позбавив його можливості отримати оренду плату за вказаний період і що суд відмовляючи в стягненні цієї неустойки повинен був з власної ініціативи стягнути орендну плату за цей період часу, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, з огляду на таке.

По-перше, позивач у позові (доповненнях та змінах до нього) не заявляв позовну вимогу про стягнення орендної плати за період з 01.01.2015р. по 31.07.2015р., а просив стягнути неустойку за цей період часу, а ці стягнення мають різну правову природу, а тому суд з власної ініціативи не мав процесуального права змінювати позовні вимоги позивача та стягувати орендну плату за вказаний період, яка не була заявлена до стягнення.

По-друге, позивач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про стягнення орендної плати за вказаний період часу, оскільки така вимога ним не заявлялась і судом не розглядалась, а позовна вимога про стягненні в неустойки в розмірі подвійної орендної плати не є тотожній вимозі про стягнення орендної плати, тобто в такому випадку буде різні підстави та предмет спору.

Крім того керуючись принципами верховенства права та тим що судове рішення повинно бути не тільки законним, а й справедливим, суд звертає також увагу на соціально-політичні та правові аспекти, що стосуються продовження дії цього договору, зокрема тих що стосуються захисту прав громадян України.

Так матеріали справи свідчать, що між відповідачем та Одеською державною адміністрацією укладено договори, з яких вбачається, що відповідач поселив в орендованому ним за Договором оренди Комплексі переселенців ( сім'ї з дітьми) з зони АТО, а також інвалідів та здійснює, за рахунок держави, їх забезпечення та утримання, отже у разі припинення дії цього договору зазначені особи залишаться без житла , засобів існування та можливості харчуватись, що не припустимо у правовій державі, яка згідно Конституції України повинна забезпечувати нормальний рівень життя своїх громадян, зокрема які постраждали від ситуації що склалась в Донецькій та Луганській областях України.

Оцінюючи доводи скаржника, щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості зі сплати електроенергії за період з жовтня 2014р. по квітень 2015р.в сумі 1 839 728, 41 грн. сумі 1 839 728, 41 грн. ( в т.ч.: заборгованість за активну електроенергію в сумі 980 068,38 грн.; заборгованість за перевищення дог. величин споживання електроенергії - 440725,37грн.; заборгованість за перетікання реактивної електроенергії -743.19грн. грн.; пеня - 145 397.22 грн.; індекс інфляції - 270 829,15 грн.; 3%річних - 1965,10грн.), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2014р. між ПАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" (Постачальник електричної енергії) та позивачем ТОВ „А-Ріалті" (Споживач) було укладено договір на постачання електричної енергії № 1179, за умовами якого Постачальник електричної енергії продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, величини якої по площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком „Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а Споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Додатком № 10 до вказаного договору визначено перелік об'єктів споживача, на які поставляється електрична енергія, а саме: цілісний майновий комплекс дитячого санаторію „Сперанца", розташований за адресою: м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, пров. Шаболатський, буд. 1., тобто на Комплекс, який є об'єктом оренди за Договором оренди стягнення за яким є предметом цього спору.

Як свідчать матеріали справи, у зв'язку із неналежним виконанням ТОВ „А-Ріалті" зобов'язань за договором на постачання електричної енергії № 1179 від 11.07.2014р. щодо оплати вартості спожитої електричної енергії протягом періоду з жовтня 2014р. по квітень 2015р., а також допущення порушення договірних зобов'язань у вигляді перевищення договірних величин споживання, ПАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" звернулось до господарського суду м. Києва із позовом до ТОВ „А-Ріалті" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1 839 728,41 грн., яка складається із заборгованості за електричну енергію в сумі 980 068,38 грн., заборгованості за перетікання реактивної електричної енергії в розмірі 743,19 грн., заборгованості за перевищення договірних величин споживання електричної енергії в розмірі 440 725,37 грн., пені в розмірі 145 397,22 грн., трьох відсотків річних в сумі 1 965,10 грн. та збитків від інфляції в сумі 270 829,15 грн. На теперішній час провадження у справі №910/13987/15 за вищезазначеним позовом ПАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" триває.

Позивач наголошує на тому, що заборгованість за електричну енергію, що заявлена до стягнення, виникла у зв'язку із використанням орендованого майна відповідачем, у зв'язку із чим, відповідна сума заборгованості виходячи з положень Договору оренди та укладеного між сторонами договору про компенсацію витрат у зв'язку із наданням комунальних послуг від 11.07.2014р., підлягає покладенню на відповідача.

