Рішення

від 22.10.2015 по справі 911/4253/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2015 р. Справа № 911/4253/15

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг»

До Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Сільцівське»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер»

Про стягнення 35 054,07 грн.

Суддя Кошик А.Ю.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Сільцівське» (відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» (відповідач 2) про стягнення 35 054,07 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на укладений зі СТОВ «Сільцівське» Договір поставки АП-18-0530 від 08.09.2014 року, згідно з яким ТОВ «Хімагромаркетинг» зобовязувалось передавати у власність відповідача 1 товар, а СТОВ «Сільцівське» зобовязувалось приймати і оплачувати його.

В забезпечення виконання зобовязань за Договором поставки АП-18-0530 від 08.09.2014 року, між ТОВ «Хімагромаркетинг» та ТОВ «Сендер» (відповідач2) укладено Договір поруки № ПР-18-0530 від 10.10.2014 року, відповідно до якого відповідач 2 поручився за виконання зобовязань СТОВ «Сільцівське» перед ТОВ «Хімагромаркетинг» за Договором поставки № АП-18-0530 від 08.09.2014 року.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем1 зобовязання за Договором поставки, ТОВ «Хімагромаркетинг» просить суд стягнути з відповідачів 11 058,67 грн. штрафу, 5 533,20 грн. пені, 10 554,48 грн. курсової різниці, 7907,72 грн. відсотків річних.

Провадження у справі №911/4253/15 порушено відповідно до ухвали суду від 16.09.2015 року та призначено справу до розгляду на 24.09.2015 року.

24.09.2015 року від відповідача 1 до господарського суду надійшла телеграмма про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався на 08.10.2015 року.

Відповідачі, належним чином повідомлені про час і місце розгляду спору, у судове засідання 08.10.2015 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали. Розгляд справи відкладався до 22.10.2015 року.

Представник позивача у судовому засіданні 22.10.2015 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання 22.10.2015 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, відзиви на позов не надали.

Згідно з абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (позивач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Сільцівське» (відповідач 1) укладено Договір поставки АП-18-0530 від 08.09.2014 року (далі - Договір поставки). Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобовязувався передати у власність покупцеві, а покупець зобовязувався прийняти та оплатити засоби захисту рослин.

Відповідно до умов Договору поставки позивач зобов'язувався поставити засоби захисту рослин на загальну суму 45 495,00 грн., а відповідач1 зобов'язався прийняти зазначені засоби захисту рослин та оплатити їх не пізніше 20.11.2014 року в сумі 45 495,00 грн.

22.09.2014 року між позивачем та відповідачем1 укладено Додатковий договір № АП-18-0530ДС1 до Договору поставки, відповідно до якого Договір поставки було доповнено додатковими засобами захисту рослин на суму 14 850,00 грн. Позивач зобов'язався поставити зазначені засоби захисту рослин в строк до 24.09.2014 року, а відповідач1 зобов'язався прийняти та оплатити його не пізніше 20.11.2014 року в сумі 14 850,00 грн.

08.10.2014 року між позивачем та відповідачем1 укладено Додатковий договір № АП-18-0530ДС2 до Договору поставки, яким Сторони доповнили договір поставки додатковими засобами захисту рослин на суму 2824,99 грн. Позивач зобов'язався поставити зазначені засоби захисту рослин в строк до 10.10.2014 року, а відповідач1 зобов'язався прийняти та оплатити його не пізніше 20.11.2014 року в сумі 2 824,99 грн.

Відповідно до п. 2.2 Договору поставки при остаточному розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару, з урахуванням фактичного курсу купівлі долара США на дату оплати відповідно до графіка, закріпленого в п. 2.1 Договору, за наступною формулою: S1=S0*A1/A0, де S0 сума даного договору, яка повинна бути перерахована відповідно до графіка, закріпленого в п. 2.1 цього договору; S1 сума у гривнях, що підлягає сплаті, з урахуванням п. 2.2 цього договору; A0 вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату укладення даного договору (додаткової угоди) згідно з п. 1.3 даного договору; A1 вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1 цього договору (додаткової угоди).

Згідно з п. 2.3 Договору поставки підтвердженням фактичного курсу купівлі долара США є довідка банку. Положення п. 2.2 Договору застосовуються тільки у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США. При застосуванні п. 2.2 цього договору продавець виставляє рахунок-фактуру, який покупець зобовязаний оплатити протягом 1 банківського дня.

Відповідно до п. 2.5 Договору поставки валютою платежу за даним договором є національна грошова одиниця України гривня.

Згідно з п. 2.6 Договору поставки оплата вартості товару, що залишилася, здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного у п. 2.1 даного договору.

Пунктом 2.7 Договору поставки передбачено, що датою виконання зобовязання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Згідно з п. 5.2 Договору поставки покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені.

Пунктом 5.3 Договору поставки передбачено, що сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, встановлених розділом 5 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобовязання повинно було бути виконане.

У випадку прострочення виконання зобовязань, передбачених розділом 2 даного Договору, більше ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15% від ціни позову (п. 5.4 Договору поставки).

Згідно з п. 5.5 Договору поставки сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченого ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та девяносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення девяноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених п. 2.1 Договору, вважається, що продавцем предявлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий або майбутній) та відсотків річних.

Пунктом 7.1 Договору поставки передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2016 року, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобовязань за цим договором.

Відповідно до п. 7.6 Договору поставки сторони досягли згоди щодо зміни строків позовної давності та встановлюють її тривалістю у пять років, що стосується виконання зобовязань по сплаті основного боргу та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобовязань.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставки та додаткових угод, відповідач 1 повинен був розрахуватися за поставлений товар на загальну суму 63 169,99 грн. не пізніше 20.11.2014 року.

Однак, відповідач 1 порушив погоджений сторонами строк оплати товару, сплативши за поставлений товар з простроченнями: сплачено 40 000,00 грн. відповідно до банківської виписки за 25.12.2014 року, та 23 169,99 грн. за банківською випискою від 30.12.2014 року.

Укладений між сторонами договір за правовою природою є договором поставки, за яким згідно частин 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, змістом взаємних договірних зобов'язань сторін є обов'язок позивача поставити відповідачу 1 обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов'язок відповідача 1 прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 ГК України.

Також, для забезпечення виконання зобовязань за Договором поставки АП-18-0530 від 08.09.2014 року, між ТОВ «Хімагромаркетинг» та ТОВ «Сендер» (відповідач2) укладено Договір поруки № ПР-18-0530 від 10.10.2014 року, відповідно до якого відповідач2 поручився за виконання зобов'язань СТОВ «Сільцівське» перед ТОВ «Хімагромаркетинг» за Договором поставки № АП-18-0530 від 08.09.2014 року.

Відповідно до п. 1.2 Договору поруки у разі порушення відповідачем 1 основного договору та/або зобовязання, відповідач 1 та відповідач 2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники.

Згідно з п. 1.3 Договору поруки відповідач2 відповідає перед позивачем за виконання зобовязання відповідачем 1 в повному обсязі. Відповідач2 відповідає в тому ж обсязі, що й відповідач1, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, курсові втрати, витрати позивача тощо.

Пунктом 4.1 Договору поруки передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності з приписами статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно положень ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Приписами статті 541 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, визначених договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у звязку з тим, що відповідач1 не виконав у встановлені строки, передбачені договором поставки, взяті на себе обовязки по сплаті поставленого товару, позивач звернувся до відповідача 2 з вимогою б/н від 05.01.2015 року про сплату 10 554,48 грн. курсової різниці протягом трьох банківських днів з моменту отримання цієї вимоги. Зазначена вимога була отримана 06.01.2014 року відповідачем2, що підтверджується відміткою його директора.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач1 не виконав свого зобовязання щодо здійснення своєчасної оплати вартості отриманого товару за Договором поставки № АП-18-0530 від 08.09.2014 року, а відповідач2 не виконав своїх зобов'язань за Договором поруки № ПР-18-0530 від 10.10.2014 року, на вимогу не відповів, ТОВ «Хімагромаркетинг» звернулось до Господарського суду Київської області з даним позовом.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ТОВ «Хімагромаркетинг» зазначає, що оскільки СТОВ «Сільцівське» не розраховувалось з продавцем вчасно в передбачені Договором поставки № АП-18-0530 від 08.09.2014 року строки, у останнього виникло право щодо нарахування курсової різниці, штрафу, пені та відсотків річних за прострочений період.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 2 ст. 524 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

У розумінні ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до постанов Верховного Суду України від 04.07.2011 року у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 року у справі № 3-141гс11, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, відповідно до п. 2.2 Договору поставки при остаточному розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару, з урахуванням фактичного курсу купівлі долара США на дату оплати відповідно до графіка, закріпленого в п. 2.1 договору, за наступною формулою: S1=S0*A1/A0, де S0 сума даного договору, яка повинна бути перерахована відповідно до графіка, закріпленого в п. 2.1 цього договору; S1 сума у гривнях, що підлягає сплаті, з урахуванням п. 2.2 цього договору; A0 вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату укладення даного договору (додаткової угоди) згідно з п. 1.3 даного договору; A1 вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату оплати відповідно до графіка, закріпленого в п. 2.1 цього договору (додаткової угоди). Водночас, п. 2.3 договору передбачено, що підтвердженням фактичного курсу купівлі долара США є довідка банку. Положення п. 2.2 договору застосовуються тільки у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара США. Вартість вважається сплаченою повністю, коли остаточна оплата, розрахована в порядку, визначеному в п. 2.2 цього договору, перерахована на розрахунковий рахунок продавця.

Таким чином, сторони дійшли згоди про те, що зобов'язання за даним договором має бути виконане у гривні, з урахуванням курсу долара США на час укладення договору та на день надходження коштів за поставлений товар на розрахунковий рахунок продавця, що відповідає наведеним вище вимогам законодавства.

З огляду на викладене та з урахуванням наведених вище умов договору, позивач отримав право на одержання оплати за поставлений товар у відповідності до пунктів 2.2, 2.3 Договору, оскільки курс гривні до долара США на дати оплат змінювався.

З долученого до матеріалів справи розрахунку курсової різниці вбачається, що позивачем було визначено розмір курсової різниці в сумі 10 554,78 грн., виходячи з того, що згідно з наданими до матеріалів справи довідками банку на день укладення договору фактичний курс купівлі долара США складає 13,5 грн., а на дату погашення заборгованості 25 грудня 2014 року встановлений курс купівлі долара США дорівнює 15,7485 грн., а на 30 грудня 2014 року встановлений курс купівлі долара США дорівнює 15,7685 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми курсової різниці, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у звязку з чим вимога ТОВ «Хімагромаркетинг» про солідарне стягнення з відповідачів 10 554,78 грн. курсової різниці є такою, що підлягає задоволенню.

Також позов містить вимоги про стягнення 5 533,20 грн. пені та 11 058,67грн. штрафу.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалось вище, згідно умов п.п. 5.2, 5.3 Договору поставки покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені (пункт 5.2 Договору поставки); сторони дійшли згоди, щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої пунктом 1 частини 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, а також встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, встановлених розділом 5 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобовязання повинно було виконане (пункт 5.3 Договору поставки). У випадку прострочення виконання зобовязань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15% від ціни позову (п. 5.4 договору).

Таким чином, сторони передбачили більш тривалий строк для нарахування пені за порушення виконання договірних зобовязань, ніж це встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України.

З огляду на викладене, розмір пені, визначений позивачем в сумі 1647,61 грн. за період з 21.11.2014 року по 24.12.2014 року на суму 63169,99 грн. боргу, 88,87 грн. пені за період з 25.12.2014 року по 29.12.2014 року на суму 23169,99 грн. боргу, та 3 796,72 грн. пені за період з 30.12.2014 року по 04.09.2015 року на суму 10554,48 грн. курсової різниці, є обґрунтованим та арифметично вірним.

Розмір штрафу, визначений позивачем, становить 11058,67 грн., також є обґрунтованим та арифметично вірним, у звязку штраф підлягає стягненню в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно зі ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, у тому числі, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Поряд з цим, згадуваною вище ч. 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (пп. 3.17.4 п. 3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Слід зазначити, що відповідачем1 не надано суду доказів на підтвердження незадовільного чи скрутного майнового та фінансового стану відповідача1. Також відповідачем1 не доведено суду надмірності розміру пені та штрафу, заявлених до стягнення позивачем.

З урахуванням викладеного та фактичних обставин справи суд вважає, що відповідачем1 належними та допустимими доказами у розумінні згадуваних вище приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України не доведено суду наявності у спірному правовідношенні виняткових випадків, які є підставою для зменшення нарахованих позивачем пені та штрафу.

Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення 40% та 96% річних у сумі 7907,72грн.

З гідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Як зазначалось вище, згідно з пунктом 5.5 Договору поставки сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення девяноста календарних днів.

З долученого до матеріалів справи розрахунку відсотків річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 40% річних у сумі 2353,73 грн. за період з 21.11.2014 року до 24.12.2014 року, на суму 63169,99 грн., розмір 40% річних у сумі 126,96 грн. за період з 25.12.2014 року до 29.12.2014 року на суму 23 169.99 грн., розмір 40% річних у сумі 1040,99 грн. за період з 31.12.2014 року до 30.03.2015 року на суму 10554,48 грн., а також розмір 96% річних у сумі 4386,04 грн. за період з 31.03.2015 року до 04.09.2015 року на суму 10554,48 грн. який є арифметично вірним та обґрунтованим.

Решта посилань сторін та наданих до матеріалів справи доказів наведених вище висновків суду не спростовують.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ТОВ «Хімагромаркетинг» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до абз. 3 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 р., у разі якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Сільцівське» (48021, Тернопільська обл., Підгаєцький район, село Сільце, ЄДРПОУ 30156033) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, код 37852965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Воззєднання, 15, код 30262667) 10 554,48 (десять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. курсової різниці, 11 058,67 (одинадцять тисяч п'ятдесят вісім) грн. штрафу, 5 533,20 (п'ять тисяч п'ятсот тридцять три) грн. пені, 7907,72 (сім тисяч дев'ятсот сім) грн. відсотків річних.

3. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Сільцівське» (48021, Тернопільська обл., Підгаєцький район, село Сільце, ЄДРПОУ 30156033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Воззєднання, 15, код 30262667) 609 (шістсот) грн. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, код 37852965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Воззєднання, 15, код 30262667) 609 (шістсот) грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик