Рішення

від 07.09.2015 по справі 202/7235/15-ц

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/7235/15-ц

Провадження № 2/202/4591/2015

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2015 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Мороза В.П.

при секретареві - Овечко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровська цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Громадської організації «Українська правозахисна спілка» про визнання недостовірною інформації та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ з позовною заявою до ОСОБА_2, Громадської організації «Українська правозахисна спілка» про визнання недостовірною інформації та зобов'язання вчинити дії

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_3 та Громадська організація «Українська правозахисна спілка» засновником якої є ОСОБА_2 в глобальній мережі Інтернет (веб-сайт: https://www.facebook.com/ була розміщена стаття, яка на його думку, містила недостовірну та завідомо неправдиву інформацію про нього та його професійну діяльність в частині поширення на неї заборон та обмежень встановлених ст.ст. 1,2,3 Закону України «Про очищення влади».

Позивач вказує, що у даній статті зазначено його ім'я, прізвище та місце роботи, а також, інформація, яка має явно негативний та наклепницький характер в частині неможливості проходження ОСОБА_1 державної служби.

При цьому, позивач зазначає, що посади, які він обіймав під час роботи в системі органів державної виконавчої влади не віднесені до переліку посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації),визначених ст.2 Закону України «Про очищення влади».

Крім того, позивач обґрунтовує позицію тим, що вона не відповідає критеріям визначеним ст. 3 Закону України «Про очищення влади», відтак заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» до неї не застосовується.

В судове засідання позивач не з'явився, про розгляд справи був належним чином повідомлений, подав заяву до суду в якій просив розглядати справу за його відсутністю зазначив, що підтримує позовні вимоги за вищевикладеними обставинами та просив їх задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи були належним чином повідомлені, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, за результатами розгляду справи просили прийняти відповідне рішення. Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд вивчи та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що вимоги позовної заяви обґрунтовані і є такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

Відповідно до ч.1 ст.275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою З кого Кодексу.

Відповідно до змісту розміщеної відповідачами в мережі Інтернет статті (скріншот додається) зазначено: «Так, для примера, до сих пор неизвестны результаты люстрационной проверки по ОСОБА_1 - начальнику управления внутреннего аудита и контроля ГУ ГФС в Днепропетровской области и ОСОБА_4 - заместителе налоговой инспекции в Жовтневом районе г. Днепропетровска, которые в период с 21 ноября 2013 г. по 22 февраля 2014 года соответственно занимали руководящие должности в одном из районов г. Киева, во время президентства ОСОБА_5. Таким образом, фискалы пренебрегают Законом Украины «Об очищении власти» и постановлением Кабинета Министров Украины от 16.10.2014 №563 «Некоторые вопросы реализации Закона Украины «Об очищении власти».

Також, у статті міститься заклик про негайне звільнення мене з державної служби.

З лютого 1996 року, позивач працює у органах ДФС в тому числі на керівних посадах:

З грудня 2006 року по лютий 2012 року начальник Західно - Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції ДПА у Дніпропетровської області;

З лютого 2012 року по грудень 2012 року начальник державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Державної податкової служби Дніпропетровської області;

З грудня 2012 року по травень 2013 року начальник державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби.

Після реорганізації Державної податкової служби з травня 2013 року по березень 2014 року, тобто на протязі 10 місяців, займав посаду начальника державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Головного управління Міндоходів у м.Києві;

З жовтня 2014 року по теперішній час працює на посаді начальника управління внутрішнього аудиту та контролю ДФС у Дніпропетровській області.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та і особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. При вирішенні даної справи суд виходив з наступних норм права. Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ч. 1 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі (особисте немайнове право, що забезпечує соціальне буття фізичної особи).

Згідно ч. 1 ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність і ділової репутації (особисте немайнове право, що забезпечує соціальне буття фізичної особи).

Відповідно до ч. 1 ст. 312 ЦК України, фізична особа має право на вибір та зміну роду занять (особисте немайнове право, що забезпечує соціальне буття фізичної особи).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 1, п. 7 ч. 1, п. З ч. 2 ст. З Закону, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини (п'ята секція) від 18 грудня 2008 року у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06) зазначено, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про очищення влади», заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Відповідно до п.1 Положення про Державну фіскальну службу України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. №236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно п. З Положення, основними завданнями ДФС є: внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування: державної податкової політики; державної політики у сфері державної митної справи.

Згідно пп. 2 п. 11 Положення, Голова ДФС: вносить на розгляд Міністра фінансів пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у відповідній сфері, розроблені ДФС проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також визначає позицію щодо проектів, розробниками яких є інші міністерства.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Положення про Міністерство фінансів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 375, Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечує формування єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.

Керуючись наведеними нормами права, суд приходить до висновку, що Державна фіскальна служба України, не є «центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику», оскільки Державна фіскальна служба України лише реалізовує податкову та митну політики, а відповідальним органом за формування податкової та/або митної політики є Міністерство фінансів України.

Згідно ч. З ст. 1 Закону України «Про очищення влади», протягом десяти років дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення гади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, вертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, зазначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього закону.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.З Закону України «Про очищення влади» передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з травня 2013 року по березень 2014 року,: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

Відповідно до п. 4 ч. 2 от. З Закону України «Про очищення влади» передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з травня 2013 року по березень 2014 року,та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Системне тлумачення поняття «територіального (регіонального) органу» дає підстави вважати, що під територіальними органами розуміються саме регіональні, тобто ті, повноваження яких поширюються на територію усього регіону.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів», легіон - територія Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя. Відповідно до ст.1 Закону України «Про засади державної мовної політики»,) регіон - окрема самоуправна адміністративно-територіальна одиниця, що може складатися з Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села.