Однак з цією позицією погодитись не можна з огляду на таке.

Як зазначалось вище, згідно з п.п. 4.7, 4.7.1, 4.7.4 Договору оренди витрати по сплаті комунальних, експлуатаційних та інших послуг, витрат, пов'язаних з користування комплексом не включаються в орендну плату (водопостачання, водовідведення, газопостачання, технічне обслуговування прилеглої території, плата за телефонні переговори, лінії Інтернет, виділені лінії, за користування охоронною та пожежною сигналізаціями та ін.), інші платежі, пов'язані із використанням комплексу. Під комунальними послугами в даному договорі розуміються послуги з надання електроенергії й теплоносії, водопостачання, каналізації. Плата за фактично спожиті комунальні послуги за своєю сутністю не є оплатою поставки послуг від Орендодавця Орендарю, а являє собою відшкодування (компенсацію ) Орендарем своєї частки в витратах Орендаря по сплаті відповідних послуг. До укладення Орендарем договорів з постачальниками вказаних послуг Орендар компенсує Орендодавцю витрати з оплати комунальних послуг на підставі відповідних рахунків.

Згідно укладеного між позивачем та відповідачем Договору про компенсацію сторони домовились, що Користувач (орендар/відповідач) компенсує частково Підприємству (орендодавцю/позивачу) витрати, пов'язані з оплатою Підприємством рахунків, що виставляються Постачальниками. Відповідно до п. 1.1.1 цього договору підлягають частковій компенсації Користувачем витрати Підприємства за такими договорами: договір з ПАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" № 1179 від 11.07.2014р. на постачання електричної енергії. Розмір компенсації встановлюється згідно показників лічильників, відповідно до встановлених у договорах між Підприємством та Постачальниками тарифів, а по відношенню до послуг, що не вимірюються за допомогою лічильників - пропорційно до площі Приміщення по відношенню до площі приміщень, що оплачується Підприємством. Розмір компенсації може змінюватись залежно від зміни тарифів організацій постачальників. Компенсація витрат проводиться Користувачем у 5-ти денний строк з моменту виставлення Підприємством рахунків до сплати та надання копій документів, які підтверджують факт проведення оплати комунальних послуг.

Таким чином, сукупність вищенаведених умов договору оренди та договору на постачання електричної енергії № 1179 від 11.07.2014р. надає можливість зробити висновок , що право на отримання плати за комунальні послуги у позивача виникає виключно після понесення ним відповідних витрат на їх оплату на користь виробників/постачальників цих послуг, оскільки сторонами погоджено саме відшкодування (компенсацію) орендарем на користь орендодавця фактично понесених витрат, а не стягнення із орендаря відповідних грошових коштів на користь орендодавця для їх подальшого спрямування останнім на погашення існуючих сум заборгованості.

Положеннями ст. 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, передумовою для відшкодування на користь управненої сторони збитків, що непов'язані з упущеною вигодою, є їх реальність, тобто здійснення відповідних витрат чи втрата майна, або необхідність зробити витрати для відновлення порушеного права.

Заборгованість за електричну енергію, що стягується ПАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" в межах справи № 910/13987/15, яка перебуває в провадженні господарського суду міста Києва і ще не розглянута по суті, є спірною сумою заборгованості, що включає в себе не лише суму основного боргу, а й штрафні санкції та інші додаткові платежі, і вказана сума не була виплачена ТОВ „А-Ріалті" в добровільному порядку, у зв'язку із чим, такі вимоги не можуть вважатись збитками, оскільки відповідні витрати фактично не були зроблені позивачем.

Крім того, як було зазначено вище для виникнення у відповідача обов'язку компенсації вартості спожитих комунальних послуг під час використання об'єкту оренди, відповідно до умов укладених між сторонами договорів є фактична оплата цих витрат позивачем як орендодавцем.

Оскільки в матеріалах справи на час розгляду цього спору в суді першої інстанції були відсутні докази на підтвердження здійснення позивачем будь-яких виплат з приводу погашення заборгованості за електричну енергію в загальній сумі 1 839 728,41 грн., яка нарахована ПАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" відповідно до договору на постачання електричної енергії № 1179 від 11.07.2014р., то місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку відшкодування відповідних витрат на користь позивача, а відтак вмотивовано відмовив в задоволенні цієї вимоги.

Скаржник на переконання суду апеляційної інстанції не довів помилковість висновків місцевого суду з цього питання, а його посилання на достатність для стягнення з відповідача вказаної суми лише виставлених ним відповідачу рахунків не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки це суперечить умовам Договору оренди та Договору про компенсацію та вищенаведеним правовим нормам, що не позбавляє позивача можливості в наступному звернутись до суду з таким позовом після реальної оплати ним ПАТ „Енергопостачальна компанія „Одесаобленерго" заборгованості за договором на постачання електричної енергії № 1179 від 11.07.2014р.

Оцінюючі позицію скаржника викладену в апеляційній скарзі стосовно його незгоди з тим, що місцевий суд не прийняв до розгляду та не розглянув його вимогу про виселення відповідача з Комплексу та його (скаржника) вимоги винести рішення яким виселити відповідача з Комплексу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне .

Як зазначалось вище, позивач 13.07.2015 р. за вх.№2-3849/15 (а.с.168-170.т.1) подав до місцевого господарського суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій, серед інших раніше заявлених однак збільшених матеріальних вимог про стягнення грошових коштів, також просив суд виселити відповідача з Комплексу мотивуючи цю вимогу тим, що дія Договору оренди закінчилась, а відповідач не звільняє Комплекс.

Місцевий суд в розглянувши спір та прийнявши рішення по суті заявлених позивачем інших (матеріальних) вимог, в мотивувальній частині рішення зазначив, що відмовляє в прийнятті до розгляду заяви позивача в частині виселення відповідача з комплексу, пославшись на те, що ця заява є такою, що спрямована на пред'явлення додаткової позовної вимоги - про виселення відповідача із Комплексу, яка є самостійним предметом спору, що не передбачено положеннями процесуального закону, в зв'язку з чим, у названій частині заяву позивача слід розцінювати як пред'явлення окремих самостійних матеріально-правових вимог до ПП „Ренесанс-7", прийняття яких до розгляду суперечить вимогам закону.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України (права та обов'язки сторін) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Змістовний аналіз зазначеної процесуальної норми надає можливість суду апеляційної інстанції зробити висновок, що законодавець встановлюючи (надавши) позивачу певний обсяг процесуальних прав водночас встановив для здійснення деяких з них та в деяких випадках обмеження на стадіях судового процесу, а для деяких виключну можливість використовувати лише ті або інші права.

Так правами на збільшення розміру позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, позивач має можливість скористуватись до прийняття рішення по справі, а правом на зміну предмету або підставу позову (шляхом подання письмової заяви) позивач може скористатись лише до початку розгляду господарським судом справи по суті і при цьому може змінити лише або предмет або підставу позову, тобто одночасна зміна предмету і позову в будь-якому випадку не можлива.

Слід зазначити, що такої правової позиції притримується Пленум Вищого господарського суду України у його постанові від 26.12.2011року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Водночас у вищезазначеній процесуально-правовій нормі (ст.22 ГПК), як і в інших нормах ГПК України законодавчо не визначено правові наслідки для позивача, а також дії суду у випадках якщо позивачем порушуються обсяг та встановлений порядок здійснення наданих йому прав, зокрема ГПК України не регламентовано як повинен реагувати суд якщо позивач у порушення наданих йому прав та встановлених обмежень звернувся до суду зі заявою про зміну предмету або підставу позову після початку розгляду справи по суті або з заявою в якій змінено одночасно і предмет і підставу позову.

Цей пробіл у нормах ГПК України, а також питання подання позивачем, розповсюджених у практиці, заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п., на переконання колегії суддів апеляційної інстанції частково врегульований у вищевказаній Постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Так у п.3.10 цієї Постанови роз'яснено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК

Уп.3.11 вказаної Постанови ,роз'яснено, що статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Згідно п.3.12 вказаної Постанови, право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Змістовний аналіз вищевказаної позовної заяви позивача від 13.07.2015 р. за вх.№2-3849/15 «про збільшення позовних вимог», з урахуванням приписів ст.22 ГПК України, а також вищезазначених роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, надає можливість суду апеляційної інстанції зробити висновок що даному випадку позивач заявив додатково новий позов (нову позовну вимогу), оскільки раніше заявлені позивачем позовні вимоги, які стосувались стягнення грошових коштів залишились, тобто залишився той же предмет спору та з тим самим обґрунтуванням ( такими ж самими підставами), і позивач окрім цих раніше заявлених у позові вимог також просив суд виселити відповідача з комплексу.

Проте питання щодо прийняття нового позову і визначення складу суду або судді який буде розглядати цей позов, згідно приписів ст.ст.4-6 і 61 ГПК України, слід вирішувати в порядку передбаченому ст.2-1 цього Кодексу, тобто з обов'язковою реєстрацією цієї позовної заяви в автоматизованій системі документообігу суду, яка (система) і здійснює визначення конкретного судді котрий буде розглядати цю позовну заяву.

