Рішення

від 28.10.2015 по справі 910/23016/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2015Справа № 910/23016/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Ортіков А.М. за довіреністю № 224 від 30.09.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - відповідач) про зобов'язання перерахувати на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» № 26000500130036, відкритий в ПАТ «Креді Агриколь Банк» (МФО 300614) грошову суму у розмірі 364 468, 50 грн. з р/р 26003013445401 в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (МФО 300937) по платіжному дорученню № 150 від 28.07.2015 р. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір на розрахунково-касове обслуговування, в порушення умов якого відповідачем зобов'язання з переказу грошових коштів належним чином не виконано, що стало підставою для звернення позивача з позовом про зобов'язання відповідача перерахувати відповідні грошові кошти за таким платіжним дорученням в примусовому порядку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/23016/15, її розгляд призначено на 06.10.2015 р.

06.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Також, 06.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 р. № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 р. № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Оскільки під час тимчасової адміністрації заборонено задовольняти вимоги кредиторів, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 28.10.2015 р.

В судовому засіданні 28.10.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 28.10.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 28.10.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.07.2009 р. між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) було укладено Договір № ID1918105 на розрахунково-касове обслуговування (далі - Договір), у відповідності з п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26003013445401 у національній валюті та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених Договором.

Згідно з п. 3.3. Договору банк зобов'язався, зокрема:

- вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється на підставі окремих договорів, укладених між банком та клієнтом;

- здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку у визначений час з 9:00 год. до 15:00 год., крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів;

- забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок.

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє протягом невизначеного строку.

15.07.2014 р. сторони уклали Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої виклали п. 1.2. Договору в наступній редакції: « 1.2. Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків клієнта на умовах тарифного пакету «Активний бізнес», починаючи з 16.07.2014 р.».

21.07.2014 р. сторони уклали Додаткову угоду до Договору, якою дійшли згоди про встановлення індивідуальних тарифів на розрахунково-касове обслуговування рахунків клієнта, а саме в рамках пакету «Активний бізнес» по пункту 1.8 Приймання готівкових коштів (виручки) від клієнтів для зарахування на рахунок: 1.8.1 Приймання готівкових коштів (виручки)для зарахування на рахунок клієнта (незалежно від відділення, де відкрито рахунок клієнта). Встановлено значення 0% від суми зарахування.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, позивачем було подане відповідачу для здійснення фінансових операцій платіжне доручення № 150 від 28.07.2015 р. про перерахування 364 468, 50 грн., яке було прийнято відповідачем до виконання, однак в порушення умов Договору відповідна сума грошових коштів так і не була перерахована на вказаний у платіжному дорученні рахунок, не зважаючи на те, що станом на 28.07.2015 р. у позивача був залишок на рахунку в сумі 582 244, 05 грн.

З урахуванням зазначеного, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 р. № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 р. № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 р. до 17 грудня 2015 р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні строком на три місяці з 18 вересня 2015 р. до 17 грудня 2015 р. включно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Так, у відповідності до п. 1. ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 1073 Цивільного кодексу України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 3 статті 1090 Цивільного кодексу України визначено, що платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 1092 Цивільного кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього кодексу та закону.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення, у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Відповідно до п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Частинами 1 і 2 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

У відповідності до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.

Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», та п. 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладених сторонами договорів, суд дійшов висновку, що їх невиконанням було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 Цивільного кодексу України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які існують у формі запису на поточному рахунку позивача, відкритому у банку.

При цьому, суд враховує, що тимчасова адміністрація у відповідача була запроваджена з 18.09.2015 р., а отже у нього були відсутні перешкоди у виконанні спірного платежу позивача у встановлені договором та чинним законодавством строки.

Суд враховує, що процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За змістом частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

За змістом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14, постанові від 01.04.2015 р. у справі № 910/5560/14, від 10.06.2015 р. у справі № 927/1379/14 позивач має статус кредитора відповідача та на нього поширюються обмеження щодо задоволення його вимог під час запровадження тимчасової адміністрації, встановлені приписами пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Однак такі обмеження виникли лише з 18.09.2015 р., а отже відповідач порушив умови договору, не виконавши спірний платіж.

Разом з тим, суд відзначає, що встановивши вказані порушення зі сторони відповідача, суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги, оскільки наразі відносно відповідача запроваджено тимчасову адміністрацію і як зазначалось вище чинне законодавство забороняє задоволення вимог кредиторів під час її дії.

В даному випадку позивач не позбавлений можливості на реалізацію свого права одержання коштів, у заявленій сумі, від відповідача у визначеній черговості як кредитор банку, та у відповідності до порядку, передбаченого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено запровадження відносно відповідача тимчасової адміністрації, заявлені вимоги не підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

При цьому, позивачу має бути повернуто надміру сплачений судовий збір в сумі - 1 822,34 грн., оскільки станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом ставка судового збору у майнових спорах складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Теліані Трейдінг» (04655, місто Київ, вулиця Вікентія Хвойки, будинок 18/14; код ЄДРПОУ 34613940) судовий збір в сумі 1 822 (одну тисячу вісімсот двадцять дві) грн. 34 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 942 від 26.08.2015 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.11.2015 р.

Суддя В.С. Ломака