Рішення

від 05.11.2015 по справі 495/6098/15-ц

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/6098/15-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарі судового засідання: Охримчук А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/6098/15-ц

за позовом ОСОБА_1

до Малого приватного підприємства «МММ»

про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди

В С Т А Н О В И В :

26.08.2014 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до Малого приватного підприємства «МММ» (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди (а.с.1-4).

Так, позивач просив суд:

- стягнути з Малого Приватного Підприємства «МММ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій заробітній платі з травня 2008 року по 20 грудня 2013 року в розмірі 53 080, 45 гривень;

- стягнути з Малого Приватного Підприємства «МММ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1, працювала за сумісництвом бухгалтером МПП «МММ» з 2001 року. Наказом керівника підприємства від 01.02.201 1 року № 1 ОСОБА_1 була звільнена з роботи за власним бажанням (ст.38 КЗпПУ), при цьому згідно перевірки територіальної державної інспекції з питань праці Одеської області від 21.11.2013 року заява ОСОБА_1 щодо звільнення була відсутня. Тобто, як стверджує позивач, на підприємстві були порушені відносно ОСОБА_1 вимоги ст.38 КЗпПУ.Відповідно до розрахунку невиплаченої заробітної плати бухгалтеру МПП «МММ» ОСОБА_1 МПП «МММ» в 2008 році не виплачено 3 840 гривень за 2008 рік, 5 760 гривень за 2009 рік, 5 760 гривень за 2010 рік, 11 096 гривень за 2011 рік, 13 177 гривень за 2012 рік, 13 447, 45 гривень за 2013 рік, а всього станом на 20.12.2013 року сума заборгованості по заробітній платі складає 53080,45 гривень.

В якості підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, остання зазначає, що незаконні дії керівництва підприємства, яке свідомо знехтувало законними правами позивача, принижує людську гідність позивача, стало джерелом негативних емоцій і переживань, вимагає надзвичайних зусиль для більш-менш пристойної організації життя.

Позивач - ОСОБА_1, у судове засідання не з'явилася, але її представник - ОСОБА_3, подав до суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити та розглянути справу за його відсутності. Проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с.63).

Представник відповідача - МПП «МММ», відзив або заперечення на позов ОСОБА_1 до суду не надав та в судові засідання не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судових засідань.

Відповідно до Витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження юридичної особи Малого Приватного Підприємства «МММ»: 67700, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Котовського, 25, квартира 2 (а.с.56-59).

Відповідно до ч.5 ст.74 Цивільного процесуального кодексу України, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Так, ухвала суду та повістки про призначення слухання справи на 06.10.2015 року та 05.11.2015 року, а також копія позовної заяви ОСОБА_1 з додатками до неї були надіслані на адресу МПП «МММ» (67700, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Котовського, 25, квартира 2), яка наявні в матеріалах справи (а.с.1) та за якою воно зареєстроване (а.с.56). Між тим, усі документи з зазначеної адреси були повернуті до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання (а.с.31-53).

Згідно із ч.2 ст.77 Цивільного процесуального кодексу, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.169 Цивільного процесуального кодексуУкраїни, суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно із ст.157 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більше як на п'ятнадцять днів.

Відповідно до ч.4 ст.169 Цивільного процесуального кодексу України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно із ч.1 ст.224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи викладені обставини та норми чинного законодавства, суд вважає за можливе і необхідне, у відповідності до ст.ст. 77, 157, 169, 224 Цивільного процесуального кодексу України, розглянути справу без участі сторін або їх представників, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.

У відповідності до ч.2 ст.197 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до МПП «МММ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1, працювала за сумісництвом бухгалтером МПП «МММ» з 2001 року.

Відповідно до довідки № 19126/18-05 від 19.09.2014 року за підписом першого заступника начальника Білгород-Дністровської ОДНІ Мазурик А.В., МПП «МММ» (код ЄДРПОУ 23863028) знаходиться на обліку в Білгород-Дністровській ОДПІ як підприємство-платник єдиному податку, звітність по єдиному податку надається своєчасно з нульовими показниками (а.с.6).

Наказом керівника підприємства від 01.02.2011 року №1 ОСОБА_1 звільнена з роботи за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України (а.с.26), згідно перевірки територіальної державної інспекції з питань праці Одеської області від 21,11.2013 року заява ОСОБА_1 щодо звільнення відсутня, тобто на підприємстві були порушені відносно позивача вимоги ст.38 КЗпП України (а.с.7).

За наслідками даної перевірки було складено акт. У зв'язку з виявленими порушеннями законодавства про працю до МПП «МММ» територіальною державною інспекцією з питань праці Одеської області вжиті заходи відповідного реагування згідно наданих повноважень (а.с.22).

За твердженням позивача, за поновленням своїх порушених прав ОСОБА_1 зверталась безпосередньо до МПП «МММ», але її звернення залишились без задоволення.

01 лютого 2011 року ОСОБА_1 була написана заява про звільнення за ст.38 КЗпП України, але з наказом про звільнення ОСОБА_1 не ознайомили.