Оскільки в даному випадку цей новий позов був заявлений позивачем не окремо, а додатково в одній заяві з раніше прийнятими позовними вимогами, це унеможливлює дотримання цього порядку, а прийняття такого позову, з порушенням встановленого порядку, є грубим порушенням вищевказаних норм ГПК України, що серед іншого є підставою для скасування судового рішення та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд обґрунтовано, виходячи з приписів ГПК України та вищевказаних роз'яснень Вищого господарського суду України, залишив цю заяву без розгляду, що не позбавляє позивача можливості та права звернутись до суду з таким позовом на загальних підставах та порядку.

Враховуючи викладене вимога скаржника ,викладена ним в апеляційній скарзі, про розгляд апеляційним судом та прийняття рішення по його позовній вимозі про виселення відповідача з комплексу є необґрунтованою і суд апеляційної інстанції не має правових підстав розглядати цю вимогу по суті, що, як зазначалось вище, не позбавляє позивача можливості та права звернутись до суду з таким позовом на загальних підставах та порядку.

Виходячи з змісту апеляційної скарги позивач (скаржник) не оскаржував рішення місцевого суду в іншій частині, крім вищезазначеного (неустойка. виселення, стягнення заборгованості за електричну енергію в загальній сумі 1 839 728,41 грн.) , однак згідно приписів ст.101 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен надати оцінку рішенню суду першої інстанції і тій частині ,що не оскаржувалась.

Щодо стягнення заборгованості по орендній платі.

Наявні у матеріалах справи докази , ретельно досліджено місцевим судом, а саме платіжні доручення № 15825 від 27.07.2015р., № 1569 від 15.07.2015р., № 1459 від 09.06.2015р., № 1273 від 21.08.2014р., № 1209 від 03.07.2014р., свідчать, що відповідач здійснив повне погашення заборгованості із орендної плати за користування орендованим майном протягом періоду з 20.05.2014р. по 31.12.2014р. наступним чином: 04.07.2014р. було сплачено 50 000 грн.; 21.08.2014р. було сплачено 50 000 грн.; 09.06.2015р. було сплачено 50 000 грн.; 15.07.2015р. було сплачено 50 000 грн.; 27.07.2015р. було сплачено 120 000 грн .

З огляду на той факт, що частина заборгованості із орендної плати, що була заявлена до стягнення в межах даної справи, в розмірі 220 000 грн., була погашена після порушення провадження у даній справі, а інша частина в розмірі 50 000 грн. була погашена ще до моменту пред'явлення даного позову, суд першої інстанції обґрунтовано відповідно до приписів пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України припинив провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 220 00грн. та відмовив в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 50000 грн.

Що стягнення пені, штрафу, 3% річних та збитків від інфляції.

Як зазначалось вище відповідач несвоєчасно сплачував оренду плату за Договором оренди, що згідно умов цього Договору, приписів ст. 549, ст. 611 і ст.625 ЦК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" надає позивачу право нарахувати та вимагати до стягнення з відповідача, у зв'язку з цим порушенням, пені, штрафу, 3% річних та збитків від інфляції.

Перевіривши, з урахуванням умов Договору оренди, фактичних дат здійснення відповідачем платежів та з урахуванням вищевказаних правових норм та приписів ст.232 ГК України, здійсненний судом першої інстанції перерахунок вищевказаних нарахувань, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що його, на відміну від розрахунку позивача, зроблено методологічно та математично вірно, що підтверджує та свідчить , що місцевий суд обґрунтовано часткового задовольнив вказані позовні вимоги позивача і правові підстави для скасування або зміни рішення суду першої інтонації в цієї частині відсутні.

Слід зазначити, що рішення суду першої інстанції в цієї частині не оскаржені ні позивачем, якому фактично частково відмовлено в стягненні зазначених ним в розрахунку сум грошових коштів ,ні відповідачем, з якого ці грошові кошті стягуються.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав відповідно до вимог ст.43 ГПК України повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, дотримавшись при цьому приписів господарсько-процесуального законодавства, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість ,а тому не можуть бути підставою для частково скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення позову в повному обсягу.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України Одеський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 03.08.2015 р. по справі № 916/2072/15 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „А-Ріалті" на зазначене рішення - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у двадцятиденний строк касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Суддя - доповідач: Мирошниченко М. А.

Судді Воронюк О.Л.

Лашин В.В.