Рішення

від 04.11.2015 по справі 903/1055/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2015Справа № 903/1055/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКІНГ»

до Волинської обласної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Любомльська районна організація Українського товариства мисливців і рибалок

про визнання недійсним рішення

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Бєрінцев Г.В. за довіреністю № 26 від 19.10.2015 р.;

Галан-Влащук В.Й. за довіреністю № 27 від 19.10.2015 р.;

від відповідача: Хитрик С.І. за довіреністю № 1950/33/2-15 від 16.10.2015 р.

від третьої особи: Кузьмич М.А. за довіреністю б/н від 03.11.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКІНГ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до Волинської обласної ради (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення № 34/4 від 20.03.2015 р. «Про внесення змін до рішення обласної ради від 21.11.2014 р. № 31/14 «Про надання мисливських угідь у користування товариству з обмеженою відповідальністю «Вікінг».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 21.11.2014 р. рішенням відповідача № 31/14 позивачу було надано у користування мисливські угіддя за 21.11.2014 р. терміном на 25 років загальною площею 15 351, 9 га. Відповідно до затвердженого цим рішенням переліку позивачу були надані мисливські угіддя: Замлинське лісництво квартали № 23-60 (4 543, 2 га), Мосирське лісництво квартали № 1 - 75 (6 945, 0 га), Любомльське лісництво квартали № 12 - 51 (3 863, 7 га). 20.03.2015 р. рішенням відповідача № 34/4 було вирішено внести зміни до рішення № 31/14 від 21.11.2014 р., а саме: у пункті 1 цифри « 15 351, 9» змінено цифрами « 13 503, 9»; затверджено перелік мисливських угідь, що надаються для ведення мисливського господарства позивачу у новій редакції, відповідно до якої надано наступні мисливські угіддя: Замлинське лісництво квартали № 224 - 28, 30 - 35, 37 - 54, 56 - 59 (3 891, 2 га), Мосирське лісництво квартали № 1 - 60, 68, 69, 72 (5 749, 0 га), Любомльське лісництво квартали № 12 - 51 (3 863, 7 га). На переконання позивача, відповідач не мав права вносити зміни до раніше прийнятого ним рішення, оскільки це суперечить Рішенню Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 р. З урахуванням зазначеного позивач звернувся з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 17.09.2015 р. вищевказану позовну заяву передано за підсудністю до господарського суду міста Києва на підставі ст. ст. 15-17 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.09.2015 р. порушено провадження у справі № 903/1055/15, її розгляд призначено на 21.10.2015 р.

19.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також відзив на позовну заяву, в якому викладено клопотання про припинення провадження у справі згідно зі ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на його думку, даний спір не підвідомчий господарським судам.

В судовому засіданні 21.10.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.10.2015 р. проти задоволення позову заперечив, підтримав викладене у відзиві на позовну заяву клопотання про припинення провадження у справі та подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Любомльську районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок.

В судовому засіданні 21.10.2015 р. суд відклав розгляд клопотання відповідача про припинення провадження у справі до встановлення фактичних обставин справи.

При цьому, розглянувши в судовому засіданні 21.10.2015 р. заявлене представником відповідача клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Любомльську районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок, суд вирішив його задовольнити.

Так, суд врахував, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Любомльської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, оскільки як зазначає відповідач, воно було прийняте з метою вирішення проблемної ситуації, пов'язаної з тим, що рішенням Волинської обласної ради від 21.11.2014 р. № 31/14 мисливські угіддя, які раніше були закріплені за Любомльською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок, було повторно закріплено за ТОВ «ВІКІНГ». З метою недопущення порушення прав користувача, якому було раніше від позивача надано відповідні мисливські угіддя, як зазначає відповідач, він і прийняв оскаржуване рішення від 20.03.2015 № 34/4 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 21.11.2014 № 31/14 «Про надання мисливських угідь у користування товариству з обмеженою відповідальністю «Вікінг», яким було вирішено у пункті 1 рішення обласної ради від 21.11.2014 р. № 31/14 цифри « 15 351,9» замінити цифрами « 13 503,9»; затвердити Перелік мисливських угідь, що надаються для ведення мисливського господарства ТзОВ «Вікінг», у новій редакції та рекомендувати Волинському обласному управлінню лісового та мисливського господарства внести відповідні зміни до договору про умови ведення мисливського господарства з товариством з обмеженою відповідальністю «Вікінг». Таким чином, скасування оскаржуваного рішення може вплинути на права та законні інтереси Любомльської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2015 р. в порядку ст. 27 ГПК України було вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Любомльську районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок, розгляд справи відкладено на 04.11.2015 р.

У судовому засіданні 04.11.2015 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі та від представника позивача письмові пояснення, в яких він відзначає, що даний спір не має ознак публічно-правового, а тому підвідомчій господарським судам. Також, позивач звертає увагу на те, що відповідачем не надано доказів того, що рішенням від 21.11.2014 р. було надано одні й ті самі мисливські угіддя різним користувачам.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримав, представники відповідача та третьої особи вказали на їх необґрунтованість.

