Рішення

від 03.11.2015 по справі 911/4192/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2015 р. Справа № 911/4192/15

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Глосар», м. Київ

до Коцюбинської селищної ради, Київська область, смт. Коцюбинське

про стягнення 1505884,17 грн.

секретар судового засідання Шніт О.М.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_1 (довіреність б/н від 17 серпня 2015 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №37/04.08 від 30 січня 2015 року);

ОСОБА_3 (довіреність №272/04.08 від 3 листопада 2015 року);

ОСОБА_4 (довіреність №273/04.08 від 3 листопада 2015 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Глосар» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Коцюбинської селищної ради (далі - відповідач) про стягнення 1505884,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором на проведення будівельних робіт по об'єкту будівництва «Реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала №8-38 в смт. Коцюбиньске Київської області» за №191 від 20 грудня 2012 року, а саме, відповідач не сплатив грошові кошти за виконані позивачем роботи, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 584955,60 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 413972,28 грн., інфляційні втрати в розмірі 437584,87 грн. та 3% річних в розмірі 47116,97 грн.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 14 вересня 2015 року та призначено справу до розгляду на 7 жовтня 2015 року.

21 вересня 2015 року представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про забезпечення позову (№3 від 18 вересня 2015 року) шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу в межах розміру суми позовних вимог, до вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України за №16 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Судом відмовлено в застосуванні заходів до забезпечення позову, оскільки, позивачем не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів та не подано до суду доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду.

Відповідно до ухвали суду від 7 жовтня 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 3 листопада 2015 року.

Представники відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечували.

У судовому засіданні 3 листопада 2015 року представниками відповідача заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київську обласну державну адміністрацію та Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Судом відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання, оскільки, суд не вбачає що прийняте у справі №911/4192/15 рішення вплине на права та обов'язки Київської обласної державної адміністрації та Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області.

Також, у судовому засіданні 3 листопада 2015 року представником позивача подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог.

З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 545781,60 грн. Заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати, 3% річних та пеню позивач просить суд перерахувати відповідно до суми основного боргу.

На підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням зазначеної заяви.

3 листопада 2015 року, відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між Коцюбинською селищною радою (за договором - замовник) та Приватним підприємством «Глосар» (за договором - виконавець) 20 грудня 2012 року укладено договір на проведення будівельних робіт по об'єкту будівництва «Реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала №8-38 в смт. Коцюбиньске Київської області» за №191.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що виконавець зобов'язується у 2012 році виконати будівельні роботи по об'єкту будівництва «Реконструкція каналізаційних мереж по вул. Бакала №8-38 в смт. Коцюбиньске Київської області», а замовник зобов'язується прийняти і оплатити зазначені роботи.

Згідно пункту 1.3 договору, приймання виконаних робіт проводиться згідно актів виконаних робіт.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна договору становить 585097,20 грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору, розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати замовником виконаних робіт, які здійснюються на підставі графіку виконання робіт та актів приймання виконаних робіт.

Згідно пункту 4.4 договору, протягом п'яти робочих днів після підписання акту приймання виконаних робіт замовник перераховує на особистий рахунок виконавця кошти згідно актів приймання виконаних робіт та графіку виконання робіт.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання замовником своїх зобов'язань за даним договором, замовник сплачує виконавцю штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року підтверджується виконання позивачем взятих на себе за договором зобов'язань на загальну суму 584955,60 грн.

Зазначений акт підписаний відповідачем без зауважень.

Відповідач не розрахувався з позивачем за виконані роботи, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 545781,60 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Судом оглянуто оригінали документів, залучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1 та 3 ст. 843 Цивільного кодексу України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, станом на день прийняття рішення у справі відповідач не сплатив позивачу грошові кошти за виконані позивачем роботи. Зазначений факт відповідачем не спростовано. Розмір заборгованості у сумі 545781,60 грн. відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений належними та допустимими доказами, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи підлягає задоволенню у розмірі 545781,60 грн.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначав про те, що заборгованість за вказаним договором виникла через неналежне бюджетне фінансування.

Стосовно викладеного, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Як вже зазначалось вище, статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи викладене, неналежне бюджетне фінансування не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі №11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_3 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

З дослідженого судом розрахунку пені, доданого позивачем до позовної заяви вбачається, що при здійсненні розрахунку пені, позивачем не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.

Судом здійснено власний розрахунок пені, згідно якого до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 40492,51 грн. за період з 1 січня 2013 року по 1 липня 2013 року від суми боргу у розмірі 545781,60 грн.

У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, складає 437584,87 грн. за період прострочення з 1 січня 2013 року по 7 вересня 2015 року.

Згідно з арифметичним розрахунком, зробленим судом, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 400603,69 грн. за період прострочення з 1 січня 2013 року по 7 вересня 2015 року на суму боргу у розмірі 545781,60 грн.

Розмір 3% річних, визначений позивачем, складає 47116,97 грн. за період прострочення з 1 січня 2013 року по 7 вересня 2015 року.

Згідно з арифметичним розрахунком, зробленим судом, до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 43961,59 грн. за період прострочення з 1 січня 2013 року по 7 вересня 2015 року на суму боргу у розмірі 545781,60 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Отже, судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки, позивачем внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом та подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, судовий збір у розмірі 6958,12 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Коцюбинської селищної ради (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Доківська, 2, код 04360600) на користь Приватного підприємства «Глосар» (03164, м. Київ, вул. Академіка Булаховського, 3, код 32669478) - 545781 (п'ятсот сорок п'ять тисяч сімсот вісімдесят одна) грн. 60 коп. заборгованості, 40492 (сорок тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. 51 коп. пені, 400603 (чотириста тисяч шістсот три) грн. 69 коп. інфляційних втрат, 43961 (сорок три тисячі дев'ятсот шістдесят одна) грн. 59 коп. 3% річних та 15462 (п'ятнадцять тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 59 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 9 листопада 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць