Рішення

від 02.11.2015 по справі 910/21552/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2015Справа №910/21552/15

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Приватного підприємства "Аптека 36 і 6"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця"

про стягнення 425 610,38 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " МК "Столиця"

до Приватного підприємства "Аптека 36 і 6"

про визнання договору купівлі-продажу від 25.02.2015 р. недійсним

за участю представників:

від позивача (відповідача за зустрічним):Федорченко А.М.- представник за довіреністю б/н від 15.09.2014 р. від відповідача (позивача за зустрічним):не з'явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось Приватне підприємство "Аптека 36 і 6" (далі - ПП "Аптека 36 і 6") до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" (далі - ТОВ "МК "Столиця") про стягнення 410 968, 69 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу від 25.02.2015 р. в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у ТОВ "МК "Столиця" утворилась заборгованість.

У позові Приватне підприємство "Аптека 36 і 6" просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 410 968, 69 грн., яка складається з основної заборгованості - у сумі 357 029,66 грн., пені - у сумі 28 241,64 грн., інфляційної складової боргу - у сумі 22 873,23 грн. та 3 % річних - у сумі 2 824,16 грн.

До початку розгляду справи по суті від ТОВ "МК "Столиця" надійшла зустрічна позовна заява про визнання договору купівлі-продажу від 25.02.2015 р. недійсним. Вказана заява відповідно до ст. 60 ГПК України була прийнята судом до розгляду.

У якості підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним позивач за зустрічним позовом зазначає, що даний договір обмежує його право розпоряджатись товаром, який передається йому у власність, що є порушенням чинного законодавства. Посилаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України, ТОВ "МК "Столиця" просить суд визнати договір купівлі-продажу від 25.02.2015 р. недійсним.

Також під час розгляду справи по суті від позивача за первісним позовом надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній просив стягнути з відповідача за первісним позовом заборгованість у сумі 425 610,38 грн., яка складається з основної заборгованості - у сумі 349 000,00 грн., пені - у сумі 53 608,93 грн., інфляційної складової боргу - у сумі 17 640,56 грн. та 3 % річних - у сумі 5 360,89 грн.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав та обґрунтував збільшені позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі, у зустрічному позові просив відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом - ТОВ "МК "Столиця" в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд без його участі до суду не подав, у минулому судовому засіданні проти позову заперечив, просив у ньому відмовити, а задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Заслухавши пояснення представника позивача (відповідача за зустрічним позовом), дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.

25.02.2015 р. між Приватним підприємством "Аптека 36 і 6" (продавець) до Товариством з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу (далі - договір), відповідно до якого продавець бере на себе зобов'язання передати покупцеві товар (ліки, інші вироби медичного призначення), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору. Товар передається покупцеві з метою використання його для власних потреб (без мети подальшого збуту).

Відповідно до п. 2.1 договору кількість та перелік товарів узгоджується між продавцем та покупцем заздалегіть шляхом передачі покупцем продавцю заявки на поставку товару.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору ціна на товар формується на дату поставки товару та зазначається в накладній, що є додатком до даного договору. Оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 20 робочих днів з моменту отримання товару.

Відповідно до п. 6.1 договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань сторонами.

У судовому засіданні встановлено, що на виконання умов договору за період з 26.02.2015 р. по 10.04.2015 р. позивач поставив ТОВ "МК "Столиця" товар на загальну суму 452 361,04 грн., що підтверджується видатковими накладними за вказаний період та поясненнями представників сторін.

Разом з тим, відповідач зі свого боку зобов'язання щодо оплати поставленої продукції виконав неналежним чином, оплатив її вартість частково - на суму 103 361,04 грн., про що свідчить банківська виписка з рахунку позивача та платіжні доручення № 1793 від 25.08.2015 р., № 1857 від 27.08.2015 р., № 1703 від 27.07.2015 р., № 1719 від 28.07.2015 р. Отже, у відповідача виникла заборгованість у сумі 349 000,00 грн., що також підтверджуєтья актом звірки взаєморозрахунків, підписаного сторонами станом на 26.10.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки доказів належної оплати заборгованості суду не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 349 000,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 53 608,93 грн. за неналежне виконання зобов'язання.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.1 договору у випадку невиконання договірних зобов'язань винна сторона платить іншій стороні штрафні санкції у розмірі облікової ставки НБУ від суми невиконання зобов'язань за кожний день прострочення виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Провівши перерахунок заявленої позивачем суми пені відповідно до умов договору (однієї облікової ставки Національного банку України) та вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 51 840,67 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки ним нараховано суму пені за період більший, ніж 6 місяців, як це передбачено законом.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Щодо стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 17 640,56 грн. та 3 % річних у сумі 5 360,89 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Провівши власний перерахунок суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги є обгрунтованими, при цьому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних - у сумі 5 360,89 грн., як заявлено до стягнення, та інфляційна складова боргу в сумі 16 359,88 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки ним невірно застосовано індекс інфляції.