В судовому засіданні суд розглянув клопотання відповідача про припинення провадження у справі та вирішив в його задоволенні відмовити.

Так, у справі, що розглядається, відповідач, реалізуючи право розпорядження мисливськими угіддями, відповідно до статті 9 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», має рівні права з юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження мисливськими угіддями, тобто є рівноправним суб'єктом відносин. У цьому спорі учасники правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, відповідач владних управлінських функцій не здійснював.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що даний спір підвідомчий господарським, а не адміністративним судам.

У судовому засіданні 04.11.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.11.2014 р. рішенням Волинської обласної ради № 31/14 «Про надання мисливських угідь у користування товариству з обмеженою відповідальністю «Вікінг» було вирішено відповідно до частини 2 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 9, 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», керуючись статтею 15 Закону України «Про тваринний світ», надати у користування мисливські угіддя з 21 листопада 2014 року, терміном на 25 років Товариству з обмеженою відповідальністю «Вікінг» на площі 15 351,9 га (пункт 1 Рішення № 31/14).

Згідно з п. 2 Рішення № 31/14 Волинському обласному управлінню лісового та мисливського господарства в термін до 01.01.2015 року було доручено укласти договір про умови ведення мисливського господарства з товариством з обмеженою відповідальністю «Вікінг» (згідно з Переліком, що додається).

Відповідно до п. 3 Рішення № 31/14 Товариству з обмеженою відповідальністю «Вікінг» було доручено: до 01.01.2015 року визначити в натурі межі наданих у користування мисливських угідь; відмежувати територію мисливського господарства розпізнавальними знаками, аншлагами, панно, але не менше ніж 1 (одне) панно на 5 тис. га, 1 (один) розпізнавальний (межовий) знак на 1 тис. га; нанести на планово-картографічні матеріали всі об'єкти природно-заповідного фонду. Природно-заповідні території, полювання на яких відповідно до Положення про них заборонено, віднести до відтворювальних ділянок; у співпраці з Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Державною екологічною інспекцією у Волинській області проводити охоронні заходи проти порушників правил полювання в наданих для користування мисливських угіддях.

В подальшому рішенням Волинської обласної ради від 20.03.2015 р. № 34/4 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 21.11.2014 № 31/14 «Про надання мисливських угідь у користування товариству з обмеженою відповідальністю «Вікінг» з метою врегулювання існуючих правових розбіжностей щодо територій мисливських угідь, які надані у користування на території Любомльського району, було вирішено внести наступні зміни у рішення обласної ради від 21.11.2014 р. № 31/14 «Про надання мисливських угідь у користування товариству з обмеженою відповідальністю «Вікінг»:

1) у пункті 1 цифри «15 351,9» замінити цифрами « 13 503,9»;

2) затвердити Перелік мисливських угідь, що надаються для ведення мисливського господарства ТзОВ «Вікінг», у новій редакції (додається).

При цьому, відповідно до п. 2 Рішення № 34/4 рекомендовано Волинському обласному управлінню лісового та мисливського господарства внести відповідні зміни до договору про умови ведення мисливського господарства з товариством з обмеженою відповідальністю «Вікінг».

На переконання позивача, відповідач не мав права вносити зміни до раніше прийнятого ним рішення, з огляду на що він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В даному випадку, слід відзначити, що положеннями ст. 16 ЦК України передбачено такі способи захисту, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, приписами ст. 20 ГК України передбачено можливість визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Розглядаючи спори про визнання недійсними індивідуальних актів державних чи інших органів, слід враховувати роз'яснення, надані Президією Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів», відповідно до п. 2 якого підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить: затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь; вирішення інших питань у межах своїх повноважень.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років.

Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя.

Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» встановлено, що ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь. Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

За приписами статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним рішення № 34/4 від 20.03.2015 р. «Про внесення змін до рішення обласної ради від 21.11.2014 р. № 31/14 «Про надання мисливських угідь у користування товариству з обмеженою відповідальністю «Вікінг», позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 р.

Так, абзацами 5 та 6 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 визначено, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим, беручи до уваги вказані висновки Конституційного Суду України, суд також звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 11.11.2014 р. № 21-405а14, відповідно до якої наголошено, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

В даному випадку, суд відзначає, що прийняте відповідачем рішення про внесення змін в раніше прийняте ним рішення про надання мисливських угідь у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Вікінг», є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для користувача мисливських угідь, оскільки захист порушеного права у разі укладання договору про умови ведення мисливського господарства має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, даний позов не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для користувача, оскільки у нього виникло право користування на іншу частину мисливських угідь і це право ґрунтується на договорі про умови ведення мисливського господарства.

Застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 11.11.2014 р. № 21-405а14, підтверджується і практикою Вищого господарського суду України в постанові від 24.03.2015 р. у справі № 910/11729/13.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено безпідставність заявлених позовних вимог, вони задоволенню не підлягають.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.11.2015 р.

Суддя В.С. Ломака