Постанова

від 19.10.2015 по справі 810/4087/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року           810/4087/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаверна" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Лаверна" з позовом до Державна податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2015 року №0000552201/690 та №0000542201/691.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби України прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягають скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів викладених в письмових запереченнях.

В призначений день та час, у судове засідання сторони не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Через канцелярію суду під представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд вирішив розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Дослідивши обставини справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаверна» є юридичною особою, що зареєстрована 31.05.1993 року в Обухівській районній державній адміністрації Київської області, перебуває на обліку як платник податків в ДПІ в Обухівському районі Київської області від 31.05.1993 року №406.

В період з 06.02.2015 року по 25.02.2015 року відповідачем було проведено щодо позивача планову виїзну перевірку ТОВ «Лаверна», за наслідками якої складено Акт від 04.03.2015 №470/10-16/22-01/19407661 «Про результати планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Лаверна» код за ЄДРПОУ 19407661 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013 (далі - Акт перевірки від 04.03.2015).

Висновками вищезазначеного Акта перевірки відповідач встановив порушення:

-          п.п. 138.8, п. 138 ст. 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 1520191 грн., вт. ч.: 1-2 кв. 2012 р. 195633 грн., 2-З кв.2012 р. 241866 грн., 2-4 кв.2012 р. 247285 грн., 2013 р. 835407 грн.;

-          пп. 14.1.36 пп.14.1.41 пп. 14.1.134 п. 14.1 ст.14; п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.185.1

ст.185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 20059 грн., в тому числі: за січень 2013 р. на суму 8005 грн., за лютий 2013 р. на суму 2284 грн., за березень 2013 р. на суму 3051 грн., за травень 2013р. на суму 5569 грн., за червень 2013 р. на суму 1150 грн.;

- п.п.168.1.1. п.п. 168.1.2 пункту 168.1, статті 168, п.176.2 статті 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податкового зобов'язання на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати в загальній сумі 150,00 грн.;

- п.119.2 ст. 119 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VIта доповненнями в частині не неповного включення до податкових розрахунків нарахованого (сплаченого), на користь платника податків і сум утриманий формою № 1ДФ за IV квартали 2012 року сум виплачених доходів за наданні послуг;

- статті 7 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження податкового зобов'язання по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за грудень 2012 року в загальній сумі 425,00 грн.

Позивач, не погодившись з висновками викладеними в Акті перевірки від 04.03.2015 подав заперечення до ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області.

За результатами розгляду заперечень позивача, відповідачем було надано відповідь від 18.03.2015 №795/10-16-2201, якою висновки, викладені в Акті перевірки від 29.01.2015 залишено без змін, а заперечення ТОВ «Лаверна» без задоволення.

На підставі Акта перевірки від 04.03.2015 відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення:

-          від 20.03.2015 року №0000552201/690 за платежем з податку на прибуток приватних підприємств, яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем на суму 1520191,00 грн., за штрафними санкціями на суму 760095,5 грн.;

-          від 20.03.2015 року №0000542201/691 за платежем з податку на додану вартість, яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем на суму 20059,00 грн., за штрафними санкціями на суму 10029,50 грн.

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав скарги від 01.04.2015 №38 та від 17.06.2015 №63 до ГУ ДФС у Київській області, однак рішеннями про результати розгляду скарг ГУ ДФС у Київській області податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача залишені без задоволення.

Позивач, не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд їх скасувати, що і є предметом даного позову.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних обставин.

Як убачається з Акту перевірки від 04.03.2015, відповідач дійшов висновку, що господарські операції ТОВ «Лаверна» з ТОВ «Плазматек» не мають ознак реальності, оскільки акти здачі-прийняття робіт складені з порушенням, а саме: відсутні посада та прізвище представника відповідального за здійснення господарської операцій з боку Замовника, відсутнє місце складання господарської операції, відсутні посада та прізвище представника відповідального за здійснення господарської операцій з боку Виконавця, відсутня одиниця виміру. Тобто, відповідач вважає, що оскільки первинні документи складені з порушенням вимог, то і підстави для формування витрат підприємства відсутні.

Крім того, при проведенні перевірки відповідачем було взято до уваги Акт ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «НВП «Плазматек» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період серпень 2010 року – липень 2013 року, згідно з яким ТОВ «НВП «Плазматек» має стан « 8» (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням). Перевіркою встановлено, що у ТОВ «НВП «Плазматек» відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання робіт, товарів у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів підприємствам-покупцям за серпень 2010 року – липень 2013 року.

Тобто фактично відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій ТОВ «Лаверна» з ТОВ «НВП «Плазматек».

Також, в Акті перевірки від 04.03.2015 року відповідач зазначає, що оскільки ТОВ «Лаверна» не віднесено до собівартості вказані витрати, ціна реалізації товарів значно занижена у зв'язку з чим підприємство отримує не значний дохід, в результаті чого позивачем завищено витрати.

З такими висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «Лаверна» та ТОВ «НВП Плазматек» співпрацюють на договірних засадах.

Так, між ТОВ «Лаверна» (Покупець) та ТОВ «НВП Плазматек» (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу автомобіля від 03.12.2012 №42 та договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 19.03.2013 року №62.

На підтвердження вищезазначених відносин позивачем було надано: копії договорів, податкові накладні, видаткові накладні, акти надання послуг, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, акт приймання-передачі до Договору купівлі-продажу автомобіля №42 від 03.12.2012 року, акти звірки взаєморозрахунків з ТОВ «НВП «Плазматек» (а.с. 5-250 т. 2, а.с. 1-11 т.3).

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних обставин.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Тобто, аналізуючи норми чинного законодавства, суд зазначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відносно твердження податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає наступне.

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зі змісту Акта перевірки, слідує, що відносини, які виникли з контрагентом, за результатами яких позивачем було сформовано податковий кредит та включено суми витрат, відповідач вважає нікчемними.

Однак, суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на наступне.

Чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ та податку на прибуток.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, висновок відповідача про недійсність (нікчемність) господарських операцій з контрагентами, викладених в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваних рішень та має лише інформативний характер.

За умов відсутності доказів вчинення позивачем правопорушення у сфері саме податкових правовідносин, застосування санкцій податкового законодавства у вигляді донарахування податкових зобов'язань та штрафу є безпідставним та необґрунтованим.

До того ж, відсутність контрагентів ТОВ «НВП Плазматек» за місцезнаходженням не свідчить про відсутність у позивача права на віднесення витрат до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та права на формування податкового кредиту з податку на додано вартість, оскільки податкове законодавство України не ставить вказані права платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів, їх наявності за місцезнаходженням, відсутності у них основних фондів тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 у справі №К/800/39823/13, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.11.2014 у справі №К/9991/42950/12.

Щодо твердження відповідача стосовно не віднесення позивачем до собівартості витрат, що призвело до заниження цін реалізації товарів, в результаті чого позивачем завищено витрати, суд зазначає таке.

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291 (надалі - «Інструкція») встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб (далі - підприємства).

В рахунку 90 класу 9 Інструкції «За дебетом рахунку 90 "Собівартість реалізації" відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, за кредитом - списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 фінансові результати"

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати І- узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду - 92          «Адміністративні витрати», 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності".

Тобто, на Рахунку « 90» «Собівартість реалізації» відносяться лише витрати, пов'язані з виробництвом товарів. В свою чергу позивач не виробляє товари (продукцію), а займається оптовою торгівлею придбаних товарів відповідно наявного в матеріалах справи Витягу з ЄДР юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, відносячи відповідні витрати на Рахунки « 92», « 93» та « 94», Позивач чітко та неухильно дотримався Інструкції, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача стосовно завищення витрат позивачем з цього приводу.

До того ж, суд звертає увагу, що податковий орган не довів не достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи та взагалі не виявив бажання брати участь у розгляді даної справи, про що свідчить його клопотання про розгляд справи без його участі.

Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого Кодекс адміністративного судочинства України покладає тягар доказування правомірності прийнятого рішення, тих обставин, які стали підставою для його прийняття, та невірне застосування відповідачем норм податкового, господарського і цивільного законодавства, вказують на неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відтак, висновки податкового органу про порушення вимог податкового законодавства, позивачем є безпідставними.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 20.03.2015 №0000552201/690 та №0000542201/691.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаверна» (08700, Київська область, м. Обухів, вул.. Каштанова, 3Б, код ЄДРПОУ 19407661) понесені ним судові витрати в розмірі 487,20 (чотириста вісімдесят сім) гривні 20 копійок. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                 Терлецька О.О.