Рішення

від 27.10.2015 по справі 910/21169/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2015Справа №910/21169/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київгаз"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаціїна компанія "Лазурний Блюз"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертон технолоджі"

про стягнення заборгованості у розмірі 523 352,45 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Ступак Т.О. (дов.№Д-09/15 від 19.03.2015)

від відповідача1: Радченко А.В. (дов.№б/н від 08.09.2015)

від відповідача2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаціїна компанія "Лазурний Блюз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертон технолоджі" про стягнення заборгованості у розмірі 523 352,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21169/15 та призначено її до розгляду на 08.09.2015 року.

02.09.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 08.09.2015 судом оголошено перерву до 01.10.2015 року.

25.09.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні 01.10.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті справи та просив задовольнити позов.

Представник відповідача 1 надав усні заперечення на позов, посилаючись на обставини аналогічні тим, що викладені у відзиві, наданому до початку судового засідання через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва.

Відповідач2 явку уповноваженого представника не забезпечив, проте про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

За наслідками судового засідання судом постановлено ухвалу, якою продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 27.10.2015 року.

До судового засідання 27.10.2015 з'явився представник позивача та просив задовольнити позовні вимоги, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Відповідач1 під час судового засідання заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач2 укотре не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2011 Публічне акціонерне товариство „Київгаз" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Лазурний блюз» (споживач) уклали договір № 232416 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 10.1. договору договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині постачання газу з 01.01.2012 до 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Додатковими угодами до договору №№ 1, 2, 3 дію договору пролонговано до 31.12.2015 року. Додатковою угодою №4 до договору від 31.01.2015 смторони дівйшли згоди пр. припинення дії договору в частині постачання газу та його обліку з 01.01.2015 року.

Відповідно до п. 2.6. договору послуги з постачання газу підтверджуються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюються за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору.

Згідно з п. 2.9. договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

У грудні 2014 року позивач передав, а відповідач прийняв 85,680 тис.куб.м. природного газу на загальну суму 658 721,54 грн., що підтверджується актом приймання-передачі послуг з газопостачання від 31.12.2014 року, який підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Відповідно до п. 3.3. договору, кількість реалізованого газу Споживачу визначається на межі балансової належності об'єктів Споживача за допомогою вузлів обліку, визначених у додатку 1 до Договору. На підставі результатів вимірювання обсягу газу вузлами обліку складаються щомісяця акти приймання - передачі газу (п. 3.5 договору).

Згідно з п. 4.1. розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюється за цінами, що встановлені національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Розрахунковий період за договором становить один місяць - з 8-00 години першого дня місяця до 8-00 години першого дня наступного місяця включно (п. 4.5. договору).

Пунктом п. 4.6. договору передбачено, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем в такому порядку:

- авансовий платіж споживач здійснює до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки газу у розмірі 100% вартості послуг з постачання, передбачених договором на місяць поставки газу;

- остаточний розрахунок здійснюється протягом 5 календарних днів наступного місяця після надання послуг, виходячи з вартості фактично отриманих, але не сплачених постачальнику послуг за звітний місяць.

Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці.

Відповідно до п. 4.7. договору оплата вартості послуг з постачання газу за договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника.

Відповідач1 у свою чергу неналежно виконував свій обов'язок щодо оплати коштів за спожитий природний газ на рахунок позивача, внаслідок чого у споживача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 308 087,14 грн. за грудень 2014 року.

Нормами статті 546 Цивільного кодексу України, визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Так, 27.01.2015 між Публічним акціонерним товариством «Київгаз», Товарисвом з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Лазурний Блюз» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вертон технолоджі» (поручитель) укладено Договір поруки №169 (надалі - Договір поруки), згідно якого Відповідач2 взяв на себе зобов'язання відповідати солідарно, в повному обсязі разом з Відповідачем1 перед кредитором - ПАТ «Київгаз» за виконання зобов'язань у розмірі 458 087,14 грн., що виникло за 2014 рік. Інші зобов'язання боржника, що існують по основному договору, чи будуть існувати в майбутньому порукою не охоплені.

Пунктом 3.1 Договору поруки передбачено, що Відповідач 2 відповідає перед Позивачем у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів річних, інфляційних втрат, неустойки, відшкодування збитків.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адреси відповідачів 28.08.2015 направлено претензію №1483/09-2 від 25.06.2015, в якій ПАТ «Київгаз» вимагало погашення наявної суми заборгованості у розмірі 308 087,14 у десятиденний строк.

Оскільки вказана претензія залишена відповідачами без виконання, Публічне акціонерне товариство «Київгаз» звернулось із даним позовом до суду, у межах якого просить стягнути солідарно з відповідачів 308 087,14 грн. основного боргу, за період прострочення з 06.01.2015-10.08.2015 пеню у розмірі 87 235,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 100 754,06 грн., 3% річних у розмірі 5 710,07 грн. та штраф у розмірі 21 566,10 грн.

Відповідач1 у відзиві на позов заперечив проти задоволення позовних вимог, щодо стягнення з ТОВ «Вертон технолоджі», посилаючись на те, що порука за договором поруки №169 припинилась 26.12.2015 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що між сторонами у справі укладено договір на постачання природного газу, який за своєю правовою природою має ознаки договору поставки.

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З системного аналізу вищевикладених правових норм, враховуючи належні докази у підтвердження отримання відповідачем1 поставленого газу (акт приймання-передачі від 31.12.2014), та відсутність інших допустимих доказів на спростування наявності суми заборгованості, суд дійшов висновку, що сума заборгованості у розмірі 308 087,14 грн. підлягає стягненню з споживача - ТОВ «Експлуатаційна компанія «Лазурний блюз».

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України).

Положеннями частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Приписами ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Дослідивши укладений сторонами договір поруки, судом встановлено, що ТОВ «Вертон технолоджі» поручився за заборгованість 2014 року, яка станом дату укладання договору становить 458 087,14 грн. Детально та повно дослідивши наданий до суду розрахунок суми заборгованості та інші матеріали справи, суд дійшов висновку, що фактично відповідач2, як поручитель, прийняв на скік обов'язок здійснити погашення суми основного боргу, яка не перевищує 458 087,14 грн.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми основного боргу 308 087,14 грн.

Суд критично оцінює заперечення відповідача1 щодо відсутності у ТОВ «Вертон технолоджі» обов'язку сплати вартості отриманого газу, так як порука за договором поруки №169 від 27.01.2015 припинилась, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 251 та частина 2 статті 252 ЦК України).

У межах даного спору, строк дії договору поруки не встановлено, а умови договору про його дію до повного припинення зобов'язань боржника за договором основного зобов'язання не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статей 251, 252 ЦК України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанвоі Верховного суду України від 15.04.2015 у справі №3-42гс15, яка за приписами статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування судами.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2.2 договору сторони передбачили, що за порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, споживач сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого суми за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, судом встановлено, що внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленого товару у останнього виник обов'язок сплатити пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Особа, яка порушила господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов'язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції. Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність. Штрафна відповідальність, на відміну від відповідальності за завдання збитків, має передусім караючу, а не компенсаційну функцію.

Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

До того ж, із приписів статті 549 ЦК України слідує, що штраф може встановлюватись за будь-яке порушення зобов'язання, у той час як пеня - на випадок прострочення виконання зобов'язання.

Так, п.6.2.2. Договору передбачено, що у разі прострочення платежу понад 30 днів, споживач додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що штраф та пеня не є тотожними видами відповідальності за порушення виконання договірних зобов'язань та задовольняє вимогу позивача про стягнення 87 235,08 грн. пені та 21 566,10 грн. штрафу, здійснивши попередньо перевірку розрахунків позивача.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5 710,07 грн. та інфляційних у розмірі 100 754,06 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 06.01.2015 -10.08.2015 року.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 100 754,06 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 5 710,07 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Київгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаціїна компанія "Лазурний Блюз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вертон технолоджі" про стягнення заборгованості у розмірі 523 352,45 грн. - задовольнити.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Лазурний блюз» (01030, місто київ, вулиця Пирогова, 6-А; ідентифікаційний код 37404804) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Вертон технолоджі» (03039, місто київ, проспект Голосіївський, 27; ідентифікаційний код 38923261) на користь Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 4-б; ідентифікаційний код 03346331) 308 087 (триста вісім тисяч вісімдесят сім) гривень 14 копійок основного боргу та 6 161 (шість тисяч сто шістдесят одну) гривню 74 копійки витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Лазурний блюз» (01030, місто київ, вулиця Пирогова, 6-А; ідентифікаційний код 37404804) на користь Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 4-б; ідентифікаційний код 03346331) 87 235 (вісімдесят сім тисяч двісті тридцять п'ять) гривень 08 копійок пені, 100 754 (сто тисяч сімсот п'ятдесят чотири) гривні 06 копійок інфляційної складової боргу, 21 566 (двадцять одну тисячу п'ятсот шістдесят шість) гривень 10 копійок штрафу, 3% річних у розмірі 5 710 (п'ять тисяч сімсот десять) гривень 07 копійок та 4 305 (чотири тисячі триста п'ять) гривень 31 копійку витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 27.10.2015 року. Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст складено

та підписано 02.11.2015 року

Суддя К.В. Полякова