Рішення

від 22.10.2015 по справі 911/4331/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2015 р. Справа № 911/4331/15

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Низель», с.Петрівське

Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер», м.Бровари

про стягнення 21440,90 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача 1: не з'явився

Від відповідача 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Низель» (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» (далі - відповідач 2) про стягнення 21440,90 грн.

Провадження у справі №911/4331/15 порушено відповідно до ухвали суду від 23.09.2015 року та призначено справу до розгляду на 08.10.2015 року.

06.10.2015 року до господарського суду Київської області позивачем було подано документи на виконання вимог ухвали господарського суду Київської області від 23.09.2015 року у даній справі.

Відповідачі, належним чином повідомлені про час і місце розгляду спору, у судове засідання 08.10.2015 року без поважних причин не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позов не подали. Розгляд справи відкладався до 22.10.2015 року.

Представник позивача у судовому засіданні 22.10.2015 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання 22.10.2015 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, відзиви на позов не надали.

Згідно з абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:

30.05.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Низель» (покупець) було укладено Договір поставки № АП-11-0221 (далі - Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити засоби захисту рослин, перелік яких зазначений в пункті 1.1. договору.

Крім того, 16.07.2014 року сторонами було укладено додатковий договір № АП-11-0221ДС1 до Договору поставки № АП-11-0221 від 30.05.2014 року, якими сторони збільшили обсяг поставки та погодили строк оплати товару.

Так, за умовами Договору поставки з урахуванням додаткового договору продавець зобов'язався поставити покупцю товар загальною вартістю 22234,00 грн., а покупець зобов'язався оплатити вартість товару наступним чином: 5784,00 грн. - не пізніше 05.06.2014 року; 16450,00 грн. - не пізніше 20.07.2014 року.

На виконання договірних зобов'язань, продавець поставив покупцю на підставі видаткових накладних № АП-11-0244 від 30.05.2014 року, № АП-11-0331 від 16.07.2014 року, № АП-11-0330 від 16.07.2014 року товар загальною вартістю 22234,00 грн. (копії накладних містяться в матеріалах справи). Факт поставки підтверджується печаткою відповідача на вказаних накладних та підписом уповноваженої ним на прийняття товару особи (копії довіреностей також містяться в матеріалах справи). Судом встановлено, що продавець належним чином виконав свої зобов'язання за договором, а у покупця відповідно виник обов'язок оплатити його вартість.

Відповідач 1 зобов'язання за Договором поставки належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість 19234,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

12.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Евромаркетинг» (поручитель) було укладено Договір поруки № ПР-11-0221, відповідно до п.п. 1.1., 2.1. якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків Товариством з обмеженою відповідальністю «Низель» (боржник) за договором поставки № АП-11-0221 від 30.05.2014 року.

Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. Договору поставки, у разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, курсові втрати, витрат кредитора тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, що відповідач 1 у встановлений зобов'язанням строк не виконав взяті на себе обов'язки по сплаті поставленого товару, здійснивши лише часткову оплату, позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Низель» та ТОВ «Евромаркетинг» про солідарне стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.03.2015 року у справі № 911/91/15 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2015 року у справі № 911/91/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов було задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Хімагромаркетинг» 19 234,00 грн. заборгованості, 1898,63 грн. пені, 3335,10 грн. штрафу, 4477,04 грн. відсотків річних та 1495,58 грн. судового збору. В іншій частині вимог було відмовлено.

Відповідно до вимог ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно із ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі № 911/4331/15, ТОВ «Хімагромаркетинг» зазначає, що оскільки ТОВ «Низель» не розраховувалось з продавцем вчасно, в передбачені договором поставки АП-11-0221 від 30.05.2014 року строки, у останнього виникло право щодо нарахування пені та відсотків річних за прострочений період.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Так, позов містить вимогу про стягнення 7428,01 грн. пені. Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалось вище, згідно умов п.п. 5.2, 5.3 Договору поставки покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені (пункт 5.2 Договору поставки); сторони дійшли згоди, щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої пунктом 1 частини 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, а також встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 5 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно було виконане (пункт 5.3 Договору поставки).

Виходячи з системного аналізу зазначених пунктів договорів, суд дійшов висновку, що сторони передбачили більш тривалий строк для нарахування пені за порушення виконання договірних зобов'язань, ніж це встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Як встановлено судом, у справі № 911/91/15 з відповідачів на користь позивача було стягнуто, серед іншого, пеню та відсотки річних, нараховані за період по 08.12.2014 року.

З огляду на викладене, розмір пені, заявлений позивачем до стягнення у даній справі в сумі 7428,01 грн. за період з 08.12.2014 року до 11.09.2015 року на суму заборгованості 19 234,00 грн., є обґрунтованим та арифметично вірним.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 96% річних у сумі 14012,89 грн.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Згідно з пунктом 5.5 Договору поставки сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 96% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 96% річних у сумі 14012,89 грн. за період з 08.12.2014 року до 11.09.2015 року на суму боргу 19234,00 грн., який є арифметично вірним та обґрунтованим.

При цьому, судом встановлено, що 21.07.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (позивач, кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сендер» (відповідач 2, поручитель за договором) укладено договір поруки № ПР-11-0001, відповідно до п. 1.1. якого у відповідності до цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків Товариством з обмеженою відповідальністю «Низель» (відповідач 1, боржник за договором) за договором передбаченим розділом 2 цього договору (основний договір).

Згідно п. п. 1.2., 1.3. Договору поруки у разі порушення боржником основного договору та/або зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, курсові втрати, витрат кредитора тощо.

Під основним договором в цьому договорі розуміють Договір № АП-11-0221 від 30.05.2014 року, укладений між кредитором (в основному договорі іменується продавець) та боржником (в основному договорі іменується покупець) (п. 2.1. договору поруки).

Цей договір, згідно п. 4.1., вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

У зв'язку з невиконанням боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Низель» взятих на себе зобов'язань за Договором поставки №АП-11-0221 від 30.05.2014 року щодо повної оплати вартості поставленого товару, позивач звертався до відповідача 2, як до поручителя згідно Договору поруки № ПР-11-0001 від 21.07.2014 року з вимогою від 18.11.2014 року про погашення заборгованості, яка отримана відповідачем 2 та залишена без задоволення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. 2 ст. 555 Цивільного кодексу України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем2 після отримання вимоги позивача не виконано зобов'язання, забезпечене порукою, та не висунуто будь-яких заперечень проти вимог позивача. У матеріалах справи також відсутні докази того, що боржником за договором поставки погашено борг.

Частиною 2 статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача до відповідача2, як поручителя боржника - відповідача1, є правомірними, а тому вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів1 та 2 7428,01 грн. пені та 14012,89 грн. відсотків річних є обґрунтованими, доведеними позивачем належними та допустимими доказами, відповідачами1 та 2 не спростованими, а тому такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до абз. 3 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 року, у разі якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Низель» (75011, Херсонська обл., Білозерський район, с. Петрівське, вул. 50 років СРСР, буд 38, код ЄДРПОУ 31507183) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, код ЄДРПОУ 37852965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, 15, код ЄДРПОУ 30262667) 7 428,01 грн. пені, 14 012,89 грн. відсотків річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Низель» (75011, Херсонська обл., Білозерський район, с. Петрівське, вул. 50 років СРСР, буд 38, код ЄДРПОУ 31507183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, 15, код 30262667) 609,00 грн. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 290, код ЄДРПОУ 37852965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, 15, код ЄДРПОУ 30262667) 609,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик