Рішення

від 04.11.2015 по справі 910/25845/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2015Справа №910/25845/15

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕОНІ-ПАК»

про стягнення 30 578,50 грн.

Суддя М.М. Якименко

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2- ордер №259529 від 27.10.2015 року;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОНІ-ПАК" про стягнення 30 578,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо поставки оплаченого позивачем товару згідно умов Договору поставки товару №3006-1 від 30.06.2015 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов стягнувши з відповідача на свою користь 28 000,00 грн. - суми основного боргу, 2 578,50 грн. - суми штрафних санкцій, 4 000,00 грн. - витрат на правову допомогу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.10.2015 року порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 28.10.2015 року.

В судове засідання призначене на 28.10.2015 року, представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Оскільки неявка представника відповідача перешкоджає вирішенню спору по суті, суд вважав за необхідне відкласти розгляд справи на 04.11.2015 року.

В судове засідання 04.11.2015 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 05.10.2015 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 04.11.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 04.11.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.06.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕОНІ-ПАК» (далі по тексту - постачальник, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - покупець, позивач ) укладено Договір поставки товару №3006-1 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю визначений цим Договором товар (надалі іменується «товар»), а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Згідно п. 1.2. Договору, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), умови поставки визначаються специфікацією (надалі іменується «специфікація»), що є додатком до цього Договору.

Згідно специфікації №1 від 30.06.2015 року до Договору сторони узгодили кількість та специфікацію товару, а також передбачили, що термін поставки товару становить 21 банківських днів з моменту надходження на розрахунковий рахунок Постачальника передплати в розмірі 100% від суми специфікації.

На виконання умов Договору та специфікації №1 позивачем здійснено передоплату в розмірі 100% від суми специфікації, що підтверджується платіжними дорученнями:

- №655 від 01.07.2015 року на суму 25 000,00 грн.;

- №661 від 24.07.2015 року на суму 3 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару в розмірі 28 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснив 100% передоплату за товар в розмірі 28 000,00 грн. згідно умов Договору та Специфікації №1, а відповідач в порушення умов Договору не поставив позивачу товар, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 28 000,00 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 28 000,00 грн. - суми основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач не виконав зобов'язання з поставки товару позивачу, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції, які за розрахунками позивача становлять 2 578,50 грн.

Згідно з п. 9.4. Договору, Постачальник за цим Договором несе наступну відповідальність: за несвоєчасну поставку сплачує Покупцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого, недопоставленого товару за кожний день такого прострочення.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення штрафних санкцій за порушення зобов'язання з поставки позивачу товару в розмірі 2 578,50 грн. , нараховані відповідно до законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 4 000,00 грн. - витрати на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи позивачем були понесені витрати в розмірі 4 000,00 грн. з оплати послуг адвоката, що підтверджується Договором про надання правової допомоги від 21.09.2015 року та наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №689 від 22.09.2015 року на суму 4 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу надавав адвокат ОСОБА_2 (копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4345 13.06.2012р, копія Посвідчення адвоката України від 27.02.2015р, Ордер на надання правової допомоги серія КВ №259529 від 27.10.2015р. - наявні в матеріалах справи).

Відповідно до п. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Згідно з п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 21 лютого 2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК .

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 4 000,00 грн. - витрат на правову допомогу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідачів.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕОНІ-ПАК» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, будинок 24/2; код ЄДРПОУ 39488163) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02192, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп. - суми основного боргу, 2 578 (дві тисячі п'ятсот сімдесят вісім) грн. 50 коп. - суми штрафних санкцій, 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу, 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 05.11.2015 року.