ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.10.2015Справа №910/24210/15 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом адвокатського об'єднання "Адвокатська група "Солодко і партнери"
до приватного акціонерного товариства "Компанія Барвінок"
про визнання договорів оренди нежитлового приміщення від 28.08.2007 року та 01.01.2009 року недійсними
Представники сторін:
від позивача: Мельнікова І.Г. - представник за довіреністю № б/н від 07.10.2014 року;
від відповідача: Величко Д.В. - представник за довіреністю № 01\07-14 від 01.07.2014 року.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги адвокатського об'єднання "Адвокатська група "Солодко і партнери" до приватного акціонерного товариства "Компанія Барвінок" про визнання договорів оренди нежитлового приміщення від 28.08.2007 року та 01.01.2009 року недійсними.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.08.2007 року та 01.01.2009 року між ним та відповідачем укладено договори оренди нежитлового приміщення.
Оскільки, позивачу стало відомо про те, що у відповідача відсутнє право власності на об'єкт оренди, що свідчить про відсутність правомочностей на передачу в оренду об'єкту, тому він звернувся в суд з вимогами про визнання недійсним договору найму (оренди) нежитлового приміщення б/н від 28.08.2007 року та договору оренди нежилого приміщення б/н від 01.01.2009 року.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.09.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 28.09.2015 року.
В судове засідання 28.09.2015 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 11.09.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 32015666, але 28.09.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.09.2015 року розгляд справи відкладено на 13.10.2015 року.
13.10.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав клопотання про витребування документів по справі, відповідач - відзив на позовну заяву.
В судовому засіданні 13.10.2015 року представник позивача підтримав подане клопотання про витребування доказів по справі.
Представник відповідача зазначив, що дані документи подано разом із відзивом на позовну заяву.
В судовому засіданні оголошено перерву до 27.10.2015 року.
22.10.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав документи по справі.
27.10.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав пояснення по справі.
В судовому засіданні 27.10.2015 року представник відповідача заявив усне клопотання про застосування строку позовної давності.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
28.08.2007 року між закритим акціонерним товариством "Барвінок", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Компанія Барвінок" (орендодавець) та адвокатським об'єднанням "Адвокатська група "Солодко і партнери" (орендар) укладений договір оренди нежилого приміщення.
Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в тимчасову оренду й користування нежиле приміщення загальною площею 150 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 23А.
Об'єкт оренди є приватною власністю орендодавця, що підтверджується договором купівлі-продажу, зареєстрованим в установленому порядку, копія договору додається до даного договору.
28.08.2007 року між сторонами договору підписано акт прийому-передачі орендованого приміщення згідно договору оренди від 28 серпня 2007 року, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв орендоване приміщення по вул. Кудрявська, 23а в м. Києві для проведення ремонту і наступного використання під офіс згідно умов договору найму (оренди) не житлового приміщення, укладеного між сторонами 28 серпня 2007 року.
Також, 29.02.2008 року між сторонами укладено акт прийому-передачі нежилого приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування нежиле приміщення в оренду за адресою: м. Київ, вул.. Кудрявська, 23-А площею 150 кв.м згідно договору б/н від 28.08.2007 року.
01.01.2009 року між закритим акціонерним товариством "Барвінок", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Компанія Барвінок" (орендодавець) та адвокатським об'єднанням "Адвокатська група "Солодко і партнери" (орендар) був укладений договір оренди нежилого приміщення, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасову оренду й користування нежиле приміщення загальною площею 150 кв. м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 23-А.
Відповідно до п.1.3 договору, орендодавець засвідчує, що об'єкт оренди є його власністю (договір купівлі-продажу №469/30 від 31.01.1996 року).
В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до договору б/н найму (оренди) нежитлового приміщення від 01 січня 2009 року.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.12.2014 року у справі №910/20548/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2015 року, позов приватного акціонерного товариства "Компанія Барвінок" до адвокатського об'єднання "Адвокатська група "Солодко і партнери" про стягнення 82 530,00 грн., розірвання договору та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Стягнуто з адвокатського об'єднання "Адвокатська група "Солодко і партнери" на користь приватним акціонерним товариством "Компанія Барвінок" заборгованість у сумі 82 530 грн. 00 коп. Розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2009 р., укладений між приватним акціонерним товариством "Компанія Барвінок" та адвокатським об'єднанням "Адвокатська група "Солодко і партнери". Зобов'язано адвокатське об'єднання "Адвокатська група "Солодко і партнери" повернути приватному акціонерному товариству "Компанія Барвінок" за актом приймання-передачі об'єкт оренди, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 150 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 23-а, у стані, обумовленому у договорі оренди нежитлового приміщення від 01.09.2009 р. У задоволенні зустрічного позову адвокатського об'єднання "Адвокатська група "Солодко і партнери" до приватного акціонерного товариства "Компанія Барвінок" про стягнення 193 600,00 грн. відмовлено. Стягнуто з адвокатського об'єднання "Адвокатська група "Солодко і партнери" на користь приватного акціонерного товариства "Компанія Барвінок" витрати по сплаті судового збору в сумі 4 263 грн. 00 коп.
Відповідно до ч.3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідач не є власником об'єкта оренди, оскільки ним отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що за адресою м. Київ, вул. Кудрявська 23-а зареєстровано об'єкт нерухомості земельну ділянку площею 0,1819 га кадастровий номер 8000000000:91:134:0052, цільове призначення житлова та комерційна забудова, форма власності комунальна, власник територіальна громада в особі Київської міської ради, код ЄДРПОУ 22883141. Відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо будь-яких приміщень, в тому числі зареєстрованих за відповідачем, за цією адресою взагалі відсутні.
А тому, факт відсутності у відповідача права власності на об'єкт оренди свідчить про відсутність у відповідача правомочностей на передачу в оренди об'єкту оренди та є підставою для визнання договорів оренди недійсними.
Відповідно до ч.1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до статті 215 ЦК України , що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України , іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України ).
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України ).
Відповідно до абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У відзиві відповідачем зазначено, що в тексті оспорюваних договорів оренди допущена помилка (описка) у визначені місцезнаходження об'єкта оренди - замість будинку № 23 вказаний будинок № 23А. Це викликано тим, що у власності ПрАТ «Компанія Барвінок» є також нежитловий будинок загальною площею 149,9 кв.м., розташований по вул. Кудрявській, 23А. Тим самим, однаковість загальної площі об'єкта оренди за оспорюваними договорами та зазначеного нежитлового будинку № 23 А, а також державна реєстрація місцезнаходження ПрАТ «Компанія Барвінок» саме за адресою по вул. Кудрявській, 23А і стало причиною допущеної помилки, що, однак, не є підставою для визнання вказаних договорів оренди недійсними.
Також, відповідачем зазначено, що ПрАТ «Компанія Барвінок» (правонаступник орендного підприємства «Барвінок» згідно Статуту) є власником нежитлових приміщень, переданих в оренду за спірними договорами, на підставі договору купівлі-продажу державного комунального майна № 469/30 від 31.01.1996 року і оформлених в послідуючому свідоцтвом про власність від 02.04.1996 року за № 758 та реєстраційним посвідченням на домоволодіння від 28.06.1998 року.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи договору №000469/30 від 31.01.1996 року (посвідчений державним нотаріусом першої Київської нотаріальної контори Барановою Т.І. 31.01.1996р. зареєстрований в реєстрі за №11-168), що укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України (продавець) та організації орендарів орендного підприємства «Барвінок» (покупець), продавець продав, а покупець купив майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Барвінок», який знаходиться за адресою: 254052, м. Київ, вул. Кудрявська, 23. Майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, будівлі та споруди, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно, згідно з протокол інвентаризації.
У свідоцтві про власність №758 від 02.04.19996 року зазначено, що це свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Барвінок», яке розташоване за адресою: 254052, м. Київ, вул. Кудрявська, 23.
Також, реєстраційним посвідченням на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям від 28.08.1998 року, виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації посвідчено, що домоволодіння №23 по вулиці Кудрявська в місті Києві в цілому зареєстровано за організацією орендарів орендного підприємства «Барвінок» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 1-ою Київською держнотконторою 31.01.96р. №11-168.
Відповідно до договору №756 купівлі-продажу нежитлового будинку комунальної власності від 22.03.2001 року укладеного між Фондом державного майна України по м. Києву (продавець) та ЗАТ «Барвінок» (покупець), продавець продав, а покупець купив нежилий будинок загальною площею 149,9 кв.м, який розташований в місті Києві за адресою: вул. Кудрявська, 23 літера «А».
Проте, з наданих відповідачем технічних документів та акту прийому-передачі до договору купівлі-продажу № 000469/30 від 31.01.1996 року не можливо встановити, яке саме з приміщень (літера А, Б, В, Г, Д, Ж ) передано ним позивачу в оренду та яка його площа.
Відповідно до ч. 1 статті 284 ГК України передбачено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Але, пп.2 п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.
Наданими відповідачем документами спростовано твердження позивача щодо відсутності права власності на об'єкт оренди.
При цьому суд враховує, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваних договорів недійсними, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсними договорів оренди, слід зазначає наступне.
У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення: 05.11.2015 року.
Суддя С.М.Мудрий
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 27.10.2015 |
Оприлюднено | 10.11.2015 |
Номер документу | 53192648 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Мудрий С.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні