Рішення

від 03.11.2015 по справі 910/21618/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2015Справа №910/21618/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП Системи»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС Прінт»

Про стягнення 58 457,97 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Ярощук П.А. представник за довіреністю № б/н від 14.08.15.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП Системи» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС Прінт» (далі - відповідач) про стягнення 57 495,70 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.15. порушено провадження у справі № 910/21618/15 та призначено її до розгляду на 17.09.15.

В судовому засіданні 17.09.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.10.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

13.10.15. позивачем через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, розгляд якої судом було відкладено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 03.11.15.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.15. за заявою позивача на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору у справі № 910/21618/15 на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 03.11.15. позивачем підтримано подану ним 13.10.15. заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП Системи» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 58 457,97 грн., з яких: 47 047,80 грн. основного боргу, 993,71 грн. пені, 9 747,15 грн. інфляційних втрат, 669,31 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що позивачем було поставлено відповідачу товар за Договором № 02022015/09 від 02.02.15. та за усною домовленістю на загальну суму 53 047,80 грн. При цьому, оскільки відповідач сплатив лише 6 000,00 грн. в погашення заборгованості за отриманий товар, позивач претензією звернувся до відповідача з вимогою щодо сплати грошових коштів. Враховуючи те, що вимога позивача залишилась без задоволення, вказане зумовило звернення останнього з даним позовом до суду.

В судовому засіданні 03.11.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі з врахуванням заяви про збільшення.

Відповідач в судове засідання 03.11.15. не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/21618/15.

В судовому засіданні 03.11.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі рахунку № 28 від 27.01.15. позивач поставив (продав), а відповідач на підставі відповідної довіреності прийняв (купив) товар - фарбу офсетну чорну на суму 9 000,00 грн., про що між сторонами було підписано та скріплено печатками видаткову накладну № 27 від 27.01.15.

Далі, 02.02.15. між позивачем (далі - Продавець) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір № 02022015/09 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю необхідні для виробництва поліграфічні матеріали та хімічні засоби (далі - Товар), а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити Товар.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.3 з моменту його підписання (02.02.15.) і діє до 31.12.15.

Відповідно до п. 3.1 Договору оплата поставленого Товару здійснюється в національній валюті України (гривнях) згідно виставленого рахунку.

Згідно з п. 6.1 Договору Товар вважається поставленим Продавцем по кількості згідно видаткової накладної.

Матеріали справи містять наступні видаткові накладні на загальну суму 44 047,80 грн. з посиланням на Договір: № 96 від 02.03.15., № 108 від 06.03.15., № 118 від 13.03.15., № 177 від 15.04.15., № 181 від 16.04.15., № 212 від 29.04.15., № 470 від 04.09.15.

Відповідні довіреності та податкові накладні наявні в матеріалах даної справи.

Спір у справі виник в зв'язку з неповною оплатою відповідачем переданого товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, контррозрахунок ціни позову не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари , надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки видаткова накладна № 27 від 27.01.15. містить найменування переданого товару, його ціну, суд дійшов висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину поставки (купівлі-продажу) у спрощений спосіб.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю, яка, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оплата Товару здійснюється протягом 10 календарних днів з дня поставки Товару (п. 3.3 Договору).

Враховуючи дати поставки позивачем відповідачу Товару за Договором, з врахуванням п. 3.3 Договору, строк оплати є таким, що настав.

Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень, відповідач сплатив позивачу 3 000,00 грн. в погашення наявної заборгованості за видатковою накладною № 27 від 27.01.15. (платіжне доручення № 57732 від 01.09.15. на суму 3 000,00 грн.) та 3 000,00 грн. в погашення заборгованості по Договору (платіжне доручення № 57658 від 23.07.15. на суму 4 000,00 грн., з яких 1 000,00 грн. була зарахована позивачем в погашення заборгованості по видатковим накладним, заборгованість по яким не є предметом даного спору, що вбачається з письмових пояснень позивача , наданого ним акту звіряння між сторонами станом на 05.08.15., що підписаний та скріплений печатками позивача і відповідача).

Крім того, оскільки сторонами не було обумовлено строків оплати поставленого товару за відсутності договору, до спірних правовідносин в цій частині мають застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

06.07.15. позивач направив на адресу відповідача претензію № б/н від 02.07.15. з вимогою сплатити заборгованість як за правочином купівлі-продажу укладеним у спрощений спосіб так і за Договором.

У зв'язку з вказаним відповідач мав оплатити товар за видатковою накладною № 27 від 27.01.15. протягом семи днів від дати отримання претензії, тобто строк оплати є таким, що настав.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Так як відповідач не в повному обсязі оплатив проданий позивачем товар, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу з відповідача на користь позивача в розмірі 47 047,80 грн. (53 047,80 грн. - 6 000,00 грн.) є законними та обґрунтованими.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 993,71 грн. пені, суд відзначає наступне.

Пунктом 7.4 Договору визначено, що у випадку порушення термінів оплати Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю штраф в розмірі 0,1% від вартості Товару, що поставляється, за кожний тиждень прострочення.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, п. 7.4 Договору сторонами погоджено розмір саме пені.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання та на підставі викладеного вище здійснено перерахунок пені на суму заборгованості відповідача за Договором, внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 993,71 грн. пені.

Позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 669,31 грн. - 3% річних та 9 747,15 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду розмір 3% річних становить 606,72 грн., розмір збитків від інфляції становить 7 368,63 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Безпідставно позивачем нараховано збитки від інфляції в розмірі 2 378,52 грн. та 3% річних в розмірі 62,59 грн., внаслідок чого суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС Прінт» (04060, м. Київ, вул. Ольжича, б. 29; ідентифікаційний код 39383603) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП Системи» (02002, м. Київ, вул. Ованеса Туманяна, б. 15-А, Секція Б, офіс 613; ідентифікаційний код 34794094) 47 047 (сорок сім тисяч сорок сім) грн. 80 коп. - основного боргу, 993 (дев'ятсот дев'яносто три) грн. 71 коп. - пені, 606 (шістсот шість) грн. 72 коп. - 3% річних, 7 368 (сім тисяч триста шістдесят вісім тисяч) грн. 63 коп. - збитків від інфляції, 1 750 (одну тисячу сімсот п'ятдесят) грн. 71 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.11.15.

Суддя Т.М. Ващенко