Рішення

від 22.10.2015 по справі 910/22358/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2015Справа №910/22358/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДР. ОЕТКЕР";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЗ-Інвест";

про стягнення 7 436,38 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № б/н від 27.08.2015 р.;

Від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 4 500,00 грн. основного боргу, 2 515,95 грн. інфляційної складової боргу, 146,47 грн. трьох відсотків річних, 273,96 грн. штрафу, а також 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 4 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката з мотивів, вказаних у позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 року порушено провадження у справі № 910/22358/15, розгляд справи призначено на 06.10.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року, у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представників відповідача, відкладено розгляд справи до 22.10.2015 р.

У судовому засіданні 22.10.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач був належним чином повідомлений про час, день і місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням, яке повернулось на адресу суду і підтверджує факт отримання ухвали господарського суду представником відповідача.

Відповідач не направив в судове засідання своїх повноважних представників, не надав письмовий відзив на позовну заяву, а також не заперечив позовні вимоги по суті.

З огляду на неявку представника відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "ДР. ОЕТКЕР" 11 грудня 2013 року у Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЗ-ІНВЕСТ" було здійснено замовлення послуг проживання у готелі "Богданів Яр", що підтверджується електронним листуванням між сторонами. Судом встановлено, що бронювання та переговори між сторонами здійснювалось засобами телефонного зв'язку, а також з використанням електронної пошти. Письмовий договір про надання готельних послуг між позивачем та відповідачем не укладався.

Таким чином між сторонами був укладений договір в спрощений спосіб, шляхом обміну електронними листами.

Відповідно до статті 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо , а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень , якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до п. 3.1. "Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг», затверджених Наказом N 19 Державної туристичної адміністрації України, від 16.03.2004 р., готель має право укшдати договір з замовником (споживачем) на бронювання номерів (місць) шляхом підписання його двома сторонами, а також шляхом прийняття заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного або іншого зв'язку (засобів електронної пошти, включаючи факсимільну), який дозволяє достовірно встановити належність заявки споживачу або замовнику. Договір вважається укладеним тільки в разі письмового акцепту готелем направленої йому заявки на бронювання та досягнення сторонами згоди в обумовленій формі щодо всіх істотних умов.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, як замовником готельних послуг, 11.12.2013 року було здійснено заявку на вісім номерів для проживання у готелі своїх співробітників у відрядженні на період часу з 29.01.14 р. по 01.02.14 р.

11.12.2013 року відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату № 140 послуг проживання в готелі в сумі 13 080,00 грн., в якому міститься кількість та категорії номерів, а також кількість гостей та період бронювання номерів.

Судом встановлено, що позивач оплатив вищевказані послуги проживання в готелі відповідачу в сумі 13 080,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1058 від 08 січня 2014 р.

Позивач зазначає, що у зв'язку із подіями на майдані, що мали місце взимку 2014 р., відрядження співробітників ТОВ "Др.Оеткер" до м. Києва було відкладено, про що 24 січня 2014 року позивач телефоном повідомив відповідача та заявив про анулювання бронювання номерів у готелі з 29.01.14 р. по. 01.02.14 р. У матеріалах справи також міститься роздрукований електронний лист позивача до відповідача про анулювання бронювання номерів та вимогу про повернення сплачених коштів.

Надалі, 30 травня 2014 року позивачем було зроблено у відповідача бронювання номерів з 13.06.14 р по 15.06.14 р. для своїх співробітників. Відповідачем по вказаному бронюванню було надано готельні послуги позивачу на загальну суму 6 580, 00 грн., що підтверджується актом про надання послуг №51 від 13.06.2014 р. та рахунком на оплату № 53 від 27.05.14 р.

Як вбачається з електронного листування сторін, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення сплачених коштів у розмірі 6 500,00 грн. у зв'язку з анулюванням бронювання номерів.

Позивач зазначає, що відповідачем було повернуто лише частину сплачених коштів у розмірі 2 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача. Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає 4 500,00 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач заявлені вимоги не заперечив, обставин не повернення грошових коштів у сумі 4 500,00 грн. не спростував, а тому, при розгляді заявленого спору суд вважає за належне керуватися наявними у справі доказами.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення 4 500,00 грн. заборгованості за фактично не надані відповідачем послуги, а відповідач належними і допустимими доказами не довів суду належного виконання ним своїх зобов'язань, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДР. ОЕТКЕР" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЗ-Інвест" суми основного боргу у сумі 4 500,00 грн. визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 146,47 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 515,95 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 146,47 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 515,95 грн. підлягають задоволенню повністю відповідно за визначений позивачем період.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ДР. ОЕТКЕР" про стягнення штрафу в розмірі 273,96 грн. господарський суд зазначає наступне.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Нарахування позивачем штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

За приписами ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У п.2.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.02.2014р. по справі №3-14гс14.

Таким чином, оскільки сторонами не було визначено відповідальність відповідача у формі штрафу у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання (порядок його сплати та розмір), господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафу в сумі 273,96 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Дія Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Під час розгляду справи позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження здійснення ОСОБА_1 адвокатської діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому господарський суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача витрат на правову допомогу адвоката заявлених позивачем.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДР. ОЕТКЕР" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЗ-Інвест" (03049, м. Київ, вул. Богданівська, будинок 3, код ЄДРПОУ 36040362) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДР. ОЕТКЕР" (01013, м. Київ вул. Пирогова, будинок 10-В, код ЄДРПОУ 32553204) заборгованості у розмірі 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 146 (сто сорок шість) грн. 47 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 515 (дві тисячі п'ятсот п'ятнадцять) грн. 95 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 759 (одна тисяча сімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 69 коп. Видати наказ.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Мандриченко Дата складання рішення 27.10.2015 р.