Рішення

від 03.11.2015 по справі 910/22925/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2015Справа №910/22925/15 За позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагрогруп»

про стягнення 214 604 561,51 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Гаврилюк О.О. (представник за довіреністю №254 від 26.03.2015р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (надалі також - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагрогруп» (надалі також - відповідач) 214 604 561,51 грн. на підставі Кредитного договору №2-2014 від 08.01.2014р., з яких заборгованість по поверненню кредитних коштів становить 100 000 000,00 грн., заборгованість за нарахованими відсоткам становить 31 112 602,71 грн., сума пені за неповернення кредиту становить 29 112 328,77 грн., сума пені за неповернення відсотків становить 6 788 238,15 грн., сума 3% річних за неповернення кредиту становить 1 832 876,71 грн., сума 3% річних за неповернення відсотків становить 558 845,75 грн., сума інфляційних втрат за неповернення кредиту становить 36 437 557,54 грн. та сума інфляційних втрат за неповернення відсотків становить 8 772 111,88 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконує перед позивачем своїх зобов'язань за Кредитним договором, не сплачує тіло кредиту та відсотки по кредиту, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, про стягнення якої позивач звернувся до суду.

Відповідачем відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2015р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/22925/15, розгляд призначено на 06.10.2015р.

В судовому засіданні 06.10.2015р. розгляд справи було відкладено до 20.10.2015р. у зв'язку з неявкою представника від відповідача в судове засідання.

В судовому засіданні 20.10.2015р. в справі було продовжено строк розгляду спору на 15 днів терміном до 16.11.2015р. включно та відкладено судовий розгляд до 03.11.2015р.

В судове засідання 03.11.2015р. представник від відповідача не з'явився, заяв та клопотань до суду не надіслав.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестагрогруп» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03680, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 150, прим. 17.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 03.09.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Конверт з судовою кореспонденцією було повернуто на адресу суду з відмітками «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагрогруп», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м. Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

В судовому засіданні 03 листопада 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.01.2014р. між позивачем (кредитор за Кредитним договором) та відповідачем (позичальник за Кредитним договором) був укладений Кредитний договір №2-2014 (надалі - Кредитний договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язується надати відповідачу кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 100 000 000,00 грн. (надалі - кредит), а відповідач зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути позивачу суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, можливі штрафні санкції та інші платежі, передбачені цим Договором, а також виконати інші обов'язки, визначені цим Договором.

Процентна ставка за користування кредитом - 24% річних. (п. 1.2. Кредитного договору).

Пунктом 1.3. Кредитного договору встановлено, що кінцевим терміном погашення кредиту відповідачем є 06 січня 2015 року включно.

Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно із умови, що до розрахунку приймається календарна кількість днів у році та календарна кількість днів у місяці, методом факт/факт. (п. 2.2. Кредитного договору).

У відповідності до п. 2.3. Кредитного договору, проценти нараховуються на залишок фактичної заборгованості за Кредитом протягом всього строку користування кредитом. День видачі та день погашення кредиту враховуються як один день (при розрахунку процентів враховується день видачі кредиту, день погашення кредиту не враховується).

Згідно з п. 2.4. Кредитного договору, проценти за користування кредитом відповідач сплачує щомісяця на рахунок №2909688001258, не пізніше 15 календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані та остаточно при погашенні кредиту.

Положеннями пункту 5.1. Кредитного договору визначено, що кошти по кредиту надаються за заявками відповідача на одержання коштів(за формою, що викладена в Додатку №1 до цього Договору), після їхнього акцепту банком. Зобов'язання банку по кредитуванню в рамках даного договору визначаються сумою акцептованої заявки і виникають у момент акцепту заявки. Сума зобов'язань відповідача по кредиту може збільшуватися при акцепті банком наступних заявок, не перевищуючи при цьому максимальної суми ліміту, що передбачена в п. 1.1. та у відповідності до п. 6.1.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих відповідно до цього договору зобов'язань (п. 15.4. Договору).

На виконання умов Кредитного договору позивачем було видано відповідачу кредитні кошти на суму 100 000 000,00 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказує, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за Кредитним договором в частині повернення кредитних коштів, своєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладений договір , який за своєю правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами Кредитного договору та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III ЦК України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом п. 1.3. Кредитного договору кінцевий термін до настання якого має бути повністю погашена заборгованість за кредитом, встановлюється до 06.01.2015р. включно.

В матеріалах справи наявна вимога позивача №31/1-12042 від 21.05.2015р., якою позивач вимагав від відповідача погашення існуючої заборгованості за Кредитним договором, яку останнім було залишено без відповіді.

Отже, відповідач в порушення умов Кредитного договору та додаткової угоди до нього, у встановлений строк кредитні кошти у розмірі 100 000 000,00 грн. не повернув, проценти за користування кредитом у розмірі 31 112 602,71 грн. не сплатив, у зв'язку з чим останні підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що розрахунок сум заборгованості по кредиту та заборгованості по процентам, доданий позивачем до позовної заяви, є обґрунтованим та доведеним.

Станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не залучені до матеріалів справи докази на підтвердження погашення ним заборгованості по кредиту в сумі 100 000 000,00 грн. та заборгованості по процентам в сумі 31 112 602,71 грн.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 100 000 000,00 грн. заборгованості по кредиту та 31 112 602,71 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, суд вважає обґрунтованими в повному обсязі.

У зв'язку з допущенням відповідачем простроченням по сплаті кредитних коштів та відсотків по кредиту, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, згідно розрахунку, пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі 29 112 328,77 грн. та пеню за несвоєчасне повернення нарахованих процентів в розмірі 6 778 238,15 грн.

Пунктами 14.4. Кредитного договору сторонами передбачено, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим Договором відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Розрахунок пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання відповідачем простроченого зобов'язання. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання простроченого грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 вказаного вище Закону України, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

За умовами п.4.3 договору №89 від 15.10.2008р. у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених правочином, позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної п.1.1.3 (16%) за кожен день прострочення виконання.

Наразі, приймаючи до уваги приписи ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» за порушення відповідачем строків повернення кредиту позивачем за період з 18.02.2015р. по 18.08.2015р. нараховано пеню на загальну суму 29 112 328,77 грн.

Господарський суд вказує, що наведений заявником розрахунок пені є необґрунтованим. При цьому, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за кожен день прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст. 232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст. 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №89 від 15.10.2008р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти однозначного висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування пені, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.

Як вказувалось вище, умовами Кредитного договору сторонами було погоджено користування кредитними траншами строком до 06.01.2015р. включно.

Тобто, у даному випадку перебіг шестимісячного строку, який передбачено ст. 232 Господарського кодексу України, починається з 07.01.2015р., а отже, нарахування неустойки за порушення строків повернення кредиту за період з 18.02.2015р. по 18.08.2015р. суперечить приписам чинного законодавства та є неправомірним.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за порушення строків повернення кредитних коштів підлягають перерахунку.

Здійснивши перерахунок суми пені за порушення строків повернення кредиту суд встановив, що вона становить 20 860 273,97 грн., тому зазначена позовна вимога підлягає частковому задоволенню на вказану суму.

Після перевірки наведеного заявником розрахунку суми пені за несвоєчасне повернення процентів, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі. Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних за неповернення кредиту в розмірі 1 832 876,71 грн., суму 3% річних за неповернення відсотків становить 558 845,75 грн., суму інфляційних втрат за неповернення кредиту становить 36 437 557,54 грн. та суму інфляційних втрат за неповернення відсотків становить 8 772 111,88 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної сплати кредиту та процентів за Кредитним договором та положення наведених правових норм, перевіривши наведений позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в цій частині, є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Кредитного договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/22925/15 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми заборгованості по поверненню кредитних коштів в розмірі 100 000 000,00 грн., суми заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 31 112 602,71 грн., суми пені за неповернення кредиту в розмірі 20 860 273,97 грн., суми пені за неповернення відсотків в розмірі 6 788 238,15 грн., суми 3% річних за неповернення кредиту в розмірі 1 832 876,71 грн., суми 3% річних за неповернення відсотків в розмірі 558 845,75 грн., суми інфляційних втрат за неповернення кредиту в розмірі 36 437 557,54 грн. та суми інфляційних втрат за неповернення відсотків в розмірі 8 772 111,88 грн.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» (станом на момент відправлення позивачем позовної заяви поштою) визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в т.ч. уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку (п. 22 ч. 1 ст. 5).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, на підставі Постанови №188 від 19.03.2015р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №63 від 20.03.2015р. «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію банку».

Отже, враховуючи, що позов було подано уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка у відповідності до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, суд дійшов висновку, що судовий збір в сумі 73 080,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагрогруп» (код ЄДРПОУ 34998731, адреса: 03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 50) на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (код ЄДРПОУ 19017842, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27Т) суму заборгованості по поверненню кредитних коштів в розмірі 100 000 000,00 грн. (сто мільйонів гривень 00 копійок), суму заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 31 112 602,71 грн. (тридцять один мільйон сто дванадцять тисяч шістсот дві гривни 71 копійка), суму пені за неповернення кредиту в розмірі 20 860 273,97 грн. (двадцять мільйонів вісімсот шістдесят тисяч двісті сімдесят три гривни 97 копійок), суму пені за неповернення відсотків в розмірі 6 788 238,15 грн. (шість мільйонів сімсот вісімдесят вісім тисяч двісті тридцять вісім гривень 15 копійок), суму 3% річних за неповернення кредиту в розмірі 1 832 876,71 грн. (один мільйон вісімсот тридцять дві тисячі вісімсот сімдесят шість 71 копійка), суму 3% річних за неповернення відсотків в розмірі 558 845,75 грн. (п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч вісімсот сорок п'ять гривень 75 копійок), суму інфляційних втрат за неповернення кредиту в розмірі 36 437 557,54 грн. (тридцять шість мільйонів чотириста тридцять сім тисяч п'ятсот п'ятдесят сім гривень 54 копійки) та суму інфляційних втрат за неповернення відсотків в розмірі 8 772 111,88 грн. (вісім мільйонів сімсот сімдесят дві тисячі сто одинадцять гривень 88 копійок).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестагрогруп» (код ЄДРПОУ 34998731, адреса: 03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 50) в доход Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) судовий збір в розмірі 73 080,00 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень 00 копійок).

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.11.2015р.

Суддя С.М. Морозов