Рішення

від 04.11.2015 по справі 910/26350/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2015Справа №910/26350/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМЕКС ПОЛІМЕР»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕВЕЙ ГРУП»

про стягнення 31 280,41 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

позивача: Краснов І.В. - представник за довіреністю № 1 від 06.10.2015

відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 04.11.2015. в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМЕКС ПОЛІМЕР» про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕВЕЙ ГРУП» заборгованості в сумі 31 280,41 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем за договором про перевезення у міжнародному сполученні від 18.05.2015 р. Вказана обставина призвела до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 31 280,41 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2015 порушено провадження у справі № 910/26350/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 04.11.2015 р.

Позивач у судовому засіданні 04.11.2015 надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав та проси суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0222510640945, з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу суду 15.10.2015. Клопотання про відкладення від відповідача не надходило.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України , якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК , з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України , ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач в судове засідання 04.11.2015р., не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України , а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. При цьому, судом прийнято до уваги, що відповідачем було викладено свою правову позицію по суті спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив .

18 травня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМЕКС ПОЛІМЕР» (надалі - перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕВЕЙ ГРУП» (надалі - замовник, відповідач) було укладено договір про перевезення у міжнародному сполученні (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору замовник доручає і надає для перевезення вантаж, а перевізник зобов'язується здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні до умов заявок замовника, а замовник зобов'язується сплатити погоджену сторонами перевізну плату.

Згідно з п. 1.2. договору заявка є невід'ємною частиною цього договору, в якій відображається істотні умови кожного конкретного перевезення, а самеґ6 найменування товару, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики, найменування та адреса відправника та одержувача вантажу, напрямок перевезення, пункти завантаження, та розвантаження, пункти перетину кордону, державні реєстраційні номери транспортного засобу, прізвище, ім'я по-батькові водія транспортного засобу, дата та час завантаження та розвантаження або строки виконання перевезення, розмір оплати.

Відповідно до п. 2.1.2. договору замовник взяв на себе зобов'язання своєчасно та у повному обсязі сплачувати перевізнику погоджену провізну плату, відповідно до умов цього договору.

Як вбачаться з матеріалів справи 18.05.2015 р. сторонами затверджено заявку № 5 на здійснення перевезення вантажу (пелети), загальною вагою 20000 кг, за маршрутом: Німеччина-Київ, вартість перевезення 31 000,00 грн.

Сторонами у вказаній заявці також погоджено умови оплати, а саме: 50% на момент прибуття на митний пункт на розмитнення та 50% протягом 10 днів після відвантаження.

За доводами позивача, ТОВ «ІМЕКС ПОЛІМЕР» на виконання умов договору та заявки № 5 здійснив перевезення відповідного вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) № 242645 від 25.05.2015 р. та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000021 від 25.05.2015 р., підписаного уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками. Відповідачем в свою чергу було частково виконане зобов'язання за договором та перераховано на рахунок позивача 07.08.2015 р. - 5 000,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, а тому у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 26 000,00 грн (31 000,00 грн - 5 000,00 грн).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлялася на адресу відповідач претензія з вимогою погасити заборгованість за договором у сумі 26 000,00 грн, яка залишена без реагування з боку відповідача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173 , 174 , 175 Господарського кодексу України , ст. ст. 11 , 202 , 509 Цивільного кодексу України , і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.. 903 ЦК України .

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано відповідачу послуги щодо перевезення вантажу за маршрутом: Werk Prichsenstand (Німеччина) - Київ (Україна), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) № 242645 від 25.05.2015 р. та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000021 від 25.05.2015 р., підписаного уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Проте відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не у повному обсязі розрахувався за надані позивачем послуги.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України ).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України , враховуючи строки сплати, зазначені в заявці №5 від 18.05.2015 р. строк виконання грошових зобов'язань відповідача по сплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав.

Матеріалами справи підтверджується, факт надання позивачем послу перевезення товару за маршрутом Werk Prichsenstand (Німеччина) - Київ (Україна) на суму 31 000,00 грн.

За доводами позивач, що підтверджується матеріалами справи, відповідачем було частково оплачено вказані послуги на суму 5 000,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (належним чином завірена копія якої міститься в матеріалах справи).

Відтак, на момент розгляджу справи по суді у відповідача існує борг перед позивачем у сумі 26 000,00 грн.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 26 000,00 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 887,67 грн, 3% річних у розмірі 288,74 грн та інфляційні втрати у розмірі 104,00 грн.

У п. 4.5. договору передбачено, що у випадку затримки оплати за перевезення вантажу, замовник виплачує перевізнику пеню у розмірів подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України ).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за надані послуги, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 288,74 грн розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат та пені становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України , суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем: пеня у розмірі 4 887,67 грн та інфляційні втрати у розмірі 104,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач у судове засідання не з'явився, в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33 , 49 , 75, 82-85 ГПК України , господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Девей груп» (02232, м. Київ, проспект Маяковського, буд. 71, кв. 153; ідентифікаційний код 38735184) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМЕКС ПОЛІМЕР» (01103, м. Київ, вул.. Кіквідзе, буд. 17, офіс 204/1; ідентифікаційний код 38292662) основну суму заборгованості у розмірі 26 000 (двадцять шість тисяч) грн 00 коп.; пеню у розмірі 4 887 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят сім) грн 67 коп.; 3% річних у розмірі 288 (двісті вісімдесят вісім) грн 74 коп.; інфляційні втрати у розмірі 104 (сто чотири) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.11.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.