Таким чином, позовні вимоги ПП "Аптека 36 і 6" підлягають частковому задоволенню.

Розглядаючи зустрічну позовну заяву про визнання договору купівлі-продажу від 25.02.2015 р. недійсним, суд виходив з наступного.

Приписами ст. 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дослідивши зміст договору купівлі-продажу, що оскаржується, суд приходить до висновку, що він містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: форму, предмет договору, права, обов'язки та відповідальність сторін, інші умови, що узгоджується з вимогами ст. 655 Цивільного кодексу України.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що його право на розпорядження товаром (лікарськими засобами) у договорі обмежене, оскільки він не має можливості розпоряджатись ним на власний розсуд - використовувати у своїй підприємницькій діяльності (здійснювати збут третім особам).

При цьому з умов договору вбачається, що пунктом 1.1 сторони погодили, що товар передається покупцеві з метою використання його для власних потреб (без мети подальшого збуту).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.ст. 319, 320 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Разом з тим, пунктом 1.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, розрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.10.2011 р. № 723 (далі - Наказ від 31.10.2011 р. № 723) визначено, що ліцензуванню підлягають: виробництво лікарських засобів; оптова торгівля лікарськими засобами; роздрібна торгівля лікарськими засобами.

Ліцензування зазначеного виду господарської діяльності є засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання та контролю за додержанням ліцензіатом вимог законодавства у сфері виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами (п. 1.5 Наказу від 31.10.2011 р. № 723).

Роздрібна торгівля лікарськими засобами - це діяльність з придбання, зберігання та продажу готових лікарських засобів через аптеку та її структурні підрозділи (у тому числі ліків, виготовлених (вироблених) в умовах аптеки) безпосередньо громадянам для їх особистого споживання, закладам охорони здоров'я (крім аптечних закладів), а також підприємствам, установам та організаціям без права їх подальшого перепродажу (п. 1.3 Наказу від 31.10.2011 р. № 723).

Як вбачається з матеріалів справи, при укладанні спірного договору купівлі-продажу у ПП "Аптека 36 і 6" була наявна ліцензія Державної служби України з лікарських засобів серія АЕ № 194468 від 03.09.2014 р. на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, яка дає право на продаж готових лікарських засобів іншим особам (ТОВ "МК "Столиця") без права їх подальшого перепродажу останнім третім особам.

Отже, в даному випадку саме законом, а не договором, встановлено обмеження права власника (ТОВ "МК "Столиця") розпоряджатись своїм майном (придбаним товаром), яке набуте ним за спірним договором купівлі-продажу.

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, з огляду на, що у зустрічних позовних вимогах необхідно відмовити.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства "Аптека 36 і 6" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" про стягнення 425 610,38 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 4, нежиле приміщення № 61, ідентифікаційний код 36404960) на користь Приватного підприємства "Аптека 36 і 6" (03134, м. Київ, вул. Жолудєва, буд. 4, ідентифікаційний код 36073487) основну заборгованість у сумі 349 000 (триста сорок дев'ять тисяч) грн. 00 коп., пені у сумі 51 840 (п'ятьдесят одну тисячу вісімсот сорок) грн. 67 коп., інфляційні втрати у сумі 16 359 (шістнадцять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн. 88 коп., 3 % річних у сумі 5 360 (п'ять тисяч триста шістдесят) грн. 89 коп.

У решті первісних позовних вимог - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" до Приватного підприємства "Аптека 36 і 6" про визнання договору купівлі-продажу від 25.02.2015 р. недійсним відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МК "Столиця" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 4, нежиле приміщення № 61, ідентифікаційний код 36404960) на користь Приватне підприємство "Аптека 36 і 6" (03134, м. Київ, вул. Жолудєва, буд. 4, ідентифікаційний код 36073487) витрати по сплаті судового збору в сумі 6 338 (шість тисяч триста тридцять вісім) грн. 43 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 2 листопада 2015 року.

Повний текст рішення підписаний 9 листопада 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя К.І. Головіна