Згідно із ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 48 Конституції України передбачено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до розрахунку невиплаченої заробітної плати бухгалтеру МПП «МММ» ОСОБА_1 МПГІ «МММ» в 2008 році не виплачено 3840 гривень за 2008 рік, 5760 гривень за 2009 рік, 5760 гривень за 2010 рік, 11096 гривень за 2011 рік, 13177 гривень за 2012 рік, 13447, 45 гривень за 2013 рік, а всього станом на 20.12.2013 року сума заборгованості по заробітній платі складає 53080,45 гривень (а.с.9).

Відповідно до ст. 238 КЗпП України, при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, орган який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові понесених сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Враховуюче вище викладене дана норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.

Відтак, працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до частини 2 статті 102і КЗпП України, умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств визначає Кабінет Міністрів України. Тому зазначені питання регулюються постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03 квітня 1993 року № 245. Слідом з метою виконання постанови № 245 наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 було затверджено Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій.

Згідно з пунктом 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій № 43 сумісництвом вважається виконання працівником крім своєї основної іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Згідно з пунктом 2 Постанови КМУ № 245 тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день. У вихідні дні (за графіком роботи основного підприємства) працювати за сумісництвом дозволяється повний робочий день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

При прийомі на роботу за сумісництвом пред'явлення трудової книжки не передбачено. Згідно з частиною третьою пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 р. № 58 (надалі - Інструкція № 58), на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. Запис про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням І працівника і зазначається у трудовій книжці окремим рядком (пункт 2.14 Інструкції № 58). Згода на роботу за сумісництвом власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібна.

Відтак, відповідно до пункту 3 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій № 43, працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред'явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. При прийомі на роботу, що вимагає спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати від працівника пред'явлення диплома або іншого документа про здобуту освіту чи професійну підготовку.

Керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності) (пункт 4 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій № 43).

Пунктом 12 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій № 43 визначено, що відповідальність за порушення порядку прийняття на роботу за сумісництвом відповідно до Постанови КМУ № 245 та Положення № 43 покладається на власника або уповноважений ним орган державного підприємства, установи, організації, який приймає працівника на роботу за сумісництвом.

Відповідно до статті 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно ч.1 ст.91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно до ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями та усім належним їй майном. Учасник (замовник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особи не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Згідно ч.2 ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про робот на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

В пункті 1.4 Статуту МПП «МММ», підприємство набуває права юридичної особи з І моменту його державної реєстрації та користується правом юридичної особи у відповідності до діючого законодавства України. Має право від свого імені укладати договори, набуває майнові та особисті немайнові права та нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем в суді.

Згідно п.7.1. статуту МПП «МММ», трудовий колектив підприємства складають громадяни, які своїм трудом беруть участь у його діяльності на основі контракту (трудового договору), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівників з підприємством.

З наведеного випливає, що предметом позову є матеріально-правові вимоги ОСОБА_1 до МПП «МММ» і тому саме останнє є належним відповідачем, який мас відповідати за позовом.

Крім того, ОСОБА_1 просить суд стягнути на її користь з МПП «МММ» моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Відповідно до ст.237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Так, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Згідно із п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як стверджує позивач, незаконні дії керівництва МПП «МММ», яке свідомо знехтувало законними правами позивача, принижує людську гідність позивача, стало джерелом негативних емоцій і переживань, вимагало надзвичайних зусиль для більш-менш пристойної організації життя.

Між тим, суд вважає, що розмір моральної шкоди підлягає зменшенню з 10 000 грн. до 1 000 грн. у зв'язку з тим, що, по-перше, він завищений, а, по-друге, в порушення положень Цивільного кодексу України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» позивачем не визначено з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди саме у розмірі 10 000 грн. та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст.1 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 6 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 57-58 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.213 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, суд дійшов до висновку про часткову правомірність, обґрунтованість та законність позовних вимог ОСОБА_1, у зв'язку з чим позовна заява ОСОБА_1 до Малого приватного підприємства «МММ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.

Крім того, згідно із ст.ст. 79, 88 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати за розгляд позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 3, 43, 48 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 91, 92, 96, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 115-117, 233, 237-1, 238 Кодексу законів про працю України, положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 157, 169, 197, 208, 209, 212-215, 218, 224-228 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Малого приватного підприємства «МММ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Малого Приватного Підприємства «МММ» (67700, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Котовського,25, квартира, 2, код ЄДРПОУ 23863028) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (67700, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

- заборгованість по невиплаченій заробітній платі з травня 2008 року по 20 грудня 2013 року в розмірі 53 080 (п'ятдесят три тисячі вісімдесят) гривень 45 (сорок п'ять) копійок;

- моральну шкоду в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Малого Приватного Підприємства «МММ» (67700, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Котовського,25, квартира, 2, код ЄДРПОУ 23863028) на користь держави судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя В.В. Мишко