Рішення

від 27.10.2015 по справі 910/24893/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2015Справа № 910/24893/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міратекс груп»

до Приватного підприємства «Булат-Флексо»

про стягнення 114 775, 69 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Декань М.В. за довіреністю б/н від 01.09.2015 р.;

Зайцев І.Ю. за довіреністю б/н від 01.09.2015 р.;

від відповідача: Костенко Л.С. - директор.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міратекс груп» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Булат-Флексо» (далі - відповідач) про стягнення 114 775, 69 грн., з яких 63 000, 00 грн. основного боргу, 4 867, 40 грн. 3% річних та 46 908, 29 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору, він перерахував на поточний рахунок відповідача суму передоплати за поставку товару, який відповідачем не був поставлений, внаслідок чого за ним утворився борг перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24893/15, розгляд справи призначено на 07.10.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 27.10.2015 р.

21.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до змісту якої відповідач просить суд стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу в сумі 10 000, 00 грн.

В судовому засіданні 27.10.2015 р. судом прийнято до розгляду вищевказану заяву позивача про уточнення позовних вимог, у зв'язку з чим справа розглядається в її редакції.

Представник позивача в судовому засіданні 27.10.2015 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.10.2015 р. позовні вимоги визнав.

У судовому засіданні 27.10.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.10.2012 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено Контракт № 10/12 (далі - Контракт), відповідно до п. 1.1. якого покупець замовляє, а продавець виготовляє таку продукцію: флексографську друкарську машину «Альта» згідно специфікації (додаток № 1), що є невід'ємною частиною контракту.

Строк виконання робіт - 75 днів з дня перерахування авансового платежу (п. 1.2. Контракту).

Згідно з п. п. 2.1., 2.2. Контракту продавець зобов'язується своєчасно та якісно виготовити продукцію згідно п. 1.1., а покупець зобов'язується своєчасно і повній мірі оплатити виконану продавцем роботу.

Пунктом 3.1. Контракту передбачено, що вартість робіт складає 216 000, 00 грн. включаючи ПДВ 36 000, 00 грн. на умовах поставки EXW, Київ.

За умовами п. 3.2. Контракту оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем коштів на рахунок продавця в два етапи:

- 1-й етап: авансовий платіж в розмірі 50% від вартості робіт за контрактом;

- 2-й етап: остаточний розрахунок протягом 5 днів після письмового повідомлення про готовність продукції до відвантаження.

Після закінчення робіт за Контрактом представниками сторін складається та підписується акт здачі продукції, після якого іде остаточний розрахунок згідно п. 3.2. (п. 4.1. Контракту).

Відповідно до п. 4.2. Контракту продукція відвантажується покупцю після надходження всієї суми за Контрактом на рахунок продавця.

На виконання умов Контракту позивач перерахував відповідачу 216 000, 00 грн. на підставі платіжних доручень № 5 від 29.11.2012 р. на суму 108 000, 00 грн., № 71 від 05.02.2013 р. на суму 20 000, 00 грн., № 74 від 07.02.2013 р. на суму 20 000, 00 грн., № 43 від 27.02.2013 р. на суму 20 000, 00 грн., № 13 від 26.03.2013 р. на суму 20 000, 00 грн., № 82 від 27.05.2013 р. на суму 28 000, 00 грн.

Проте, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання належним чином не виконав та не поставив позивачу обумовлену Контрактом флексографську друкарську машину «Альта».

14.11.2013 р. позивач звернувся до відповідача з Пропозицією б/н від 30.10.2013 р. про розірвання Контракту та повернення грошових коштів, сплачених за непоставлене обладнання.

У відповідь на вищевказану пропозицію позивача, відповідач листом № 37 від 12.11.2013 р. повідомив, що оскільки машину «Альта» дійсно не було поставлено в обумовлений термін, то відповідач не заперечує проти розірвання Контракту та повернення сплачених позивачем коштів, зауваживши, при цьому, що він не має можливості одноразово повернути всю суму, однак враховуючи вірогідність продажу машини новому замовнику протягом одного-двох місяців, запропонував повертати позивачу кошти невеликими платежами.

Станом на час розгляду справи відповідач повернув позивачу грошові кошти частково в сумі 153 000, 00 грн., а залишок в сумі 63 000, 00 грн. до теперішнього часу позивачу так і не повернутий.

Таким чином, у відповідача утворився борг перед позивачем, на підставі чого останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним та містить елементи договорів підряду та поставки.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р., умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 30.09.2015 р. у справі № 904/699/15.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку замовленої позивачем продукції.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв кошти, сплачені як передоплата за товар, однак в обумовлені строки не поставив його, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 4 867, 40 грн. та інфляційних витрат в сумі 46 908, 29 грн., нарахованих на суму передоплати з посиланням на ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Частиною 2 ст. 536 ЦК України визначено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як на тому наголосив Верховний Суд України у постанові від 01.07.2015 р. у справі № 3-357гс15, вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання. Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеного у постанові від 15.10.2013 р. у справі № 3-30гс13, стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України. За такі дії постачальник несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлено обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Пунктами 6.1 та 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України , необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у вищезгаданій ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними або збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України).

При цьому, слід враховувати, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК України.

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів в порядку ст. 536 ЦК України, слід дослідити, чи передбачено умовами договору розмір відсотків за користування грошовими коштами і тільки після цього, за наявності відповідних обставин, застосовувати положення ст. 536 ЦК України.

Тобто, нарахування відсотків на суму попередньої оплати повинно відбуватися в порядку ст. 536 ЦК України у розмірі, визначеному сторонами за договором.

Оскільки, порушене відповідачем зобов'язання не є грошовим, а умовами укладеного між сторонами Контракту розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами не передбачено, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 4 867, 40 грн. та інфляційних втрат в сумі 46 908, 29 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 14.01.2015 р. у справі № 904/4288/14, від 08.04.2015 р. у справі № 922/5224/14.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Крім того, позивач також просить суд включити до складу судових витрат витрати на послуги адвоката в сумі 10 000, 00 грн.

На підтвердження зазначених витрат, до матеріалів справи надані копія Договору про надання правової допомоги від 22.08.2015 р., укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Декань і Партнери» в особі адвоката Декань Миколи Володимировича (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2601/10 від 21.05.2004 р.), платіжні дорученням про сплату послуг адвоката № 789 від 06.10.2015 р. та № 774 від 29.09.2015 р.

Щодо означених вимог суд зазначає наступне.

Склад судових витрат визначений ст. 44 Господарського процесуального кодексу України і складається з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи та особисту участь у ній представника позивача, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000, 00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

В даному випадку, суд дійшов висновку, що такі вимоги підлягають задоволенню частково, у розмірі 5% від задоволеної суми позовних вимог, що складає 3 150, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Булат-Флексо» (03142, місто Київ, вулиця Василя Стуса, будинок 28-А, квартира 103; код ЄДРПОУ 32530826) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міратекс груп» (04208, місто Київ, проспект Георгія Гонгадзе, будинок 9, квартира 208; код ЄДРПОУ 38091859) 63 000 (шістдесят три тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 945 (дев'ятсот сорок п'ять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 3 150 (три тисячі сто п'ятдесят) грн. 00 коп. витрат по оплаті послуг адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.11.2015 р.

Суддя В.С. Ломака