З вказаних норм права вбачається, що Солом'янський, Шевченківський та Печерський райони в місті Києві не можуть розглядатись регіонами в розумінні чинного законодавства України.

Відтак, в цій частині суд погоджується з доводами позивача про те, що посади, які вона обіймала в районних державних податкових інспекціях у місті Києві не належать до керівних посад (керівника, заступника керівника) територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.

Після реорганізації Державної податкової служби з травня 2013 року по березень 2014 року, тобто на протязі 10 місяців, займав посаду начальника державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Головного управління Міндоходів у м.Києві;

Враховуючи той факт, що позивач з травня 2013 року по березень 2014 року, тобто на протязі 10 місяців обіймав посади посаду начальника державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м.Києві, та виконував обов'язки начальника державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Головного управління Міндоходів у м.Києві, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до позивача заборон передбачених Законом України «Про очищення влади».

Більше того, суд вбачає за необхідне зазначити про наступне. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. З Закону України «Про очищення влади» передбачає обов'язкову умову застосовування заборон в частині мінімального строку та часу гребування на посаді щодо якої застосовуються заборони, а саме - особа мала обіймати відповідну посаду сукупно не менше одного року у період з травня 2013 року по березень 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач займав посаду начальника державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Головного управління Міндоходів у м.Києві з травня 2013 року по березень 2014 року , тобто на протязі 10 місяців.

Враховуючи приписи Закону України «Про очищення влади» загальний строк перебування на посаді, який береться до уваги для цілей здійснення перевірки в порядку Закону України «Про очищення влади», почав перебіг з з травня 2013 року та закінчився у березні 2014 року тобто, становить менше одного календарного року. Відтак, правові підстави для застосування Закону України «Про очищення влади» в цій частиш теж відсутні.

Системний аналіз наведених фактів дає ґрунтовні підстави вважати, що обмеження та заборони встановлені Законом України «Про очищення влади» не поширюються на позивача та не можуть бути підставою для встановлення обмежень одо подальшого перебування на державній службі позивача.

Більше того, враховуючи фактичні обставини справи та беручи до уваги те, що і позивача не поширюються заборони та обмеження передбачені ст.ст. 1,2,3 Закону країни «Про очищення влади», суд вважає, що позивач не підлягає звільненню з державної служби з підстав передбачених ст.ст. 1,2,3 Закону України «Про очищення влади».

З огляду на наведене, суд вважає доведеним, що інформація, розповсюджена відповідачами принижує честь та гідність позивача, може зашкодити її діловій репутації, позбавити її права на вільний вибір та рід занять в межах державної служби, оскільки містить не оціночні судження, а твердження про вчинення позивачем протиправних дій (перебування на державній службі в супереч положенням Закону України «Про очищення влади»).

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що інформація, яка була розповсюджена, в частині поширення на ОСОБА_1 дії положень Закону України «Про очищення влади», не відповідає дійсності, тобто, є недостовірною, порушує її немайнові права, і як наслідок, підлягає спростуванню відповідачами. Стосовно доводів відповідачів суд зазначає про наступне. Відповідно до ч. 1 ст.34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню Інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс ніж конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями, невтручання в особисте І сімейне життя, удовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Оцінюючи доводи сторін по даній справі суд приходить до висновку, що факт поширення відповідачами завідомо недостовірних відомостей про позивача виходить за межі права на вільне вираження своїх поглядів і переконань та спричинило порушення прав позивача, тобто, є протиправним.

ОСОБА_2 та Громадська організація «Українська правозахисна спілка» не заперечували авторство стосовно розміщеної статті, відтак, саме вони є належними відповідачами даній справі.

Окрім того, у абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України вказано, що суд може захистити вільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі юридичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного» Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»,згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до абзацу 1 ч. 4 ст. 277 Цивільного кодексу України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила Інформацію.

Відповідно до ч.7 ст.277 Цивільного кодексу України, спростування поширена.

Таким чином, суд вважає спростування недостовірної інформації, шляхом розміщення відповідного повідомлення про спростування в мережі Інтернет на сайті https://www.facebook.com/ відносно ОСОБА_1 щодо поширення на нього дії Закону України «Про очищення влади», належним та необхідним способом захисту прав позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 18, 60, 107, 212, 213, 214,218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Громадської організації «Українська правозахисна спілка» - задовольнити повністю.

Визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 (49125, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) та Громадською організацією «Українська правозахисна спілка» (ідентифікаційний код 39851565, 49006, м. Дніпропетровськ Красногвардійський район, вул. Чухновського,7), відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2, 49006, м. Дніпропетровськ, вул. Шостінська, буд.8) щодо поширення на нього дії Закону України «Про очищення влади".

Зобов'язати ОСОБА_2 (49125, АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) та Громадською організацією «Українська правозахисна спілка» (ідентифікацій код 39851565, 49006, м. Дніпропетровськ Красногвардійський район, вул. Чухновського,7), здійснити спростування недостовірної інформації про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , 49006, м. Дніпропетровськ, вул. Шостінська, буд.8) опублікованої у мережі інтернет на сайті https://www.facebook.com/ шляхом опублікування повідомлення про спростування недостовірної інформації на сайті https://www.facebook.com/ .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя В.П. Мороз